БУДЕ В МИТНИЦІ СВІЙ МУЗЕЙ
Восени нинішнього року Ізмаїльській митниці виповнюється 180 років. До ювілею митники задумали відкрити власний музей, і зараз посилено збирають експонати. Мені пощастило побачити найперші документи, завдяки яким можна зробити екскурс у початок ХІХ століття, коли все лише починалося. Втім, судячи і з архівних раритетів, і з сучасної дійсності, робота цієї служби завжди була і залишається спрямованою на одне завдання – захист державних інтересів. Мимоволі пригадуються слова, сказані начальником митниці у фільмі «Біле сонце пустелі» – «Чтоб за державу не было обидно».
Для довідки. За архівними даними, ще у 1816 році в Ізмаїлі була митна застава. Перші документи, які офіційно підтверджують створення Ізмаїльської митниці, датуються 1828 роком. Це доводить, що вона є однією з найдавніших в Україні.
Сьогодні у віданні цієї державної структури Ізмаїльський, Ренійський, Болградський, Кілійський, Саратський, Тарутинський, Арцизький, Татарбунарський райони. Довжина кордону у зоні її діяльності – в межах 600 кілометрів, з них понад 230 – кордон по воді, сухопутний – 376 кілометрів.
Керує митницею Володимир Кардаш, трудовий стаж якого у митних органах – понад 30 років. У колективі – понад 340 співробітників, які здійснюють митний контроль в 14 пунктах пропуску через Держкордон України.
– Зусилля нашого колективу, – підкреслив Володимир Васильович, – спрямовані на реалізацію основних положень митної політики України, захист економічних інтересів країни, сприяння виконанню державного бюджету за допомогою митних зборів за оформлення вантажів та імпортно-експортні операції.
Ізмаїльська митниця пережила кілька етапів реформування. При цьому зберегла і примножила традиції. Про це і розповість майбутній музей. Наша історія – це наші ази, наші традиції, на яких будується майбутнє такої необхідної для держави служби.
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
Є ТАКИЙ ПІДРОЗДІЛ…
Людину у блакитній блузі з погонами на вулицях Рені зустрінеш – не здивуєшся. Державний кордон – поруч, Румунію і Молдову можна побачити неозброєним оком. Митниця у прикордонному містечку існує давно, але тільки у 2001 році тут було створено так звану Енергетичну регіональну митницю. По всій території України існує всього 16 таких підрозділів, основні функції яких – контроль за переміщенням через кордон енергоносіїв: нафтопродуктів, газу та електроенергії.
Про роботу такого незвичайного відділу ми попросили розповісти провідного інспектора, профгрупорга і, нарешті, єдину жінку колективу Людмилу Коваль.
– Коли було створено Енергетичну митницю, у нашому підрозділі працювали всього чотири співробітники. Два з них перебували на службі цілодобово, і пішки ходили у порт і на залізничну станцію – навіть транспорту не було. Першими бути завжди важко. На сьогоднішній день у відділі працюють десять спеціалістів, але навантаження не зменшується, адже ринок енергоносіїв розвивається.
Напередодні професійного свята не хотілося б наводити безліч цифр, які характеризують нашу роботу. А от про людей, служба яких прихована від очей, але дуже значима для держави, не можна не сказати кілька добрих слів. Очолює колектив Олексій Робул, фахівець своєї справи, за порадою до нього часто звертаються колеги з інших підрозділів митниці. Від підлеглих вимагає чіткості і узгодженості у роботі, не любить безладу заступник начальника відділу Володимир Грабовський. Віктор Панченко, у минулому кадровий офіцер, виділяється сильним характером і волею, високим рівнем інтелекту, вмінням мислити і ухвалювати нестандартні рішення. Його поважають, його слухають, його поради цінують. Наш ветеран – Григорій Команич віддав митній справі понад 20 років. Важко сказати, на якій ділянці митниці йому не доводилося працювати – знають його ренійські портовики, залізничники. 19 років тому був прийнятий на роботу Володимир Попов – людина надзвичайної скромності, суворий до себе, зразок дисциплінованості і обов'язковості. Микола Спусканюк, закінчивши авіаційне училище, так і не здійснив дитячу мрію – присвятити життя літакам. Наполегливий і енергійний, він не шкодує, що прийшов до митниці і залишився тут працювати. "Комп'ютерний бог" відділу – Юрій Баланел. Його "коньок" – професійне вміння використовувати сучасну обчислювальну техніку. Він справжній спеціаліст, завжди перебуває у стані пошуку нових шляхів обробки інформації. Наймолодший співробітник нашого відділу, якого виділяють сучасні знання з економіки, вміння професійно використовувати у роботі комп'ютерну техніку – інспектор Денис Соловйов. Він був направлений на роботу до Рені після закінчення Академії митної служби. Не можу не сказати про нашого водія Миколу Мунтян, у лексиконі цієї людини немає слів "не можу", "не хочу". Всі мої колеги вміють і працювати, і відпочивати – захоплюються риболовлею, футболом, технікою, музикою. Незважаючи на те, що більшість свого часу віддають службі на митниці, у них міцні, дружні сім’ї, у кожного є діти і навіть онуки.
Напередодні нашого професійного свята – Дня митної служби України – хочу побажати всім колегам, які стоять на сторожі економічних інтересів держави, міцного здоров'я, успіхів у праці, спокою і злагоди у сім’ях.
Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», м. Рені
