До літопису героїчної оборони Одеси вписали свої сторінки воїни усіх родів військ, серед них і гвардійських мінометних частин, створених на початку війни. Як відомо, реактивні установки – "катюші", як їх ласкаво назвали вдячні радянські солдати, вперше були застосовані під час Смоленської битви. 14 липня 1941 року батарея капітана Фльорова одним залпом знищила кілька фашистських ешелонів із бронетехнікою, боєприпасами та пальним на станції Орша. Ефект залпів батареї був настільки великим, що гітлерівці довго не могли отямитися від такого удару, а Гітлер наказав будь-що-будь знайти цю "диявольську зброю росіян" і знищити її.
Гвардійські мінометні частини зіграли видатну роль у обороні Ленінграда, Києва і особливо Москви. "Катюші" брали участь і в обороні нашого міста-героя.
Свій внесок до героїчної оборони Одеси внесли воїни 48-го окремого гвардійського мінометного дивізіону, чиї вогняні залпи накривали німецько-румунських вояків, завдаючи їм величезних втрат, зриваючи їхні атаки.
48-й ОГМД під командуванням старшого лейтенанта Тихона Микитовича Небоженка було сформовано в Алабіно, під Москвою. За наказом ставки Верховного Головного командування раннього вересневого ранку 1941 року дивізіон був повантажений в ешелон на підмосковній станції Анрелівка і взяв курс на Новоросійськ, а потім на морському транспорті "Чапаєв" був доставлений до обложеної Одеси й надійшов у розпорядження начальника артилерії Приморської армії полковника Миколи Кир’яковича Рижі.
Перший залп 48-й дивізіон "катюш" зробив по румунських атакуючих військах у лощині села Дальник.
Честь подати дивізіону першу бойову команду "вогонь" було надано командирові першої батареї Якову Аллімпійовичу Чамкину. Страшне ревіння розірвало ранкову тишу, й сотні вогняних стріл, як блискавки, вилетіли із величезної димної хмари й, прокресливши блакитне небо, смертоносним вогненним дощем впали на голови фашистських солдатів, які тільки-но пішли в атаку. Розкатні вибухи змішалися із нестямними криками окупантів. Наступ ворога одразу ж захлинувся у його власній крові. І ті, хто вцілів, й навіть ті, які атакували на сусідніх ділянках, панічно тікали у свої тили, залишивши першу траншею. Площу, яку своїм вогнем накрив дивізіон (25 га), було встелено трупами ворожих солдатів.
Ефект дивізійного залпу перевершив усі сподівання. Супротивник від несподіваного удару не міг оговтатися увесь день.
Так успішно виконали гвардійці 48-го ОГМД своє перше бойове завдання під час оборони Одеси.
У ніч на 5 жовтня в районі Татарки та Болгарських хуторів супротивник готувався до нового наступу. Дивізіону було наказано зайняти у цьому районі вогневі позиції й зірвати ворожу атаку. І він успішно виконав завдання.
9 жовтня супротивник перейшов у наступ по всьому фронту, від Сухого Лиману до Старої Дофінівки. 48-й дивізіон давав по кілька залпів в день на різних ділянках фронту, що були далеко одна від одної. Використовуючи свою мобільність та потужність вогню, дивізіон завдавав величезних втрат супротивникові, прикриваючи вже розпочату евакуацію за наказом Ставки, військ, які обороняли Одесу. Вночі командир дивізіону Т.М. Небоженко разом із начартом М.К. Рижі визначали на наступний день найімовірніші райони атак супротивника, вибирали вогневі позиції й маршрути до них.
І знову залпи "катюш" несли супротивнику смерть та паніку. Це дезорієнтувало ворога й допомогло нашим військам стримувати наступ переважаючих сил супротивника й самим переходити у контратаки.
Особливо запеклі бої розгорнулися в районі Сухого Лиману, де супротивник, зосередивши великі сили, прагнув прорвати фронт. Два залпи 48-го дивізіону "катюш" не лише зірвали плани ворога, але й допомогли нашим військам перейти у контратаку, завдати ворогові нищівного удару. Румуни, залишаючи вбитих та поранених, боягузливо тікали з поля бою.
У ті напружені дні жовтня 1941 року полковник Рижі заклопотано говорив: "Ех, ще б нам один такий дивізіон «ересів»!» Але, розуміючи, що це неможливо, додавав: "Але, нічого, ми й одним дивізіоном добряче дали фашистам прикурити!"
Але з кожним залпом запас мін зменшувався, а можливість поповнення їх було виключено. Тому командування доручало дивізіону давати залп лише на найвідповідальніших ділянках, де супротивник накопичувався для атаки. "Катюші" завжди точно влучали у ціль, завдаючи супротивникові великих втрат у живій силі й техніці.
13 жовтня 1941 р. дивізіону було оголошено наказ про залишення Одеси. А 14 жовтня із різних пунктів було зроблено сім останніх залпів. У поєднанні із активними діями інших частин, ці залпи дезорієнтували фашистів у визначенні часу нашої евакуації. Про це свідчить і той факт, що ворожі війська цілу добу не входили до Одеси після того, як було повністю завершено евакуацію усіх частин Одеського оборонного району.
У той же день із настанням сутінків дивізіон повантажився на пароплав і взяв курс на Севастополь. Там він продовжив свої бойові справи щодо оборони міста, завдаючи ворогові потужних ударів вогняними залпами своїх "катюш".
