Таке просте поняття, як зайнятість населення в нашій країні вже набило оскому не лише представникам високих ешелонів влади, але і найдрібнішим державним чиновникам. Адже відсоток незатребуваних на ринку праці українців рік у рік істотно не знижується. І якщо загальнодержавна тенденція щодо цього виглядає вже не так похмуро, як, наприклад, ще 10 років тому, то зростання по окремих регіонах дає не дуже втішну картину.
Так, згідно з даними Держкомстату, рівень безробіття в Україні у I кварталі 2008 року знизився з 6,8% до 6,4%. Найвищий рівень безробіття в Рівненській області – 9%, найнижчий у Києві – 3,1%. Якщо проаналізувати офіційні дані за останні роки, то в Україні рівень безробіття становив: у 2001-му – 10,9%, 2002-му – 9,6%, 2003-му – 9,1%, 2004-му – 8,6%, 2005-му – 7,2%, 2006-му – 6,8%.
Узагальнені цифри досить красномовно демонструють зниження кількості незайнятих українців. Тому саме ними і користуються чиновники у своїх звітах. Набагато рідше миготять в офіційних документах показники, що характеризують зайнятість жителів сільської місцевості. Воно і зрозуміло – хвалитися руїною на селі й безперспективністю життя поза містом державні мужі аж ніяк не поспішають. А тим часом, у районах, на яких вже не перший десяток років висить ярлик депресивності, робочі місця стали чимось із розряду напівфантастичного минулого або далекого і світлого майбутнього. У скромному ж сьогоденні переважна більшість селян давно поховали в далекі закутки свої трудові книжки.
Шершенці – одне із найбільших сіл Кодимського району. У ньому мешкає близько півтори тисячі жителів. Досить розвинена інфраструктура, Будинок культури, сільська амбулаторія, школа і бібліотека створюють тут міцну базу для нормального громадського і культурного життя селян. І лише у зв'язку з економічною доцільністю в 1998 році було закрито дитячий садок.
Просторий одноповерховий будинок, втративши своїх мешканців, швидко руйнувався, і вже через два роки з вибитих вікон і крізь щілини в даху стали пробиватися молоді деревця. Ще через кілька років у густих заростях залишилися б, напевно, лише із труднощами помітні руїни колишнього дитячого виховного закладу. Однак такий розвиток подій явно не задовольняв Олександра Мефодійовича Продана, який очолив у той час Шершенецьку сільську громаду. Будучи добрим господарником, новий керівник зрозумів, що втратити поки що досить міцну будівлю просто не можна, оскільки на спорудження нової сільський бюджет просто не розрахований. А дитячий садок у селі рано чи пізно повинен бути. Таким чином, ідея поновлення роботи дошкільного закладу не залишала Олександра Продана.
Однак, як і більшість добрих намірів керівників, які прагнуть хоч у чомусь змінити ситуацію на краще, ця ініціатива також уперлася в непробивну стіну недостатнього фінансування. Убогий сільський бюджет, який лише на 10% складається з власних заробітків, не передбачав якихось вливань у таке масштабне, за місцевими мірками, капітальне будівництво. Тому і було ухвалено рішення про порятунок будинку з метою поновлення в ньому повноцінної роботи дитячого закладу.
Але як вирішити таке непросте завдання, маючи лише чотири тисячі гривень? – це питання стало головним і, швидше за все, риторичним для сільського керівника. Адже лише будівельні матеріали потягнули б ледве чи на всю суму. Тоді сільський голова запропонував досить оригінальний хід подальших подій:
– Нехай майбутні співробітники дитячого садка самі собі створять робочі місця, – вирішив він і відразу знайшов однодумців серед жителів Шершенців.
Дев'ять жительок села з ентузіазмом сприйняли цю ідею, і вже через кілька місяців майбутні вихователі, кухарі і завідувачка регулярно, як на роботу, ходили в оживаючий дитячий садок.
– Звичайно ж, не за зарплату, а за надію на нормальну роботу боролися ми довгі шість місяців, – розповідає нинішня завідувачка дитячого садка Людмила Григорівна Байрак. – Коли Олександр Мефодійович запропонував нам самим створити собі робочі місця, зайнявшись ремонтом будинку, ми спочатку трохи здивувалися, але потім зрозуміли, що це єдиний вихід з ситуації, що склалася.
Дев'ять жінок різних професій з ентузіазмом почали освоювати роботу штукатурів і малярів, тесль і облицювальників. Робота закипіла, а самі жителі села, довідавшись про перспективу поновлення роботи дитячого закладу, у міру сил допомагали ентузіастам.
– Як відомо, діти набагато краще адаптуються у школі в тому випадку, якщо до цього відвідують дитячий садок. Те ж саме стосується і особистісних якостей дитини, що формується в особливому середовищі, – ділиться своїми спостереженнями Шершенецький сільський голова Олександр Продан. – Ми не раз зауважували, що на святі Першого дзвінка багато першокласників були явно не готові до школи як фізично, так і психічно. Діти плакали, боялися вчителів і однолітків. Та і самі педагоги скаржилися на погану посидючість і адаптивність першокласників у нових умовах.
– А які концерти влаштовують нам діти на Новий рік і Восьме Березня – захоплюється сільський голова, – це просто треба бачити! Збирається все село, щоб подивитися на наші маленькі таланти.
Позитивно і те, що у багатьох молодих батьків відтепер з'явилася можливість повноцінно працювати, виїжджаючи в районний центр і навіть до Одеси. Адже няньчачись цілий день із малолітнім чадом, мало хто з батьків міг дозволити собі щось більше, ніж роботу по господарству.
Ще нещодавно напівзруйнована будівля без вікон і з дахом, що протікає, сьогодні сяє веселими дитячими малюнками, що прикрашають її фасад. Єдине, про що мріють як вихователі, так і вихованці – це новий дитячий майданчик. Старі металеві драбинки і хистка дитяча гірка, що залишилися ще з радянських часів, практично єдина тут вулична розвага. Однак цілий арсенал групових, рухливих і розвиваючих ігор у запасі вихователів не дозволять дітям нудьгувати.
За словами методиста дошкільного виховання Кодимського районного методичного кабінету Ольги Козак, у районі існує чітка тенденція відновлення роботи навчально-виховних комплексів і дитячих садків. Однак оскільки дитячі заклади були переведені на баланс сільських рад, останнім найчастіше не вдається знайти гроші на відбудовні роботи і організацію функціонування садків. Фахівець також відзначила, що велика частина груп у навчально-виховних комплексах району переповнені. Але пов'язано це не з стрімким збільшенням народжуваності, а лише з тим, що багато закладів закривалися.
Ольга Козак підкреслила, що факт відкриття садка в Шершенцях дуже показовий, оскільки своєю появою він зобов'язаний винятково ентузіазму його нинішніх працівників.
За даними Кодимського районного центру зайнятості, рівень безробіття на l квартал 2008 року склав 4,3%. І хоч цифра ця істотно нижча середньостатистичної по країні, відповідає вона дійсності досить умовно. Адже відображаючи кількість жителів, що стоять на обліку, офіційна статистика не може врахувати ті сотні і тисячі кодимців, які трудяться далеко за межами району, області і навіть держави. Однак якщо самі люди, незважаючи на труднощі, будуть вірити у свої сили і ставити перед собою конкретну мету, результати не змусять себе чекати. Прикладом може служити і дитячий садок у Шершенцях.
