Однією з найдавніших мрій людства було бажання навчитися літати. Спроби відірватися від землі робили сміливці за всіх часів протягом тисяч років історії. Зараз практично у кожного з нас є можливість зробити те, про що так мріяли наші далекі предки.
Парашутний клуб, який очолює Руслан Валлер, працює вже понад п'ять років і дає можливість практично всім бажаючим зазнати ні з чим не порівнянні відчуття вільного польоту.
Руслан Євгенович Валлер у ранньому дитинстві, як і багато його однолітків, мріяв стати льотчиком. Проте мужня професія, оповита романтизмом і тому ще привабливіша, потребувала дотримання цілої низки вимог. Одна з них – стрибки з парашутом.
Вперше білосніжний купол розкрився над головою майбутнього спортсмена у 1989 році, коли йому виповнилося 15 років. Відтоді понад 1300 разів вистрибував він з літака.
Перші стрибки відбулися під керівництвом його вітчима Івана Мойсейовича Лабая, заслуженого майстра спорту з парашутизму, який підготував чимало професійних спортсменів і членів збірних команд СРСР.
– Моє бажання стати льотчиком поступово відходило на другий план, і я все більше втягувався саме у парашутний спорт, – розповідає Руслан Валлер. – Свій перший стрибок пам'ятаю дуже добре: як це найчастіше буває, я навіть не встиг злякатися. Не встиг я його і усвідомити, тому одразу ж захотів відчути ці відчуття ще раз. Ось вдруге справді було страшно.
За його словами, якою б відважною не була людина, пересилити себе і ступити у безодню – означає зробити колосальне зусилля над собою, переборовши інстинкт самозбереження. Після перших стрибків цей страх, як не дивно, посилюється. Тому не менше сотні стрибків потрібно зробити, щоб відчути від вільного польоту вже тільки насолоду.
Відслуживши в армії, у якій він теж не перестав займатися улюбленим спортом, у 2002 році двадцятивосьмирічний Руслан реєструє громадську організацію «Антей», яка займається підготовкою і проведенням стрибків з парашутом.
– За більш ніж п'ять років існування клубу перший стрибок виконали близько півтори тисячі осіб. Деякі з них почали займатися цим спортом професійно. Так, ми підготували дев'ять спортсменів першого розряду, і двадцять – другого, – говорить президент Авіаційно-технічного спортивного клубу «Антей» Руслан Валлер. – У найближчих планах – чемпіонат з парашутного спорту в російському місті Коломна, де члени нашої команди претендують на одержання статусу майстрів спорту з купольної акробатики.
В Україні можливостей для розвитку цього виду спорту просто немає, адже велику роль у процесі професійного зростання відіграє змагальний дух. Але у нашій країні купольною акробатикою займаються тільки в «Антеї». Тому команда Руслана Валлера і прагне потрапити на міжнародні змагання в Росії. І це поки що найближчі плани. У більш віддаленій перспективі спортсмени планують подорож на чемпіонат світу в Австралії.
Сьогодні у нашій країні парашутизмом займаються переважно комерційні клуби або громадські організації. Державні парашутні клуби припинили своє існування вже багато років тому у зв'язку з тим, що майно їх було розкрадено, а централізовану підтримку їм ніхто не надавав.
Що стосується самого парашутизму, то він належить до розряду дорогих видів спорту. Це не лише купування або оренда парашута, але й оплата за користування літаком та аеродромом. Тому без допомоги зовні професійним спортсменам удосконалювати свій рівень і брати участь у змаганнях дуже проблематично.
– Ще кілька років тому ми намагалися брати участь у різних першостях в усіх куточках нашої країни і близького зарубіжжя,– говорить Руслан Валлер, – це були змагання з точності приземлення, індивідуальної та групової акробатики. Але зараз ми остаточно обрали для себе купольну акробатику як той вид парашутного спорту, яким ми хочемо займатися, удосконалюючи свій професійний рівень. Особливість його полягає у побудові так званих формацій на розкритих парашутах. Після того, як чотири парашутисти утворять рівну вертикальну лінію, верхній учасник команди повинен зайняти нижнє місце. Ця заміна називається ротацією. Суть же змагання полягає у виконанні максимально можливої кількості таких замін за півтори хвилини польоту. Показник нашої команди – це 8 ротацій. За міжнародними стандартами це рівень майстра спорту. Проте в Україні одержати цей статус ми не можемо тому, що нам немає з ким змагатися. Брати участь у міжнародних першостях досить важко з фінансової точки зору.
