ЩОБ ЗБЕРЕГТИ І ВІДРОДИТИ СЕЛО
Незважаючи на бурхливу розбудову наших міст і містечок, душа українського народу, його традиції, його фольклор та історична пам’ять все ж таки залишаються селянськими за суттю і духом. З селом, його збереженням та відродженням пов’язані й економічні надії нашої держави. Саме про це ми й говоримо з керівником одного з найбільших аграрних районів області – Котовського, головою райради Володимиром Павловичем СИНЬКОМ.
– Доля українського села стає зараз предметом роздумів та прогнозів здебільшого невтішних, не лише самих селян, але й багатьох наших політиків, фахівців-аграріїв та економістів, соціологів, представників місцевого самоврядування та держслужбовців. Вже зараз у свідомості людей вкорінюється думка про те, що переважна більшість наших сіл (до шістдесяти відсотків) приречена на вимирання. А ті, що залишаться, мають перетворитися на містечка. Як у цьому калейдоскопі висновків та прогнозів почуваєтеся сьогодні Ви, Володимире Павловичу, голова Котовської райради?
– Одразу скажу, що процеси, які відбуваються на селі, справді складні, а в якихось аспектах незворотні. І Котовський район винятку в цьому відношенні не становить. Бо куди дінешся від тієї правди, що значна частина наших сіл зменшується і старіє, оскільки молодь подається у міста і містечка на навчання та в пошуках іншої долі; що з розпадом колгоспно-радгоспної системи наше село втратило десятиліттями формований економічний потенціал, самі економічні основи селянського буття.
Ясна річ, ця система мала певні недоліки, ідеальних систем господарювання взагалі не існує. Але принаймні вона діяла, і все українське сільське буття було адаптоване до неї. Природно, що після здобуття незалежності в України існували два шляхи перебудови села: або поступово реформувати, вдосконалювати вже існуючу колгоспно-радгоспну систему; або ж поступово зводити її до відмирання, так само поступово формуючи при цьому новий економічний лад на селі. Ми ж, як відомо, обрали третій шлях: спочатку все те, що набуто нашими батьками та дідами, розвалили, розтягли, розкурочили… А потім жахнулися, побачивши, що, захопившись руйнацією, нічого путнього створити не встигли.
Але ми в райраді твердо сказали собі: що сталося, те сталося. Помилки аналізувати треба, але, зводячи все до плакання один одному в жилета і пошуку винних – справі не зарадиш. І тактика у нас одна: відстоювати, економічно, соціально та духовно відроджувати кожне село, яким би занепалим та знелюднілим воно не здавалося. Так, на жаль, села наші стають «ветеранськими» та «пенсіонерськими», але ні дбати про старіюче населення їх, ні сподіватися на збільшення народжуваності та здорове молоде покоління не можна, якщо не дбати про фельдшерсько-акушерські пункти (ФАП).
Ось чому за минулі два роки ми провели капітальні ремонти, подбали, спільно з райдержадміністрацією, про кадри, обладнання і все інше у ФАПах сіл Новий Мир, Муроване, Бочманівка, Борщі, Затишшя, Качурівка; капітально відремонтовано медамбулаторію в Мардарівці, так само капітально відремонтували школу та здійснили прибудову до дитсадка в Любомирці; ремонтували та реконструювали школи в Липецькому і Куяльнику.
Зверніть увагу: якщо в позаминулому році на будівництво, капітальний ремонт та газифікацію в районі було виділено з державного, обласного та районного бюджетів всього лише 2,8 млн гривень, то в минулому освоєно вже 8,9 млн. Вражає, чи не так? І ми робитимемо все від нас залежне, щоб темпи зростання фінансової підтримки села не зменшувалися. Нема сенсу перетворювати села на містечка, тому що село має свою психологію, свій спосіб життя, свої методи приватного господарювання. Інша річ, що рівень облаштування села – опалення, енергетика, дороги… – повинен підтягуватися до міського.
– Але Ви згодні, що і справжнє відродження села розпочинається з відродження його економіки, коли село і кожен селянин мають змогу самі заробляти кошти, аби підтримувати своє гідне існування?
