Після пропажі будівельного каменю у мешканки села Калантаївки Роздільнянського району Тетяни Мочульченко, він, цей камінь, виявився складеним у штабель під огорожею її сусідки Раїси Ткачук. Факт, здавалося б, очевидний! Але, щоб розібратися з ним, слідчому апарату Роздільнянського райвідділу міліції не вистачає вже двох з половиною років. Влітку 2008 року прокуратура Роздільнянського району чергового разу прийшла до висновку, що «досудове слідство провадиться із порушенням вимог ст. 22 та 120 Кримінально-процесуального кодексу... На підставі цього виноситься постанова про відсторонення слідчого... і про передачу даної кримінальної справи у провадження іншому слідчому». Очевидно, п'ятому за рахунком, тому що за час цього слідчого марафону справа переходила від одного слідчого до рук іншого чотири рази! Невже питання із розкраданням каменю-черепашнику, вчиненого на очах усього села, настільки складне, що Роздільній потрібно встановлювати подібні рекорди бюрократичної тяганини?!
Щоб з'ясувати це, повернемося до початку подій, які мали місце у 2005 році. Тоді Р. Ткачук усно домовилася із Т. Мочульченко про те, що купить у неї ділянку землі із невеличкою будівлею, розташованою на ній. І, отримавши згоду, Р. Ткачук завезла туди півтори тисячі штук свого каменю-черепашнику. Але незабаром жінки розірвали свій укладений було договір. А ще через час – у квітні 2005 року Р. Ткачук виявила пропажу свого каменю. Тут і почалося! Вона звинуватила свою сусідку у тому, що нібито та взяла її камінь. Офіційної заяви до міліції вона не подала, мабуть, не маючи реальних доказів, але не заспокоїлася, а вирішила влаштувати самосуд!
Вона найняла тракториста, запросила свого зятя із шанцевим інструментом і організувала вторгнення на чужу територію – тобто на присадибну ділянку, яка належить Т. Мочульченко. Домобудівництво, яке розташоване на ділянці, було демонтовано, і як видно з копій постанов, ухвалених слідством, Р. Ткачук повантажила на трактор рівно півтори тисячі штук каменю, відвезла його і вивантажила біля свого двору. За її словами, це рівно стільки в неї колись було та пропало.
Дільничний Владислав Субач відреагував на виклик, зроблений Т. Мочульченко, а потім і на заяву, подану нею у писемній формі до Роздільнянського райвідділу міліції, м'яко кажучи, недостатньо оперативно. Він прийшов лише на п'ятий день. Оглянувши місце пригоди, розцінив ситуацію по-своєму. 5 травня 2005 року ним було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. Тобто, складу злочину у тому, що будівельний камінь зник з чужої ділянки і що при цьому розкурочений будиночок, який стояв там, він не знайшов.
Після кількаразових скарг потерпілої до обласного управління адміністративної служби МВС було визнано, що капітан міліції В. Субач справді не з'ясував усіх обставин і перевірку провів поверхово. Щоб дійти до цього висновку, знадобилося півроку! Так, він навіть не перевірив документацію, яка могла б підтвердити приналежність зруйнованої будівлі потерпілій. Не опитав він і інших учасників цієї пригоди, які були із Р. Ткачук. Не став "сільський детектив" розмовляти і з п'ятьма свідками цього розору.
Зате заслуговує на особливу увагу спроба дільничного змістити правовий акцент пригоди. Виявляється Р. Ткачук, яка вчинила вторгнення, повважала, що будівелька 7 на 9 м та 2,5 м висотою, споруджена на городі, відступає від архітектурно-планувальної документації. Як же поставився до цієї сваволі дільничний? А так: він пише постанову, що стає документом, який виправдовує агресивні дії Р. Ткачук. Він визнає їх обґрунтованими, тому що та взяла свій камінь замість зниклого. А чому провину за зникнення 1,5 тисячі штук каменю-черепашнику вона звалила на Т. Мочульченко, з'ясовувати не став.
Цікаво, що в усній бесіді цю ж ідею вседозволеності підтримав і начальник слідчого відділу Роздільнянської міліції Євген Теренчук.