Проте ми впевнені, що, взявши участь у змаганнях у місті Коломні, встановимо національний рекорд України з цього виду спорту і одержимо звання майстрів спорту.
Молода перспективна команда, яка вже сьогодні легко виконує нормативи майстрів, не одержує ніякої підтримки з боку Федерації парашутного спорту України. На думку президента клубу «Антей», це пов'язано з тим, що сама Федерація більше орієнтована на класичний парашутизм, і зовсім не звертає увагу на успіхи, причому досить значні, представників інших напрямів.
– Але ми не впадаємо у розпач й далі напружено працюємо. Якщо вдасться знайти можливість взяти участь у чемпіонаті світу, який відбудеться в Австралії у серпні цього року, то нашій команді є що показати. Крім того, ми можемо взяти участь у встановленні нового світового рекорду. Так, у минулому році у Флориді у повітрі була складена фігура у вигляді діаманта зі ста розкритих парашутів.
Слід додати, що команди з країн, які раніше не брали участь у встановленні такого рекорду, приймаються до участі у ньому без конкурсу.
– Ми б хотіли з честю репрезентувати нашу країну на світовій спортивній арені, однак без державної допомоги нам це навряд чи вдасться, – констатує Руслан Валлер.
– Руслане, а яку ставлять собі мету зазвичай люди, приходячи до Вас у клуб?
– Як показує практика, більшість з тих, хто стрибає з парашутом, роблять це не більше одного-двох разів. І не тому, що не одержують того, що очікували, а просто тому, що їхнє основне завдання полягає у доведенні собі своєї мужності і рішучості. Що характерно, часто до нас приходять і жінки. Представниці прекрасної статі завжди більш організовані і з більшою відповідальністю ставляться до навчання. Я не пам'ятаю жодного разу, щоб на обов'язковому заліку перед стрибком хоча б одна з парашутисток-початківців була б погано теоретично підготовлена.
Дуже багато людей відмовляються стрибати вже безпосередньо перед виїздом на аеродром. Знаходиться величезна кількість причин і приводів для відмови, але ми точно знаємо, що людина просто поки що не готова до цього випробування.
Я б хотів відзначити, що, незважаючи на існуючу думку про небезпеку парашутизму, найчастіше вона трохи перебільшена. Зокрема, такі види спорту, як Формула-1 або альпінізм набагато небезпечніші для здоров'я і життя спортсменів.
– А чи бували випадки, коли хтось вже у літаку перед відкритим люком категорично відмовлявся стрибати?
– За час роботи нашого клубу я не пам'ятаю жодного такого випадку. Швидше за все тому, що під час нетривалого навчання у хлопців з'являється командний дух. Вони разом прийшли на заняття, разом прослухали лекції і склали залік. Гадаю, що після цього виявити свою слабкість не захоче ніхто.
– А як проходить навчання перед першим стрибком?
– За програмою Федерації парашутного спорту України, навчання триває двічі протягом шести годин. На третій день хлопці складають залік і одержують право на перший стрибок. Зазвичай, в суботу або неділю, ми виїздимо на аеродром, де багато хто вперше у житті здійснюють такий ризикований вчинок. Безперечно, парашутний спорт ризикований і травмонебезпечний. Проте у переважній більшості випадків різні неприємності трапляються з вини самих спортсменів, які знехтували суворими правилами. Найчастіше помилки при приземленні небезпечні переломами, однак тільки в тому випадку, якщо приземлитися неправильно. Для того, щоб уникнути таких випадків, ми і провадимо навчання.
– Руслане, а якби у Вас була можливість повернутися на 15 років назад, можливо, Ви б віддали перевагу чомусь іншому?
– Однозначно ні! Сьогодні парашутизм – це моє життя. Та й не тільки моє. Багато хто у нашому клубі знайшов те хобі, займатися яким готовий недивлячись ні на що. А дехто перетворив його у стиль і сенс свого життя. Я вважаю, це добре, коли саме спорт формує тебе як особистість і зумовлює твій світогляд. Принаймні, багатьом молодим українцям це б не завадило.
