Минув рік з тих пір, як було припинено подання питної води жителям 13 дворів вулиці Гагаріна села Матроски Ізмаїльського району. Про це неодноразово писала і наша газета, звучали звертання до різних владних структур. А віз, як кажуть, і нині там. Так у чому ж справа? Чому стала можливою тяганина протягом року? Ці запитання поставив наш читач, житель села Борис Ярочкін. Ми адресували їх відповідальним за вирішення цього питання посадовцям.
– Те, що вирішення питання затяглося, викликано цілою низкою причин, – сказав Геннадій Кришко, заступник голови Ізмаїльської райдержадміністрації. – Але повірте, сталося це не тому, що ми сиділи склавши руки. Все набагато складніше. У райдержадміністрації при формуванні переліку об'єктів на 2008 рік були внесені пропозиції до титульного списку для фінансування за рахунок коштів загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства країни за напрямом «Модернізація центральних систем водопостачання і водовідведення». На жаль, ці об'єкти не включили на рівні держави, і фінансування на них не було здійснено. Підсумок – 13 дворів села без води протягом року. До того ж весь цей час утруднено рух автобусів по цій центральній сільській вулиці через численні розкопки.
Ось що зроблено. Під час численних зустрічей, нарад із представниками виконкому міськради район ухвалив компромісне рішення про можливості ремонту мереж водопроводу в селах Броска і Матроска. Спільно з Ізмаїльським КП «ВУВКГ», відділом капітального будівництва райради і райдержадміністрації було розроблено проектно-кошторисну документацію щодо виконання капітального ремонту мереж і устаткування, визначено суму виконання ремонтних робіт щодо Броски і Матроски. Вона становить 1 мільйон 245 тисяч гривень по Матросці і 665 тисяч гривень по Бросці.
Виконання цих робіт дозволило б на багато років забути про аварії, витоки і незручності. Тут одна надія на державний бюджет. Причому, повторюся, розв’язувати проблему треба в комплексі, не обмежуючись заміною труб на одній вулиці, оскільки це не розв’яже проблему в цілому. Райрада, районна держадміністрація сподіваються на те, що держава все-таки почне послідовно виконувати ухвалені нею програми, зокрема, ті, що стосуються реформування і розвитку житлово-комунального господарства.
Але, враховуючи авральне становище, треба починати саме з аварійної ділянки.
За попередніми розрахунками відновлення, яке передбачає цілковиту заміну вуличних трубопроводів діаметром 100 мм ( а це 915 метрів) потребуватиме 50 тисяч гривень лише на придбання труб, плюс виконання будівельних робіт. Причому сума може виявитися у півтора рази більшою, досягти 120 – 150 тисяч гривень. Бюджет міста сільські об'єкти фінансувати не буде – місту власних проблем вистачає. Як варіант розглядається пропозиція здешевлення робіт за рахунок зменшення діаметру труб. Вартість придбання матеріалів при економії на діаметрі обійдеться в межах 23 тисяч гривень. Так, це вихід зі становища – сьогодні. Але не остаточне розв’язання проблеми. Завтра може виникнути інше лихо – нестача обсягів води. І тоді доведеться знову труби замінювати?
Про кошти на ремонт. Є можливість виділити 10 тисяч гривень з районного бюджету. Так, на перший погляд, цього недостатньо. Але для початку повинна підключитися і сільська рада. За наявною інформацією, в бюджеті сільської ради є близько 80 тисяч неосвоєних коштів. Чого чекаємо? Кінця року, щоб розподілити цю суму у вигляді преміальних? А чи не краще пустити ці кошти у справу? Люди тільки спасибі скажуть.
– Ситуація справді дуже наболіла, – відповів начальник комунального підприємства «Виробниче управління водоканалізаційного господарства» В'ячеслав Кулик. – Мені неодноразово доводилося розповідати про причини виниклої проблеми. Про те, що монтували свого часу водопровід у селі, не до кінця дотримуючись всіх необхідних норм, виходячи з підручних матеріалів. І тому сьогодні сільські мережі, експлуатовані за термінами на порядок меншими за міські, стають непридатними, створюючи безліч проблем щодо їх обслуговування і постійним ремонтом. Так, позначилася і плутанина при здаванні об'єкту з документацією, дотепер до кінця незрозуміло – а чий же це водопровід, у чиїй власності він перебуває? Наскільки мені відомо, і на з'ясування цього теж було витрачено даремно чимало часу. А люди залишалися без води. Головне тут, звичайно, домовитися місту і району. Такої домовленості досягнуто. Повторюватися не буду, представник райдержадміністрації все виклав докладно. Торкнуся лише ще раз економії – можна скільки завгодно дискутувати, але в цій ситуації, гадаю, зменшення діаметру прийнятне. Згодний з тим, що сільська рада також повинна долучитися активніше, і людей можна було б долучити – досвід пайової участі в Ізмаїлі є. За наявності коштів ми гарантуємо виконання проектних і монтажних робіт – все це ми готові взяти на себе.
Від редакції. Отож і вийшло – спочатку довго з'ясовували, чий же це водопровід – міський чи районний. Потім чекали грошей з держбюджету. І лише після того, як стало зрозуміло, що чекати марно, стали думати, як розв’язати проблему на місці, не сподіваючись ні на кого. Але ж у районі є приклади, коли люди – громадою – збирають кошти і самостійно вирішують це питання. Як позитивний приклад – прокладання технічного водопроводу в Кислиці. Люди на нього зібрали ні багато ні мало 250 тисяч гривень! При всій повазі до нинішнього сільського голови Павла Куликова навряд чи можна погодитися, що сільська рада тут неспроможна і не може зібрати 13 тисяч гривень.
– Під лежачий камінь вода не тече – хіба не так? – поставив запитання у відповідь на моє запитання один з активістів села, голова сільської ветеранської організації Іван Видиборець.
– Звичайно, ми не залишимо жителів Матроски один на один із цією проблемою, – сказав у свою чергу голова районної ради Сергій Мазур. Будемо вишукувати резерви на районному рівні і «пробивати» вирішення питання – на обласному і республіканському. Вода повинна прийти до кожного будинку цього села. І вона прийде!
