2008 рік для болгар України ознаменований декількома видатними історичними подіями. Поряд з вшановуванням славетних ювілеїв – 150-річчя Болградської гімназії ім. Г. Раковського і 170-річчя Болградського Спасо-Преображенського собору, відкриттям музею ім. Христо Ботева в с. Задунаївці Арцизького району, болгари України відзначать 15-річчя найзначнішої громадської організації, що об’єднала найбільшу діаспору у світі – Асоціації болгар України.
Напередодні святкових урочистостей ми зустрілися із президентом Асоціації болгар України, депутатом Одеської обласної ради Антоном Кіссе.
– Антоне Івановичу, чим зустрічає керівник найбільшої всеукраїнської болгарської організації її п’ятнадцятиріччя? Що досягнуто, над чим необхідно працювати надалі?
– Я б почав з того, що створена 15 років тому маленька організація, що об’єднала представників болгарської інтелігенції, виросла у велику всеукраїнську організацію зі своїми структурами в регіонах України. Сьогодні, на мій погляд, досягнута головна мета – ми маємо представництва практично в кожному болгарському селі. Цей факт дає підстави вважати, що інтерес до цієї організації є, що сьогодні вона необхідна, як громадська структура з патріотичною ідеологією. Ідеологією близькою за духом нашим сучасникам: і тим, хто стояв біля її витоків, і тим, кого сьогодні поруч із нами немає. Це і професор Володимир Станко, і професор Михайло Дихан, громадський діяч Георгій Каражов та багато інших, хто залишив помітний слід у різні періоди болгарського відродження.
За порівняно невеликий відрізок часу організація значно пожвавила свою діяльність, розширилися її завдання. Зрозуміло, базовими напрямами в її діяльності були і залишаються освіта, мова, культура, традиції й звичаї українських болгар. Але життя диктує свої умови, і сьогодні сфера нашої діяльності перейшла в нову площину, що не передбачена Статутом, але від цього вона не стала менш важливою. Йдеться про надання практичної, економічної і соціальної допомоги населенню, обстоювання інтересів громадян у тому чи іншому регіоні членами Асоціації, багато з них сьогодні є депутатами рад різних рівнів. І що, на мій погляд, дуже важливо в даному питанні, їхня партійна приналежність жодного значення не має.
На сьогоднішній день значно зміцнилася матеріальна база і кадровий потенціал Асоціації. Але що мене справді тішить, так це досягнута величезна довіра болгар, партнерські відносини з національно-культурними організаціями наших сусідів і, безумовно, величезний авторитет і довіра Болгарії. Якщо на першому етапі це була співпраця з дипломатичним корпусом, державними структурами, то сьогодні у нас налагодилися настільки тісні зв’язки із громадськими організаціями, містами, селами Болгарії, що наша Асоціація стала своєрідним мостом між болгарами України і Болгарії. Наприклад, останні кілька зустрічей міст-побратимів Сімферополь і Русе, Ізмаїл і Несебр, Одеса і Варна, де Україну репрезентували наші делегації, будучи сполучною ланкою в подібних міжнародних проектах. А це засвідчує високий авторитет, вплив і довіру до Асоціації болгар України.
Але поряд з досягнутими завданнями в умовах сучасної глобалізації, коли великі міста притягують до себе сільську молодь, настає час, коли ми повинні шукати і впроваджувати нові форми роботи, я б сказав, видозмінювати підходи і вносити корективи в діяльність нашої організації. Дисперсне проживання наших співвітчизників значно ускладнює процес вивчення мови, культури. Сьогодні ми вже працюємо над цим питанням, у мегаполісах створюються ветеранські, молодіжні, спортивні організації, бізнес-клуби. Так, це складно, але саме ці форми роботи дозволяють сьогодні зібрати у великому місті людей, об’єднаних за етнічною ознакою й інтересами. І тут дуже важлива роль мас-медійного простору, інтернету, мета якого дати можливість величезній кількості людей гідно репрезентувати свою національність і створити умови для збереження самоідентичності. Я повторюю, це справді дуже складно, але саме цей напрям повинен стати одним із чільних у діяльності Асоціації вже сьогодні, при цьому не забувати про проблеми в місцях компактного проживання болгар.
– Ви підкреслили, що пріоритетом у діяльності Асоціації болгар України є освіта і культура. Разом з тим, останнім часом позначилися й інші напрями, зокрема встановлення бізнес-контактів між Україною і Болгарією. Які найбільш значимі із проектів Ви б відзначили?
– Безумовно, сьогодні є певні досягнення – це і підприємство Пріста-Ойл, яке було відкрито не без нашої участі, і болгарські ресторани з національною кухнею, і активне постачання вугілля в Болгарію тощо. Але їх було б значно більше при більш позитивних умовах і гарантованій стабільності в наших країнах. Останній бізнес-форум, проведений за участю Асоціації болгар України в Одесі, ще раз показав, що бізнес – справа тонка. І якщо дружні відносини зав’язуються відразу, то перевести їх на економічні рейки не так просто. І це залежить від багатьох складових, і насамперед від інвестиційного клімату. У цьому напрямі Асоціація буде ефективніше працювати.
