Відомий філософ початку ХХ століття Іван Олександрович Ільїн в «Книге тихих созерцаний» вводить місткий поетичний образ – «поющее сердце», за допомогою якого можна точно охарактеризувати творчість сучасної одеської художниці Галини Семенівни Мещерякової. Виставка її творів відкрита з 27 травня по 27 червня в Одеському музеї західного і східного мистецтва.
Від чого ж «співає» серце художниці-поетеси-музиканта Г.С. Мещерякової? Відповісти на це запитання також можна словами І.О. Ільїна: «Серце співає, коли воно любить, воно співає від любові, яка струменіє живим потоком з якоїсь таємничої глибини і не висихає; не висихає і тоді, коли приходять страждання й муки...» Любов художниці – це любов до життя у всіх його проявах. Випробування лише загострюють сприйняття. Її любляче серце «співає» від чуйних, уважних споглядань «душевної краси» цікавих людей, у яких багатий внутрішній світ, яких Галина Семенівна зображує на портретах. Серце завмирає від захвату, дивлячись на ніжні світанки і полум'яні надвечір’я, тихий туман і сутінки, що насуваються. Ці враження втілюються в ліричних пейзажах. Серце художниці стикається з тонким променем або потужним потоком світла, що ллється на букет квітів або предмети на столі, і підказує очам і руці, як переконливо передати побачене в натюрмортах.
Галина Мещерякова працює з натури, на пленері, у безпосередньому контакті із природою: вона трансформує природний мотив у художній образ, пропускаючи через свій емоційний стан.
– Якщо немає образу, то немає поезії і немає живопису, – вважає художниця.
Природа – головна діюча особа в її творах, будь то пейзаж, натюрморт або портрет, де людина – вінець творення.
Живописній системі Г.С. Мещерякової властиве особливе ставлення до світлового середовища. Світло є початком, що творить, що проявляє видимий світ:
– Я дивлюся на навколишній світ як на стихію світла, а предмети вимальовуються самі собою, виступають як форма.
Не зосереджуючись на матеріальній характеристиці предметів, вона пише світло.
– На натуру не можна дивитися, як на зібрання предметів, – говорить художниця, – треба дивитися на потік світла.
Важливе те, що потрапило у світловий струмінь. Світло, у свою чергу, проявляє тінь за допомогою контрасту. На світлі проявляється обсяг предметів, у тіні – силует, обриси. Така подвійність об'ємно-пластичного і площинного трактування форми дає умовність зображення і певну декоративність. Контрасти світла й тіні, об'ємності й площинності, предметів і тла призводять до активної взаємодії простору і маси, утворюючи «тканину» живописного твору. У потоці світлових променів відбувається природний добір головного і другорядного, що розчиняється в тіні. На думку художниці, колір світла створює емоційне і психологічне забарвлення образу, допомагає передати глядачеві відтінки настрою.
Репрезентовані на виставці твори створені у техніці пастелі, що, за словами Галини Семенівни, має «відповідність її душі». Пастель несе у собі ліричність і просвітленість, дає особливу матову оксамитову поверхню, що дозволяє домогтися чистого і звучного кольору і разом з тим не втратити прозорості і легкості. У творах Г.С. Мещерякової працює не лише сам матеріал пастелі, але кольори і фактура основи. Художниця часто використовує тонований папір. Тон паперу середнього діапазону світла дає можливість ведення роботи у двох напрямах: висвітлення освітлених місць і затемнення падаючих і власних тіней предметів. До того ж він привносить у картину загальну світлову тональність, яка, збираючи воєдино дрібний штрих, надає твору гармонічної цілісності.
Шорсткість основи в роботі пастеллю дає ажурність (від фр. ajoure – що просвічується) шару барви. Його можна зрівняти з «наскрізним» мазком старих майстрів. Цей прийом зустрічається в картинах, створених на грубозернистому полотні або по шорсткуватому ґрунті, що було особливо характерно для венеціанських живописців, зокрема, для Тиціана, Веронезе і Тінторетто. Слід від фарби або пастелі залишається на найдрібніших виступах, між якими видно колір ґрунту, що дозволяє домогтися мерехтливої матовості зображення. Така просвічуваність фактури створює різноманітні ефекти, наприклад, у пейзажах – серпанки, вібрації розпеченого повітря, у натюрмортах – пом'якшення контурів і розчинення предметів у просторі, у портретах – особливості освітлення моделі. Пастель має властивість ще більше підкреслювати світлоносність середовища, оскільки містить у основі відбілюючу речовину – крейду або гіпс.
В основі колористичної системи Г.С. Мещерякової лежить холодна колірна гама. Її творам властивий стриманий, сріблястий колорит, який, на думку самої художниці, обумовлений особливістю світлоповітряного середовища Причорномор'я, у якому вона мешкає і працює. У невеликих за форматом камерних творах Галини Мещерякової відображене поетичне ставлення до світу. Потаємні порухи душі вона втілює в барвистих формулах видимого світу. Рідкісна здатність споглядати серцем висловлена і у віршах художниці.