– Ми досліджуємо мотиви вчиненого, – сказав він.
І знайшов, що дана мотивація має під собою досить істотний ґрунт. На жаль, він не став вступати до дискусії про те, як узгоджуються цивілізовані принципи правової держави із виправданням безцеремонного силового "наїзду" з метою "відвоювати своє добро", а одразу заквапився на нараду.
Не стали реагувати захисники правопорядку й на скарги Т. Мочульченко про погрози противної сторони на адресу і її, і її 80-річного батька. Останній тяжко переживав цю ситуацію, і це стало однією з причин його смерті.
Далі прокурор у відповідь на заяву потерпілої порекоментував їй звернутися до суду. Там одразу побачили, що пакет зібраних матеріалів явно недостатній для ухвалення рішення, тому справу повернули на дослідування.
Зустріч із Миколою Кулішем, двічі відстороненим від провадження слідства, була короткою, і розмови не вийшло. Він теж раптово заквапився, мабуть, на ту ж нараду, на яку так спішно пішов його начальник, і лише кинув через плече: "Та пишіть ви, що хочете..."
Якби він виконав свою роботу сумлінно, хіба став би, як і дільничий, закривати справу, тому що теж не побачив у ній складу кримінального злочину? При цьому у підозрюваної Р. Ткачук він так і не взяв свідчення, хоча вона не ховалася. Її зятя, який трощив будиночок, він не зміг знайти, пояснивши це тим, що не знає його прізвища та місця проживання. Якщо це не відмовки, то залишається лише червоніти за слабосилля нашої міліції.
Те, що трапилося, він звів до звичайної самоправності, тобто до дрібного сусідського "розбирання". Так само ще один слідчий цієї естафети Юлія Бучук побачила в діях войовничої сусідки стосовно Т. Мочульченко усього лише цивільну суперечку. Показання п'яти односільчан знову не були взяті до уваги.
Не змогла допитати Р. Ткачук і черговий слідчий Людмила Герасимюк. За її словами, їй так і не вдалося наполягти і у наказовому порядку приструнчити дільничного В. Субача, щоб той, зрештою, забезпечив доставляння підозрюваної у примусовому порядку, як пропонує закон у разі неявки без вагомої причини.
Тим часом, доки тривала ця млявоплинна процедура слідства, Р. Ткачук вивезла здвору вкрадений черепашник. Куди? – ніхто не з'ясовував, хоча камінь був у цій справі речовим доказом, тобто явним доказом. А для Т. Мочульченко ще й майновою цінністю. У своїй позовній заяві вона оцінює зниклий камінь у 9 тисяч гривень. Стільки ж коштувала робота будівельників, які споруджували будиночок. Разом із транспортними витратами, грішми, витраченими на цемент та пісок, разом із моральним збитком сума претензії становить 44,5 тисячі гривень.
Тепер, за словами заступника прокурора Василя Чернеги, найближчим часом буде все ж таки проведено очну ставку двох жінок, і слідство вийде на фінішну пряму. Чи означає це, що матеріали наступного тижня будуть передані до суду, ще не факт.
Зіткнувшись із цією правовою метушнею, не полишає враження, що вона й створюється навмисно, щоб на якомусь її етапі позивач не витримав нервового навантаження, стомливого ходіння по інстанціях за довідками, очікування біля дверей кабінетів, часто принизливого, що відбувається в темних незатишних коридорах, де навіть стільців для відвідувачів бракує. Не витримав – і відмовився від пошуку правди. Чи не тому багато людей, начутих про таке ставлення до їхніх проблем, просто не бажають звертатися до міліції? Вони не вірять, що їм там допоможуть.
Ось нещодавно місцева газета вітала В. Субача із присвоєнням йому звання кращого дільничного року. А попереднього року йому за мотивами скарги до Міністерства внутрішніх справ міністр Юрій Луценко дав розпорядження розібратися із тим, що відбувається. І дільничному за результатами службового розслідування вліпили "строгача".
Які ще круті колінця виникнуть у розвитку даної хроніки? Можливо, обласна прокуратура допоможе розібратися...