– Тут можна підкреслити, що в цьому питанні депутати райради тісно співпрацюють з райдержадміністрацією, очолюваною Сергієм Миколайовичем Паламарчуком. Мета у нас одна: створити такі умови, щоб не лише в Котовську, але й у кожному селі, діяли юридичні та фізичні постаті малого бізнесу, розвивалися фермерські господарства, відтворювалися всі види побутових та інших послуг. Станом на січень поточного року в районі існує 773 суб’єкти господарської діяльності. Не можна стверджувати, що ми досягли вершинності у цій справі, але й ніхто не може заперечити, що це на 13,2 відсотка більше, аніж було зареєстровано на січень минулого року. Не стану втомлювати вас цифрами, але й так зрозуміло, що це додаткові робочі місця, збільшення податкових надходжень, поліпшення соціального становища багатьох родин. Та все ж таки, наше село пригноблене двома небезпечними явищами: безробіттям та низькою платнею. Це абсолютно ненормальне явище, коли найбільш низькооплачуваними на селі залишаються сфери сільського та лісового господарства, де заробітна плата в середньому коливається в межах лише 482 гривень. Хтось із економістів може заперечити мені, що це більше, ніж минулорічна 421 гривня, але ж кому не зрозуміло, що загалом це платня жебрацька? До того ж одне з підприємств району – «Новоселівське» завершило рік з чималою – понад 258 тисяч грн – сумою заборгованості з заробітної плати.
Звичайно, рівень зарплати формується за багатьма показниками і чинниками: вартість пального, ціни на зерно, добрива, техніку; природні умови, які впливають на врожайність; податки та ринки збуту – які впливають уже на саме виживання фермера, взагалі селянина. І в цьому питанні слід дотримуватися державних законів, економічних концепцій і тенденцій. А що стосується зменшення безробіття, тобто забезпечення населення бодай отими, мінімальними, заробітками, то тут дії радикальніші. Досить сказати, що, за сприяння центру зайнятості та завдяки розширенню виробництва, минулого року працевлаштовано було 1148 осіб. Повірте, що в районі, населення якого сягає 29 тисяч, це значний показник. Створено було 349 нових робочих місць, а 605 осіб залучено було до оплачуваних громадських робіт.
– За всіх наших загальних негараздів, ми все ж таки передусім повинні дбати про найменш захищені верстви населення…
– …І в цьому питанні нам є про кого дбати. На початку року в управлінні праці та соціального захисту населення райдержадміністрації було зареєстровано 2467 ветеранів війни, 2946 ветеранів праці і 1534 інвалідів праці та з дитинства. Упродовж минулого і в поточному році проведено обстеження матеріально-побутових умов близько п’ятисот ветеранів та інвалідів. Майже всім їм з різних джерел фінансування надана допомога; 134 ветеранам вручені подарунки, сімдесяти інвалідам війни виплачена грошова компенсація замість санаторно-курортного лікування. Багатьом інвалідам виплачено компенсацію за пальне та за технічне обслуговування їх транспорту; тринадцяти інвалідам було придбано спеціальні коляски, ще кільком десяткам інвалідів надано допомогу в придбанні різних ортопедичних виробів; 137 родин ветеранів отримали квартирні телефони, а 167 ветеранів та інвалідів забезпечено безкоштовними медикаментами.
Ми розуміємо, що нам ще чимало слід попрацювати, аби ветерани та знедолені люди постійно відчували державницьку турботу про себе, та, водночас, із чистим сумлінням можемо сказати, що на сьогоднішній день ми робимо все те, що дозволяють нам закони, фінанси та обставини.
– Сумний досвід діяльності нашої Верховної Ради та й багатьох місцевих рад засвідчує, що досить часто їх роботі заважає надмірна заполітизованість депутатів, їх партійно-фракційна боротьба, захоплюючись якою депутати забувають про потреби народу, проблеми виборців, конкретні справи. Як у цьому відношенні складається ситуація в вашій райраді, чи відчуваєте Ви підтримку депутатів, і як ставитеся до такого явища, як лобіювання депутатами інтересів своїх округів, конкретних виборчих колективів?
– Ясна річ, депутати трапляються різні, і нічого тут не вдієш. Але в нашій райраді, на основі фракції Партії регіонів, сформувалося міцне, конструктивне ядро депутатів, які представляють різні політичні сили, але які прийшли до райради не змагатися в популізмі, а конкретно, повсякденно працювати. І тут варто назвати депутатів від фракції Партії регіонів Олега Бордюжу, який є головою цієї фракції і заступником голови постійної комісії з бюджету та фінансово-економічних питань; Сергія Дунєва, який очолює комісію з питань агропромислового комплексу, земельних відносин та раціонального природокористування; Олексія Сая, голову комісії з питань освіти, охорони здоров’я, спорту, культури та соціального захисту громадян; священика-депутата Павла Глухого та депутата Олександра Олещука, які обрані від Великофонтанської сільради. Та, водночас, ми відчуваємо постійну ділову підтримку депутатів Олега Цуркана, від блоку «Не так!»; безпартійного Віталія Грабована; депутата Валентини Білоусової та інших. Особливу подяку хочу висловити депутатові облради, керівникові Котовської міської організації Партії регіонів Миколі Вишневському, який допомагає нам в організації роботи з ветеранськими організаціями та з організа цією чорнобильців; є членом редколегії районної газети «Котовські вісті» і взагалі, людина він дуже активна, легка на підйом, а головне, межево конструктивна.
