ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР ОБОЖНЮЄ «КОРИГУВАТИ» ПРЕЗИДЕНТА
Минулої суботи у Варшаві вельмишановній публіці було презентовано шикарне видання «Помаранчева принцеса. Загадка Юлії Тимошенко». Автори бестселера росіянин Дмитро Попов і громадянин Німеччини Ілля Мільштейн, не без зусиль переорієнтувавши замовника-спонсора (спочатку планувалося про ЮВТ зняти документальний фільм), у стилі братів Гонкурів створили барвисту біографію української гранд-дами. Колективний опус журналістів через кілька місяців очікує ще одна «забугорна» презентація, цього разу у Франції.
У себе на батьківщині Юлія Володимирівна, як і раніше, продовжує дивувати.
Минулого тижня їй не сподобалися деякі пункти вже підписаної угоди між РАТ «Газпром» і «Нафтогазом України». Милостиво схваливши сам факт появи документа, уряд проте прийняв його текст ...лишень за основу. Хоча всі очікували беззастережного затвердження. Щойно пропоновані Кабміном зміни будуть офіційно підтверджені/схвалені «Газпромом», а глава «Нафтогазу...» Олег Дубина вийде з відпустки, – йому вручать оновлені урядові директиви для чергового раунду переговорів із Олексієм Міллером.
На сьогоднішній день відомо про одне суттєве «виправлення», внесене до тексту дбайливою рукою ЮВТ (усього таких «виправлень» сім – авт.). Воно прямо стосується проникнення «Газпрому» на український газовий ринок. Вірніше, спроби обмежити це саме проникнення. Дотепер, як відомо, російський монополіст цілком покладався на «RosUkrEnergo» – компанію-посередника, що не влаштовувала в цій якості Юлію Володимирівну споконвічно. Відповідно до останніх домовленостей між обома країнами, з 1 квітня поставки українським споживачам – замість RUE – доручалися якійсь дочірній або афілійованій з «Газпромом» компанії. Яку от-от повинні створити. За-Тимошенко, новому газовому гравцеві буде дозволено постачати українцям 7,5 мільярдів кубометрів російського газу щорік; у колишньому договорі формулювання було «не менш 7,5 млрд» (тобто, можливо, і більше цього обсягу). Що ж до перспектив подальшого співробітництва з компанією, що створюється росіянами, – Україна обмежила його 31 грудня 2008 року. Як пояснює Ю. Тимошенко, це повністю вписується в канву президентських угод. Мов, коли термін дії «Угоди про розвиток відносин у газовій сфері» поширюється винятково на 2008 рік, уряд не бачить ні найменшого сенсу закріплювати за дочірньою або афілійованою російською компанією право поставляти природний газ в Україну у 2009 і наступних роках. Куди як доцільним Глава українського уряду вважає переговори з метою укладення контракту на купівлю-продаж центрально– і середньоазійського газу між «Нафтогазом України» і ТОВ «Газпром-Експорт», що закуповує цей газ в Узбекистані, Казахстані й Туркменістані.
«Вигода», що її Тимошенко розраховує досягти шляхом обмеження до 7,5 мільярда кубів для операцій російської новостворюваної компанії, – звуження впливу «Газпрому» на український газовий ринок до 10 відсотків. Хоча, якщо згадати домовленості між Володимиром Путіним і Віктором Ющенком, «Газпром» розраховував у СП із «Нафтогазом України» мати не менше половини поставок газу на український ринок.
Можна лише догадуватися, з яким настроєм відправиться до Першопрестольної відпочилий Олег Дубина. Пояснювати, чим викликані внесені в раніше підписані договори «тимошенківські» нововведення і як це взагалі погоджується із правилами «чесної бізнес-гри», буде нелегко. Та й реакція росіян може бути не тільки позитивною...
Тим, хто більш-менш орієнтується у тонкощах спільного газового бізнесу, відомо: «РосУкрЕнерго», витиснення якого так завзято домагається Тимошенко, контролює не менш половини українських облгазів – через хитро створені «допоміжні» структури. Оскільки «чистка» до них поки ще не дійшла, облгази в будь-який момент можуть знизити тиск у споживчих мережах. А то й взагалі відключити пів-міста (краще, якщо такими будуть обласні центри з їх «більш просунутим» населенням). Тоді в обивательському середовищі почується наростаюче ремство: мов, не вмієте домовлятися з Росією, порушуєте «високі» домовленості, а ми от через вас страждаємо. Настільки ж відчутний вплив RUE і його «філії» за назвою «УкрГазЕнерго» на українські підземні газосховища. Якщо в якийсь «доленосний» момент історії «Нафтогаз України» раптом наміриться відбирати звідти газ (неважливо для яких цілей), інакше, крім як крадіжкою, це ніхто не назве.
Українські експерти впевнені: вигідна Україні теперішня ціна в $179,5 за тисячу кубометрів довго не протримається. Якщо Тимошенко в категоричній формі «закриває шлагбаум» перед «Газпромом» починаючи з 1 січня 2009 року, росіяни цілком резонно можуть запропонувати сусідам той же газ за $230. Якщо не за всі $300.
«БІЛИЙ ПОТІК»
Судячи із цілеспрямованого розкручування в Україні ідеї «Білого потоку», Юлія Тимошенко дуже розраховує на цей альтернативний спосіб транспортування центрально– і середньоазійського природного газу до Європи через Україну. На противагу їй екс-прем’єр-міністр, лідер Партії регіонів Віктор Янукович називає «Білий потік» пересічним прожектом. Мол, «верхи» газодобувних республік колишнього СРСР якщо й чули про такий варіант, то в найкращому разі фрагментарно. А не «безпосередньо проробляли новий шлях разом із «Нафтогазом…», як повідомляли українські проурядові ЗМІ.
