ЩАСЛИВА ДОЛЯ, ЩАСЛИВЕ МІСТО

За щоденними клопотами і калейдоскопом театральних свят збігли (помітно й водночас непомітно!) два десятиліття, відколи вона, Ольга Равицька, приїхала до Одеси, стала актрисою Українського музично-драматичного театру… За двадцять років в її сценічній галереї виписаний барвистий квітник: що не роль – то, як кажуть, мрія! В комедіях Шекспіра, насамперед: Катарина у давній виставі «Приборкання норовливої» і Марія в нинішній виставі «12 ніч, зіграна акторами далекої від Англії країни, що і не знали ніколи слів Шекспіра…». В гоголівському «Ревізорі» вона грає, звісно ж, Ганну Андріївну. У виставі «Кураж» за Брехтом – Анну Фірлінг, на прізвисько Кураж. В українській класичній комедії «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка грає і співає (бо ж вистава за жанром – «вечорниці-марення про українську комічну оперу»!) Одарку. В цій ролі сконцентровано наше уявлення про українську молодицю – яскраву, голосисту, веселу, енергійну…

Актриса органічна в комедіях, але не лише в комедіях. Згадаймо виставу «Люсі Краун» Я.Стельмаха ( за романом І.Шоу): Ольга Равицька пише м’якими, пастельними барвами, напівтонами долю Люсі – сцена за сценою, і досягає в цій глибоко психологічній грі висот справжньої трагедії… Героїня викликає співчуття, вона зрозуміла сьогоднішньому глядачеві. Так само, як і Ольга – героїня Равицької у сучасному трагіфарсі «Мурлін Мурло» за п’єсою М. Коляди (в останній сценічній редакції – «М.М.»), але доля людини пишеться вже іншими барвами акторської палітри, гучно, широко, трохи підкреслено. Як не схожі ці дівчата-жінки на інших, яких зіграла, грає Ольга Равицька. На ту ж покоївку Луїзу з вистави-детектива «Любов по-французьки» Р.Тома, яка йде на експериментальному сценічному майданчику «Глядач на сцені», й глядачі можуть дивитися на акторську гру на відстані чи не руки. Або медсестру з вистави «Той, що відчиняє двері» за п’єсою Неди Нежданої, що йде так само в умовах найближчої присутності глядача…А що вже мадам Егревіль з комедії в стилі танго «Дамський майстер» за Ж.Фейдо?! Здається, вона не така собі французька теща Муліно, а мадам, яку ми можемо зустріти й у нас…

Драми й комедії, трагікомедії й фарси, музичні та поетичні вистави, детективи… дивні детективи… – для актриси не існує жанрових обмежень. Головне, вона грає жіночу долю, а у кожної та доля своя, неповторна. Об’єднує все це розмаїте «жіноче царство» Ольга Равицька. Гадаю, в сценічній галереї Равицької не відшукати ролей необов’язкових, випадкових, прохідних. В кожній є своє життя й при тому кожній подарована частка душі актриси. Гармонійне поєднання.

Їй пощастило працювати з різними режисерами: заслуженими діячами мистецтв України Миколою Тараненком, Костянтином Пивоваровим, Володимиром Тумановим, заслуженим артистом Росії Гедрюсом Мацкявічюсом, Дмитром Богомазовим, КЛІМом… Народним артистом України Ігорем Равицьким, робота у виставах якого найважча, найскладніша, найвідповідальніша.

Одеса стала рідним й щасливим містом для Ольги Равицької. Бо ж тут вона пережила (переживає) період розквіту особистості. На неї завжди чекає багато роботи. Ролі в театрі, кіно, на радіо, телебаченні…

Ви бачили актрису Равицьку, яка поволі йде до театру?.. Ні. Вона завжди поспішає. Щоб встигнути. Жодна мистецька подія в місті не лишається непоміченою. А вже скільки разів вона може дивитися вистави, в яких не зайнята?! Безліч. Дістає від того насолоду? Вчиться? Вболіває? Не скажу напевно.

Цікаво бачити і спостерігати за актрисою на кіноекрані, за найменшим порухом, за мімікою: вона проживає життя героїні! Щохвилини, щомиті.

Про таких, як Ольга Равицька, кажуть: вона народилася бути актрисою. Природжена актриса. Мабуть, так. Хоча й народилася в сім’ї, далекій від театру… Але так все збіглося в її житті, що театру присвячено долю.

За два десятиліття відбулося стільки визначних подій в житті її рідного театру: дістав у 1995 році ім’я Василя Степановича Василька, сама актриса удостоєна була звання «заслужена артистка України»… А на початку березня в Одесу прилетіла радісна звістка: Ольга Василівна Равицька – народна артистка України.

Вітаємо! Так тримати! Бажаємо здоров’я, щастя й нового рясного творчого ужинку!