Якщо ж говорити про лобіювання, а, простіше кажучи, про відстоювання депутатами інтересів своїх виборців, своєї сільради – то це чудово! На те він і депутат! Ось, скажімо, звіт депутата від Любомирської сільради Олега Тимуша. В чому полягає його «лобіювання»? Та в тому, щоб були виділені кошти на розбудову дитсадка в Любомирці, на придбання приміщення, яке перепрофілювали під клубну установу. Щоб було відремонтовано громадську криницю у цьому досить безводному селі.
А Тимофій Царан з Нестоїти переймається спорудженням спортмайданчика в своєму селі і ремонтом сільської школи; Віктор Нестеренко з Новоселівки клопотався про те, щоб було відремонтовано дорогу до села Розалівки, споруджено водовід до Чубівки та виділені кошти на боротьбу з підтопленням цього села.
Так, звичайно, бюджет наш не гумовий; так, іноді депутати захоплюються, намагаючись взяти з нього якомога більше для потреб саме своєї громади. Але що в цьому поганого? Адже не для себе, для людей, для сільської громади стараються. То дай Боже, щоб усі наші депутати, в тому числі й Верховної Ради, займалися саме таким «лобіюванням» потреб наших селян, а не всіляких там «крутих». Тоді їм усім ціни не було б! До цього додам, що нам вдається добре співпрацювати і з райдержадміністрацією, на чолі з Сергієм Паламарчуком, і з міською владою, на чолі з мером Анатолієм Івановим.
Тобто, поза всі проблемні моменти – не без того! – я вважаю, що депутатський корпус наш, у більшості своїй, по-селянськи мудрий і прагматичний. З таким можна і треба працювати на повну силу. Так ми й робимо.
Богдан СУШИНСЬКИЙ, спецкор «Одеських вістей», Котовський район
ЗАХИЩАЮЧИ ПРАВА СЕЛЯН
У рамках програми Європейської комісії «Демократія та права людини» за фінансової підтримки Євросоюзу в Овідіополі відбулася офіційна презентація проекту «Підвищення поінформованості сільських жителів про свої права та можливості».
Виконавця проекту – громадську організацію «Інститут сільського розвитку», репрезентували директор інституту Світлана Степанівна Прокопенко і Віктор Миколайович Масін, доцент кафедри цивільних і правових дисциплін Одеського національного університету ім. Мечникова. У роботі одноденного семінару взяли участь сільські і селищні голови, фермери, керівники громадських організацій Овідіопольського району. Кожний одержав набір методичних матеріалів «Бібліотечка прав сільських жителів», що складається з 10 брошур, різноманітних за тематикою і написаних у доступній формі. Їхній автор – В. Масін. Під час навчання було розглянуто зміни в законодавстві, новаторство в наданні соціальних послуг і впровадження «орієнтованого на клієнта підходу», оцінка задоволення населення якістю соціальних послуг.
Як відзначив у ході семінару голова Овідіопольської районної ради Володимир Володимирович Левчук, основна мета проекту щодо надання жителям сільської місцевості широких можливостей для необхідної консультативної допомоги у вирішенні актуальних для них завдань, з якими вони щодня стикаються, досягнута. Методичні матеріали, отримані сільськими і селищними головами, надалі будуть використані в практичній діяльності.
– З «Інститутом сільського розвитку» ми співпрацюємо протягом п’яти років, – сказав кореспонденту «ОВ» Володимир Левчук.– За минулий період разом з ним і в межах Програми з підвищення рівня життя сільського населення в Одеській області за допомогою консалтингового підприємства «Консалтагро» на території Овідіопольського району реалізовано три великі програми. Що ж до безпосередньо роботи семінару, то його актуальність сумнівів не викликає. Про це свідчить і тривалість провадження навчання, що зросла майже вдвічі від запланованого. На семінарі було багато питань, відповідей і дискусій. При цьому цілком зрозуміло, що в основному йшлося про земельні відносини.
Тетяна ГУРІЧЕВА, власкор «Одеських вістей», Овідіопольський район
