Коли із-за зарослих високими бур’янами ярків та пагорбів з’явились перші сільські садиби, подумалось, що Малігонове забуте Богом і людьми сільце. Проте наявність лінії електропередач частину припущень спростувала. Далі побачила в долині хлопчаків, які досить енергійно виривали бур’яни на футбольному полі. Про те, що то сільський стадіон, свідчили ворота. Жартома юні спортсмени сказали, що вони готуються до «олімпіади».
Зустріч із сільським головою Любов’ю Іванівною Ясніцькою зовсім розвіяла перше враження про цей населений пункт. Виявилося, що в Малігоновому є школа, бібліотека, клуб, Будинок милосердя, свій медпрацівник, відділення зв’язку. Тобто все, що необхідне для нормального життя. Щоправда основною проблемою для сільчан було те, що п’ять років поспіль у селі не було значного господарства. Землі переважно стояли пусткою, а люди не мали роботи, а отже і засобів для існування. Виручали городи та підсобне господарство. Тепер селом опікується СТОВ «Ольга». До речі, досить міцне агроформування. Люди не тільки змогли здати в оренду свої земельні паї, а ще й одержали роботу. Причому, всіх працюючих до місця роботи підвозять транспортом товариства. А ще в цьому році частину земель почало орендувати нове товариство «Альфа – ком».
– Тепер і сільрада має гроші, – розповідає сільський голова, – за рахунок податків за орендовані землі дохідну частину бюджету ми перевиконуємо. А це дає можливість дбати про благоустрій та розвиток села, зокрема, його соціальну сферу. Основна сума грошей йде на виплату заробітної плати працівникам сільради, культури та утримання доріг, водонапірних веж. Їх у нас дві. В цьому році, наприклад, придбали два глибинні насоси, закупили дві косарки та ліхтарі для вуличного освітлення. Щоправда, ще не встановили, бо на всі вулиці їх не вистачить. Будуть кошти, докупимо решту. Тоді й встановимо. Завезли до ФАПу, клубу дрова, вугілля. Не забуваємо й про школи. В цьому році виділили 800 гривень на забезпечення культурної програми під час літнього оздоровлення. Закупили різноманітні ігри, возили школярів в Ширяєве на День захисту дітей.
Тут ремонтуються дороги, упорядковуються вулиці. До робіт щодо благоустрою залучають безробітних через службу зайнятості. Любов Іванівна вважає, що головне в роботі сільського голови – це подбати, аби у людей була вода, світло та дороги. Саме в цьому напрямі й працює.
Завітавши до сільської бібліотеки, одразу зрозуміли, що її завідувачка Валентина Поворознюк дуже любить свою справу. Часто обслуговує своїх читачів вдома. Подвірні обходи – то для неї звична справа. А ще Валентина Сергіївна вміє провадити масові заходи. Її нагороджено Дипломом «За формування кращого іміджу» в номінації «Краще проведення масового заходу». Пройшовши до читальної зали, були приємно здивовані тим, що тут не тільки стелажі з книжками та тематичні полиці, а ще є куточок краєзнавства, в якому зібрані предмети домашнього вжитку, вишиванки, посуд тощо. На одній із стін цього міні-музею велика картина, на якій зображена українська піч, а на ній дід та баба. Як виявилось, малювала її сільська медичка. Крім того, бібліотекарка розповіла, що Вікторія Миколаївна не тільки гарно малює, вона ще й шиє та вміє ремонтувати побутову техніку. Закономірно, що нам одразу ж захотілося з нею познайомитися. Медсестра В.М. Очереднюк працює у філії Саханської лікарняної амбулаторії. Крім досить пристойного і просторого приміщення з необхідним обладнанням, у її розпорядженні ще є й автомобіль «швидкої допомоги». Щоправда, виїжджає він дуже рідко, бо на нього виділяється обмаль бензину. Вікторія Миколаївна відвідує своїх пацієнтів переважно пішки. Всього пацієнтів у неї майже 300 осіб. Здебільшого це люди пенсійного віку. Є двоє діток до року. З народжуваністю тут, як і в багатьох однотипних селах, не густо. Саме це породило досить болючу проблему для місцевої школи. На сьогоднішній день тут немає першого класу.
– Зате маємо підготовчий, – похвалилась директорка Малігонівської ЗОШ І-ІІ ступенів Любов Іванівна Тимунь, – тож в наступному навчальному році матимемо першокласників. Хоча майбутнє нашої школи досить невиразне. Нас хочуть закривати, а дітей і вчителів підвозити до іншої школи.
Вчителі, учні та їхні батьки заперечують, а реалії сьогодення і особливо економічний бік справи свідчать про неефективність утримування малокомплектної школи.
Школа справила на мене досить приємне враження. Діти виховані, чемні, в класних кімнатах, кабінетах і навіть в коридорах та на подвір’ї чисто, прибрано. Учні не тільки добре навчаються, а й всебічно розвиваються. Тут є і спортзал, різноманітні гуртки. Вироби з природного матеріалу, зокрема, з овочів та фруктів просто зачаровують і дивують буйною дитячою фантазією. В підготовчому класі на першій парті побачила дуже цікаву дівчинку з допитливими оченятами. Як розповіли вчителі, вона має неповних шість рочків, а вже два роки ходить до школи. Щоденно просить маму, аби збирала і вела її до школи, так їй хочеться навчатися.
Поруч зі школою двоповерхове, типове для радянських часів, приміщення сільського універмагу. Нині воно повністю не використовується за призначенням. Проте й не порожніє. В одному крилі розмістився сільський клуб. Його завідувач Володимир Миколайович Толкаченко організовує дискотеки, вечори відпочинку. І головне, дбає, аби молодь не тинялася вечорами по сільських закутках та не пиячила.
Тут кожен заклад живе своїм життям, та водночас всі відчувають себе членами однієї сільської родини. Спільно дбають про благоустрій села, про його чистоту та привітність. Побачивши, як працівники сільради дбайливо фарбували парканчик, а хлопчаки прибирали на стадіоні, пройнялася повагою до мешканців Малігонового.
Залишала це село з теплотою в душі.