Любов ФЕДЧЕНКО

ДВА ЗАПИТАННЯ ЮВІЛЯРАМ

Свято – ще один привід замислитися про те, чому це найдавніше мистецтво продовжує підкорювати серця.

В Одеському академічному театрі музичної комедії ім. М. Водяного цього року – значний список ювілярів: артистів, працівників постановочної частини та адміністрації. Усі вони колись прийшли до театру вперше й залишилися тут на усе життя. Якою ж чарівною силою театр уловлює людські душі? Я поставила усім ювілярам два однакових запитання: чому ви присвятили своє життя театру? Що ви хотіли б побажати глядачам театру музичної комедії?

Володимир Давидович Фролов, народний артист України, провідний соліст-вокаліст – 60 років та 40 років творчої діяльності:

– Театр захопив мене з дитинства. Пам’ятаю, мати водила мене на вистави тоді ще Львівського театру музичної комедії, який приїжджав на гастролі до Одеси. Я був вражений: мені подобався цей театр і цей жанр. Тому, коли до Одеського театрального училища режисер Матвій Абрамович Ошеровський набирав курс артистів музичного театру, я із трепетом прийшов на прослуховування і був безмежно щасливий, довідавшись, що мене прийняли. У моїй трудовій книжці – один запис. І цим усе сказано.

Нашим глядачам я хотів би побажати добра й нормального життя. А щоб політичні та життєві негаразди менше хвилювали, пропоную частіше приходити до театру.

Юрій Борисович Топузов, заслужений діяч мистецтв України, головний хормейстер театру, диригент – 35 років творчої діяльності:

– Володимир Данилович Стаховський, будучи студентом консерваторії, вів студію художньої самодіяльності в Одеської морехідці, де я у той час навчався. Цій людині я зобов’язаний своєю творчою біографією, він відкрив для мене чарівний світ музичного театру.

Глядачам хочу побажати, щоб швидше припинилася інфляція. Тому що, коли в країні криза, театру живеться найскрутніше.

Левон Васильович Іритьян-Ірисов, заступник директора:

– Присвятив життя, тому що це інфекційне захворювання. І усім глядачам від душі бажаю заразитися одного разу й назавжди цим найстійкішим та найдобрішим вірусом під назвою ТЕАТР, який продовжує життя!

Варвара Дмитрівна Погорєлова, головний адміністратор – 25 років у театрі:

– Я потрапила до театру випадково. А тепер не мислю іншого життя. Була мить, коли спробувала піти – й не змогла. Мабуть, серце прикипіло, приворожив мене театр. Глядачам нашого театру бажаю багато гарних прем’єр.

Наталя Іванівна та Микола Володимирович Завгородні, заслужені артисти України:

Н.І. : Голос вів, вів і привів. Усе вийшло, ніби саме по собі.

М.В. : Я з дитинства співав. Батько мій співав, а за ним і я.

Разом: Глядачам хочемо побажати гарних музичних критиків, щоб вони навчали любити й розуміти театр, а також допомагали нам, акторам, побачити свою роботу з боку.

Анатолій Онисимович Пославський, заслужений працівник культури, завідувач трупи театру – 70 років і 45 років служіння театру:

– Не знаю, на Пересипу, де я мешкав та навчався після війни, було не до театру.

Глядачам бажаю здоров’я, терпіння, й багато гарних, веселих вистав.

Павло Коломійчук, лауреат Міжнародного конкурсу артистів оперети – 50 років:

– Тому що я люблю приносити й одержувати позитивні емоції, а театр саме для цього призначений.

Глядачам бажаю вимагати й одержувати високу якість творчого продукту наших театрів. Адже із невимогливим глядачем так само нецікаво, як і з нерозумним, нудним співрозмовником.

Ніна Петрівна Щербиніна, начальник гримувального цеху – 60 років роботи у театрі:

– У мене старший брат після війни працював машиністом сцени. Він привів мене до театру. Потім заміж вийшла за потомственого гримера, так усе пов’язалося.

Глядачам хочу побажати частіше приходити до театру й, звичайно ж, здоров’я.

Эміль Абрамович Силін, заслужений артист України – 70 років:

– Не знаю, з якої причини, але бути артистом – це єдине, що мене завжди приваблювало. Нічого іншого я не вмів і не хотів. Мені пощастило, я більшу частину життя працював у чудовому театрі, із чудовими артистами та прекрасним ансамблем.

Глядачам хочу побажати ще багато років приходити до нашого театру й бачити на сцені артиста Силіна.

Валентин Сергійович Салютін, майстер-закрійник з пошиття чоловічого костюма – 50 років:

– Мене театр привабив складністю та творчим характером роботи. Необхідність щоразу вирішувати нові професійні завдання й удосконалювати майстерність, відсутність монотонності у роботі та постійний рух вперед – це усе те, що мені до душі. Окрім того, приємно часом подивитися на свою роботу із зали, почути оплески на прем’єрі, частина яких адресована й тобі. Це велика радість.

