Кожного ранку три машини виїжджають з воріт підприємства ТОВ «Хліб Тарутиного», щоб розвезти свіжу продукцію по 65 торговельних точках Тарутинського району. Надходить вона і в ті села, де хліб випікають у пекарнях місцевих господарств – Височанське, Надрічне, Петросталь, Нове Тарутине.
Асортимент останніми роками постійний – 18 видів виробів. Розкуповують їх швидко.
Основна цінність тарутинського хліба у тому, що виготовляється він з компонентів «дідівських» – води, борошна, солі і дріжджів, без будь-яких добавок.
Як зазначає Тетяна Степанівна Цуркан, завідувачка виробництва, яка 37 років пропрацювала на цьому підприємстві, «від підготовки сировини до випікання потрібно за технологією не менше 6-8 годин. Тепер же на деяких підприємствах примудряються цей процес скоротити до двох годин за допомогою добавок, які його прискорюють». У нестримному прагненні якнайшвидше і більше одержати прибутку грубо порушується технологія хлібовипікання.
Звичайно, тарутинським хлібопекарям сьогодні доводиться непросто за умов жорсткої конкуренції. І обсяги виробництва у порівнянні з минулими роками скорочено теж не від хорошого життя. Хоча, як стверджують у цьому колективі, підприємство цілком могло б забезпечувати хлібом весь район, без участі у цьому сторонніх, з інших районів, підприємців. На сьогоднішній день для себе вони бачать серйозних конкурентів хіба що в особі «Одеського короваю». Звичайно, якби було у скарбниці достатньо коштів, замінили б наявне обладнання на сучасне. Але навіть на цьому виробляють стільки продукції, скільки надходить на неї замовлень.
На підприємстві у його оновленому, помолоділому колективі працюють і ветерани, справжні професіонали, знання яких і допомагають тримати марку підприємства. Понад 30 років працюють тут Тетяна Дмитрівна Деде, Марія Степанівна Мажар, Світлана Василівна Митіна, інші.
Проте, проблема з кадрами існує.
– Немає, на жаль, нині державної програми підготовки спеціалістів хлібопекарської справи, – говорить Тетяна Степанівна. – Так, хліб печуть на приватних підприємствах, але як?! І про яку його якість можна говорити?
На підприємстві не пам’ятають, щоб за останні 10-15 років сюди прийшов підготовлений спеціаліст. Це вже Тетяні Степанівні – у минулому випускниці Кишинівського кооперативного технікуму, техніку-технологу хлібопекарського виробництва (був такий факультет), добре відомо.
– А без любові до професії і хліба у нас взагалі немає що робити, – стверджує керівник підприємства Лідія Федорівна Кісеолар. – Той, хто це відчув, той вже ніколи професії хлібопекаря не зрадить.