Безпосередньо в Україні ідея «Білого потоку» почала пророблятися приблизно три роки тому, у період першого прем’єрства Юлії Тимошенко. Рівень фахівців-розробників був досить високий: міжнародна компанія базувалася не де-небудь, а в Лондоні. Суть проекту – у спорудженні газопроводу «Грузія-Україна-Євросоюз», покликаного «замкнути» газотранспортну систему України на газопровід «Баку-Тбилісі-Ерзрум». Загальна довжина труби могла б скласти 1000 кілометрів, з яких 100 км пройдуть по грузинській території, більше 60 км – від грузинської Супси до української Феодосії плюс ще 200 – по українському суходолу. Другий і третій етапи реалізації проекту припускають «підтягування» до нової системи транспортування газ, добутий у Казахстані, Туркменістані й Азербайджані.
У цей час дно Чорного моря вже «задіяне» в іншому схожому проекті за назвою «Блакитний потік». Трубопровід, по якому російський газ потрапляє до Туреччини, уведений в експлуатацію наприкінці 2005 року; природно, через Україну він не проходить.
Наприкінці 2007 року російський «Газпром» разом з італійським енергетичним концерном EHI підписав ще один договір про будівництво трубопроводу під назвою «Південний потік», – із Джубги (Туапсинський район Краснодарського краю) по дну Чорного моря в болгарський Бургас і далі в Європу. Цей проект, як і більш відомий і підтримуваний Євросоюзом «Набукко», має недолік: він повинен проходити поблизу так званих політично нестабільних регіонів. Розташована поруч Абхазія в будь-який момент може бути утягнена у воєнні дії між Росією, що претендує на неї, та Грузією; «Набукко» і поготів проляже через «вибухонебезпечні» райони Туреччини, а також через регіони, що безпосередньо кордонять з Іраком.
Тому у всіх «закордонних» виступах Юлії Володимирівни тема «зовнішньої безпеки» планованого українського проекту навмисно перебільшується. Другий аргумент на його користь в особливому акцентуванню потреби не має. Мова йде про горезвісну енергетичну залежність Заходу від Росії. У Євросоюзі, так само як і в Україні, хотіли б прямо «дружити» із середньоазійськими й центральноазійськими країнами, без «посередництва» «Газпрому». На думку Юлії Тимошенко, «виходом із цієї досить складної ситуації буде спорудження нових транскаспійських, трансчорноморських енергетичних шляхів; вони дадуть і Україні, і багатьом країнам Європейського союзу надію на диверсифікованість і на зміцнення енергетичної безпеки».
Безсумнівно, баритися з реалізацією нового амбіційного проекту не можна. Наприкінці лютого успішні переговори з Туркменістаном провела китайська компанія «Petro China». Уже із січня 2009-го китайці почнуть одержувати туркменський газ за ціною $195 за тисячу кубометрів. Поки сторони зупинилися на 10 мільярдах кубів. Але надалі обсяг поставок напевно зросте й, оскільки за нині діючим договором з «Газпромом» туркменський газ закуповується Росією за ціною $150 за тисячу кубометрів, Туркменістан буде змушений переглянути колишні умови 20-літнього договору з «Газпромом». Україна, як нескладно догадатися, «потрапить під туркменсько-російську роздачу» однією з перших...
…Тим часом багатостраждальне «RosUkrEnеrgo” отримало черговий «удар під дих». Починаючи з 19 березня, йому заборонений реекспорт середньоазійського й центральноазійського газу, що поставляється в Україну. Таким чином, RUE не може відтепер користуватися підземними сховищами з метою транзитування газу до Європи, який йому належить. У тому ж зміненому варіанті договору є застереження: «Нафтогаз України» у випадку нестачі газу для задоволення потреб українських споживачів буде використовувати «ресурси власного газу», що зберігаються у ПГХ. У цьому зв’язку цікаво було б довідатися: а є чи взагалі такий під землею?..
Коментуючи на прохання «ОВ» заборону, отриману RUE на експорт газу з України, глава прес-служби НАК «Нафтогаз України» Валентин Землянський відповів: «Я не знаю, чому Кабмін прийняв таке рішення. Ми всі свої зобов’язання й контракти виконуємо, виконаємо й це рішення КМ».
Імовірно, новації Юлії Володимирівни Президента Ющенко неабияк насторожили. Наприкінці минулого тижня до Спостережної ради «Нафтогазу України» уряд ЮВТ не без зубовного скреготу ввів Андрія Сменковського – керівника департаменту з питань економічної й екологічної безпеки апарату РНБО (Ради з нацбезпеки й оборони при Президентові України). Новоспечений член правління НАК «Нафтогаз України» доповідатиме про все побачене/почуте не лише Віктору Андрійовичу, а й – опосередковано – керівництву опозиції, зокрема Партії регіонів. Нагадаю: секретарем РНБО є Раїса Богатирьова, донедавна лідер парламентської фракції ПР і координатор депутатської більшості у Верховній Раді. Непомірну спритність Тимошенко, як бачимо, будуть стримувати обоє Віктори, Ющенко і Янукович. Поодинці Президент із цим навряд чи впорається...