– Антоне Івановичу, як би Ви охарактеризували відносини Асоціації болгар України з органами державної влади України і Болгарії?
– За 15 років діяльності наша організація справді встигла налагодити тісні контакти з державною владою обох країн. Цьому сприяла участь членів Асоціації в різних конференціях, «круглих столах», симпозіумах і форумах, де розглядалися питання національно-культурного характеру, робота в депутатських комісіях при Верховній Раді, обговорення проблем у Раді при Президенті за участю міністерств і відомств, участь у розробці Закону про національні меншини України, про національно-культурну автономію, внесення пропозицій з питань етнонаціональної політики. Ми завжди мали і будемо мати активну позицію. У мене, як у керівника Асоціації, ніколи не виникало проблем (за необхідності) зустрічатися з найвищими державними особами країн, ставити питання і знаходити розуміння та сприяти в вирішенні питань. Будучи запрошеним на урочистості з нагоди Дня незалежності цього року, я мав аудієнцію із Президентом України Віктором Ющенком, під час якої мною були порушені питання, пов’язані з діяльністю Асоціації, відбулася зустріч із Віктором Балогою, де я також порушував проблеми, які потребують державного втручання. Знаєте, багаторічний досвід роботи в органах державної влади, у депутатських корпусах навчив мене не ніяковіти перед чиновниками, а в діалозі знаходити розуміння і розв’язувати проблеми. Повне розуміння і сприяння в поставлених питаннях знаходимо і в областях – Кіровоградській, Запорізькій, Харківській, Полтавській, Одеській, АР Крим, де компактно проживають болгари. Це і питання встановлення пам’ятників знаменитим болгарам, проведення конференцій, ювілейних урочистостей.
Доброзичливі відносини у нас склалися і з Болгарією. Величезна кількість зустрічей із Прем’єр-міністром Сергієм Станішевим, віце-президентом Ангелом Маріним, з керівниками міністерств культури і освіти, Агенції болгар за кордоном дають плідний результат. Я їм дуже вдячний за підтримку, розуміння і сприяння у вирішенні актуальних питань. Сьогодні завдяки таким зустрічам нам вдалося доставити 17 тисяч підручників для учнів болгарських сіл, за клопотанням Асоціації музей ім. Х. Ботева, який відкривається 25 жовтня в Задунаївці, буде оснащено копіями експонатів, виготовлених у Болгарії. Великий подарунок буде піднесено Болградській гімназії. Болгарією виділена величезна сума грошей на придбання автобусів, комп’ютерного класу, електронних дошок, аудіо- і відеоапаратури тощо.
Все це свідчить про величезну увагу з боку Болгарії до нас, і ми не можемо це не цінувати.
Не можу не торкнутися і питання Всеукраїнського центру болгарської культури в Одесі. Зміни в постановах Кабінету Міністрів України позначилися і на цьому будинку. Триповерхове, відреставроване, у центрі Одеси – він може бути предметом судових суперечок протягом ще десяти років. Крапка в цьому питанні може бути поставлена лише в одному випадку. Якщо будинок буде викуплено Болгарією і передано болгарам України. Ми вийшли з такою ініціативою, і у розмові з керівництвом обласної ради і облдержадміністрації наша ідея знайшла розуміння і підтримку. Після моєї зустрічі з міністром закордонних справ Болгарії справа перейшла в площину відпрацьовування механізмів розв’язання цієї проблеми. На мій погляд, такий хід абсолютно реальний. І в ньому ми будемо відігравати не останню роль. У будинок Центру вкладені гроші Асоціації болгар України, він і сьогодні утримується за її рахунок.
– Антоне Івановичу, святкування 15-річчя Асоціації болгар України збіглося зі знаменними датами в історії болгар України – 170-річчям Спасо-Преображенського собору в Болграді, 150-річчям Болградської гімназії, Днем бессарабських болгар. Ви єдиний з болгар встигли піднести подарунок задовго до ювілею, виділивши кошти на реставрацію актової зали Болградської гімназії. Чим викликаний такий шляхетний вчинок?
– Досить довго працюючи на ниві болгарського відродження, повважав за свій обов’язок відреставрувати будинок під Центр болгарської культури в Болграді. Сьогодні, як відомо, болгарський центр у Болграді ділить приміщення з місцевим музеєм. Протягом певного часу ми листуємося з Міністерством оборони України про виділення будинку, який звільнився, для реставрації. Питання усе ще в стадії розгляду, але не знімається з порядку денного.
Тим часом, з нагоди 150-річчя Болградської гімназії було ухвалено рішення про виділення бюджетних коштів на проведення ремонтних робіт. Їх бракувало, тому і я вніс свій внесок у ремонт актової зали гімназії, у якому виступали видатні випускники Болградської гімназії – прем’єр-міністри Болгарії Олександр Малинов і Дмитро Греков; перший ректор Софійського університету Олександр Теодоров-Балан; представники вищих чинів болгарської армії генерал Агура, генерал Ніколаєв, генерал Колєв та інші. Це історична актова зала. Я радий, що зміг допомогти, а мій подарунок, сподіваюся, буде корисний дітям, гімназії, місту. Зроблено це від щирого серця і винятково заради добра.
