«Поквапившись вступити до СОТ, Україна фактично поставила хрест на вітчизняному виноробстві!» Таку точку зору висловлюють багато вітчизняних виноробів, побоюючись, що галузь в країні опиниться перед дуже серйозною проблемою через великий ресурс виноматеріалів на зовнішньому ринку.

Навпаки, опонують імениті фахівці, підписання женевського протоколу щодо приєднання України до Світової організації торгівлі, як і саме членство у СОТ, будуть відігравати роль, якщо не батога, то досить потужного стимулятора у даному напрямі.

ПРАЦЮВАТИ –

У НЕРІВНИХ УМОВАХ

Час покаже, яскраві чи темні фарби заграють у недалекому майбутньому на полотні вітчизняного виноробства. Сьогодні ж, однозначно одне: умови, в яких перебувають виновиробники країн СОТ та українські – абсолютно нерівні.

Фахівці стверджують, що вітчизняне законодавство, яке регламентує діяльність українських виноробів, потрібно було вдосконалювати задовго до вступу до СОТ. У результаті Україна "має те, що має": одна з поправок, нещодавно внесених до закону, фактично виключає держконтроль у стратегічній галузі виновиробництва. Результати нововведення, тепер законодавчо закріпленого депутатами Верховної Ради, рядовий український споживач міг досить добре передбачати й раніше. Адже будь-яке послаблення контролю у виноробстві не лише дозволяє не брати до уваги обов'язкові норми та стандарти, але й стимулює виробництво фальсифікатів. «Винна проблема", що існує в державі, яка включає заміну справжніх вин на сурогати, як і безлад щодо використання ароматизаторів та стабілізаторів при виробництві напоїв, іменованих винами, викликає тривогу.

Якщо копнути глибше, з'ясується, що держава особливо не цікавиться тим, наскільки якісне вино і в яких обсягах його традиційно вживають у селах на розлив. І як занапащають сільське населення безконтрольні дрібні ділки від виновиробництва, які виготовляють в українських селах вино за рецептами дідів та прадідів, але із додаванням тютюну, пташиного посліду та інших неприпустимих інгредієнтів?

ПЛАТИТИ –

ЗА ЄДИНИМИ

ПРАВИЛАМИ

На території сучасної Одещини виноградарством та виноробством займалися з дуже давніх часів. Про це свідчать і амфори, знайдені поруч із Акерманською середньовічною фортецею на розкопках Тири – античного поселення із 2500-річною історією. До середини ХІХ сторіччя на бессарабських виноградниках вирощувалося близько 150 сортів сонячної ягоди. При цьому ціла низка державних законів того часу стимулювала місцеве населення до розвитку виноградарства.

Напій богів та стародавніх філософів тут виробляли повсюдно – Бессарабія за обсягами виробництва та культивованими площами, завжди випереджала Крим. Наприклад, у 1837 році в Бессарабії нараховувалося близько 24 мільйонів кущів виноградної лози, тобто утричі більше, аніж у Криму. Вже у 1853 році вина в Бессарабському краї було вироблено усемеро більше, аніж у Криму. Одним із відомих центрів виноробства Бессарабії, завдяки багаторічній виноградарській праці французьких колоністів, до сьогоднішнього дня справедливо вважається Шабо.

На сьогодні в Шабо мешкає виноградар Кристоф Лакарен, він кілька років тому приїхав із Франції, щоб продовжити справу своїх одноплемінників на унікальній для виноградарства землі. На орендованих виноградниках Кристоф намагається не застосовувати отрутохімікатів і не "поліпшувати" готове вино навіть звичайним цукром. Виготовленим напоєм класичного зразка пригощає приїжджих гостей. Проблема Лакарена, як і багатьох українських аматорів-виноробів, полягає у тому, що за ліцензію терміном на один рік для реалізації продукції у невеликих обсягах потрібно сплатити... півмільйона гривень! Стільки ж коштує аналогічний дозвіл для підприємства промислового виноробства у досить солідних обсягах, наприклад, для сусідньої іменитої торговельної марки "Шабо".

Лакарену, знайомому зі станом подібних справ у Франції та інших державах, складно розібратися, чому для сімейного виноробного бізнесу та значних виробників вина в українському законодавстві прописані єдині правила гри? Незрозуміло й іншим зацікавленим виноробам: як довго держава зможе "не помічати" такого яскравого виноробного явища як авторське виробництво "живого" вина?