Глядачам хочу побажати бути прихильнішими до нашої спільної роботи. Адже театр – дуже тонкий, чутливий творчий організм, якому необхідна любов та підтримка глядача.

Ідалія Валеріївна Іванова, заслужена артистка України – 55 років служіння театру:

– Я народилася у акторській сім’ї. з чотирьох років виходила на сцену. У війну, у 12-13 років співала в госпіталях. З 17-ти років без освіти почала виступати на професійній драматичній сцені. Потім перейшла до музичного театру. Усе життя пройшло в театрі й іншого бути, напевно, не могло.

Усім нашим глядачам хочу побажати гарних та добрих вистав.

Записала Юнія САГІНА

БДЖІЛКА І ЛЯЛЬКИ ПОДОРОЖУЮТЬ ПО ОБЛАСТІ

У планах нового директора театру ляльок Анатолія Броніславовича Сухарського на одному із перших місць стояли виїзди із виставами до області. Адже багато дітей із глибинки, на жаль, не знайомі ще з чарівністю під назвою «ляльковий театр». Щоб плани втілилися у реальність, Анатолій Броніславович особисто зустрічався із головами райдержадміністрацій, головами райрад, які обіцяли допомогти у організації міні-гастролей. Підтримало цю ідею й обласне управління культури.

І на самому початку березня театр вирушив до Великомихайлівського району. На власному транспорті, – щоправда, мініатюрна «газель» вміщує акторів та декорації лише для однієї вистави, але, – спасибі й на цьому. Організацію поїздки взяли на себе райрада (голова М.С. Вишняков, радник голови В.С. Скоцик). На «гастрольній афіші» – вистава «Сіра шийка». А до його персонажів долучилася Бджілка – символ однойменного дитячого журналу, з колективом якого театр ляльок вже встиг подружитися. Щоб зустріч із сільськими глядачами не обмежилася лише показом вистави, гості вирішили привезти подарунки дітям-іменинникам. У цьому їм допомогли друзі – АТЗТ «Комбінат» приготував для них тортики.

За один день «Сіра шийка» побувала у Великій Михайлівці, Цебриковому та Великоплоському, куди з’їхалися діти із довколишніх сіл. Атмосфера, як розповідає Анатолій Броніславович, була приголомшливою. Біля входу до клубу або Будинку культури глядачів зустрічала Бджілка. На кожній виставі були представники місцевої влади. А як описати подив та радість іменинників, коли вони одержали свої подарунки!.. Вчителям, які супроводжували дітей, подарували журнали «Бджілка» та буклети, присвячені ляльковому театру. Задоволеними залишилися усі! А ляльковий театр готується до нових поїздок.

Прем’єра З ЧАСОМ НА «ТИ»

Одеський російський драматичний театр. «ТанахшпІль» (Патографія часу). Інсценівка Є. Лавренчука за мотивами сучасної ізраїльської прози та Книг Старого Заповіту

...У цій виставі немає жодної сюжетної лінії, а оповідь виткана зі сценок-скетчів. І зшиті ці шматочки-скетчі ниткою, яка не рветься, абсурду нашого життя – чи то в Одесі, чи в Ізраїлі (де «на чверть», а тепер вже й наполовину «колишній наш народ»). І хоча в основі вистави Євгена Лавренчука лежать старозавітні істини, семітська ментальність, американський прагматизм, у сумі виходить щось до болю знайоме й нам, хто мешкає далеко від Землі обітованої. Це смішно, – а сміх зводить нанівець зайву серйозність, із якою ми схильні ставитися до тих або інших подій нашого життя. Це сумно, тому що у якусь мить раптом виникає відчуття тупика.

Режисер-експериментатор, – а експеримент, напевно, і є творчий почерк талановитого, на наш погляд, Євгена Лавренчука, випробовує на глядачах і нові форми, і новий зміст, іноді, у запалі експерименту, захоплюючись. Тривалі спецефекти (довго йде на сцені дощ – занадто багато води), зайвий натуралізм (або ми ще не звикли до такого?). Але – прекрасна, по-студійному натхненна гра зовсім ще молодих акторів, які дуже стараються втілити непростий режисерський задум. І це їм вдалося!.. Після появи «Танахшпіля» зрозуміло, якої вистави не вистачало у репертуарі російського драматичного театру. І вже є люди, які із нетерпінням чекають на другий прем’єрний показ – 28 березня.

ГАРНІ НОВИНИ

* Після дворічної перерви пройшов V Міжнародний театральний фестиваль «Одеса-Інтертеатр-2008».

* Виставою «Бички у томаті» (Пісні одеського підворіття) відкрився «Театр на Ніжинській» при Єврейському культурному центрі «Beіt Grand».

Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»