ПРИВЕРНУТИ УВАГУ –

ПОЛОВИНА УСПІХУ

У тому, що традиційне авторське виноробство в Україні готове заявити про себе на повний голос, переконалися учасники Першого фестивалю авторського вина "Живе вино України 2008", який пройшов у травні в селищі Таїровому Овідіопольського району. Організатором вражаючого дійства стали Центр інституту виноградарства та виноробства ім. Таїрова і Овідіопольська районна рада. На презентації було репрезентовано домашні вина, які пройшли вимогливий лабораторний контроль інституту, виготовлені виноробами різних районів області. У рамках фестивалю відбулися великий дегустаційний конкурс авторських вин, майстер-класи з проблем становлення малої індустрії виноробства та консультації експертів, ярмарок-продаж виноробної продукції. У результаті роботи фестивалю з'ясувалося, що до аматорського виноробства закладено величезний потенціал.

– Метою фестивалю стала популяризація авторського виноробства та пропаганда споживання виноградного вина, як цінного харчового продукту, – говорить один із організаторів масштабного підприємства, голова Овідіопольської райради Володимир Левчук. – Люди традиційно виробляють вино, п'ють і продають його. Не помічати такого масштабного явища було б неправильно. Але при цьому аматорське виноробство "висить у повітрі", законодавчо ніде не відображено, а бюджети в результаті не одержують жодної копійки. У цілому проведений захід – це ще й акція щодо привернення уваги до досить серйозної проблеми, яка стоїть перед виноробами-співвітчизниками. Йдеться про стурбованість аматорських виноробів з приводу дорогого ліцензування. У підсумку – багато чудових та вишуканих вин малої індустрії залишаються недоступними для широких верств населення. У процесі монополізації ринку великими компаніями ми забуваємо, що малий бізнес – це не лише економічний розвиток країни, але й розв’язування багатьох соціальних проблем. Виробництво домашнього вина перебуває у нерівних умовах. Воно цілком конкурентоспроможне за якістю, але повністю програє за можливістю потрапити до споживача. Крім того, не слід скидати з рахунків, що домашнє виноробство будується, переважно, на сімейному бізнесі, а це працевлаштування родичів і знайомих. У свою чергу, приклади Німеччини, Словаччини, Угорщини та інших європейських країн переконують: дана галузь успішно розвивається там, насамперед, завдяки дрібним виробникам вина. Разом із цим процвітають «зелений» туризм та готельне господарство. Що ж на ділі відбувається в нас? В Одеській області, наприклад, існує всього два виробництва сімейного виноробства, інших непомірна ліцензійна плата повністю прибрала з ринку дрібних виробників. Але якби в Україні існувала літрова система ліцензування, картина була б зовсім іншою...

Однак певні перспективи у даному напрямі, як сказав Володимир Левчук, все ж таки існують. Так, у травні цього року делегація Одеської області із офіційним візитом відвідала одну з провінцій Італії – Венето. Наприкінці червня з візитом-відповіддю для всебічного обміркування договору про побратимство та співпрацю між Одеською областю і регіоном Венето до Одеси прибула італійська делегація. За договором, офіційне підписання якого намічено на початок осені, пропонується співпраця у різних сферах: освіті, науці, промисловості, сільському господарстві. При цьому певну увагу буде приділено виноградарству та виноробству, розвитку "зеленого" і "винного туризму", досить популярного в ПАР та у Західній Європі. Безумовно, "винна" тема та перспектива створення "винної карти" – мережі підприємств і господарств, що займаються вирощуванням і переробкою винограду досить актуальна для Одеської області, яка у цій галузі посідає провідне місце серед інших областей України. Не менш гідне місце серед інших посядуть і виробники "живого" вина, за умови, що держава приділить цьому питанню належну увагу.

– За великим рахунком потрібно вирішити основні проблеми аматорського виноробства, – підкреслює Володимир Левчук, – які полягають у виробництві якісного сертифікованого вина та вільної можливості його реалізації. Проект майбутніх "винних доріг" залучить туристські винні маршрути, починаючи від Одеси до Ізмаїла й Рені. Причому в даному напрямі варто рухатися широким фронтом. До наступного фестивалю "Живе вино" ми готуємо людей, які репрезентують певний майстер-клас у навчанні та освіті з даної проблеми. Національний науковий центр "Інститут виноградарства та виноробства ім. В.Є. Таїрова" під керівництвом директора В'ячеслава Всеволодовича Власова, який розташований на території Овідіопольського району, проявляє цілковите розуміння цих великих завдань. Гадається, до реалізації проекту, який містить аспекти розвитку територій та працевлаштування населення, можна приступити з 2009 року. Крім того, не сумніваюся, що нове починання додасть регіону додаткового імпульсу для приведення виноробства в цілому у відповідність із євростандартами.