Глобальна криза, яка вразила світову економіку, у наших умовах проявляється досить неоднозначно. Роботодавці, навчені досвідом минулих років, щоб уникнути незадоволення людей, вже не скорочують співробітників, а відправляють їх у відпустку за свій рахунок, переводять на скорочений робочий тиждень або неповний робочий день. У результаті цих дій безробіття начебто і немає. Але це в цифрах офіційної статистики. Насправді багато людей опиняються в підвішеному стані. Вони ніби працевлаштовані. Але у будь-яку мить відпустка за свій рахунок може завершитися для них звільненням, як і робота на пів- або чверть ставки. Що в таких ситуаціях повинні робити профспілкові організації? На це запитання ми спробували знайти відповідь у розмові з головою Федерації профспілок Одеської області В.В. БУРАТИНСЬКИМ:
– У нашій області явної тенденції до звільнення людей ще не простежується, – говорить він. – 20 жовтня ми провели засідання ради Федерації профспілок Одеської області, на якому підтримали звернення Федерації профспілок України, у зв’язку із кризовим становищем у вітчизняній економіці, зокрема, у низці базових галузей промисловості, банківській сфері. Але непрямі докази негараздів у нас все ж таки є. Так, за останній місяць ми констатували зниження обсягів виплат заробітної плати на 5%, хоча зростання промислового виробництва становить 2 відсотки.
– В’ячеславе Васильовичу, але масове звільнення людей Ви прогнозуєте?
– Ми не виключаємо і звільнення, і переведення людей на неповний робочий тиждень, і відправлення їх у відпустку за свій рахунок.
– Як повинні в подібній ситуації діяти профспілкові організації?
– Насамперед, людина, яка вважає, що обмежено її права, повинна захотіти себе захистити. У нас часто можна почути: ви, профспілки, на те й існуєте, щоб захищати працівників. От і захищайте. Ні. Спочатку чітку позицію повинен посісти сам працівник. Потім профспілкова організація.
Якщо йдеться про промислові підприємства, то на 98% з них укладені колективні угоди. Там зазвичай передбачаються додаткові гарантії в розділі «Режим праці та відпочинку». Зокрема, власник за 3 місяці повинен попередити профспілкову організацію про заплановане скорочення робочих місць. За 2 місяці попереджають самого працівника, пропонуючи йому інші вакантні місця, наявні на підприємстві. Одночасно із цим про звільнення повідомляють службу зайнятості. Якщо це не буде зроблено, може бути накладено штраф у розмірі річної заробітної плати працівника, якого звільняють. За місяць до звільнення питання розглядається профспілковою організацією. Вона має право дати згоду або не погодитися з думкою керівництва підприємства. У день звільнення і видачі працівнику трудової книжки про це доводиться до відома служба зайнятості. Протягом 7 днів після цього звільнений повинен звернутися до служби зайнятості і стати там на облік. Звертання по завершенню 7 днів призведе до втрати низка привілеїв, які поширюються на людей, звільнених за скороченням штатів.
– Як діяти, якщо згадані Вами умови не виконуються?
– За законом має бути заява самого працівника, що підтверджує його бажання піти у відпустку за свій рахунок. Крім того, у відпустці за свій рахунок не можна перебувати більше 15 днів на рік. Далі, як я вже говорив, все залежить від самого працівника, чи захоче він звертатися із приводу захисту своїх прав до профспілки? Найчастіше, все завершується лише розмовами і обуренням. Звертатися до суду люди не хочуть.
– Але в цьому немає нічого дивного. Люди бачать реалії сьогодення, і чудово розуміють: сили власника підприємства і профспілкової організації явно не рівні. Та і в разі позитивного вироку, що, відверто кажучи, мало ймовірно, розраховувати на нормальні умови роботи після відновлення теж не доводиться. Редакційна практика знає чимало таких ситуацій.
– Справа в тому, що ще до суду профспілка може розглянути цілу низку моментів, через які він має право не погодитися із пропозицією про звільнення працівника. Наприклад, якщо йому не запропонували іншу вакансію. Або він належить до тієї категорії, яку взагалі не можна скорочувати. Тут йдеться, наприклад, про вагітних жінок, жінок, які мають дітей у віці до 3 років. Крім того, протягом року після звільнення за скороченням штатів людина має право на першочергове повернення на роботу, якщо набирають людей з її кваліфікацією і на посаду, яку вона раніше обіймала. Це повинна відслідковувати профспілка. І наполягати на поверненні на роботу звільненого.
– В’ячеславе Васильовичу, а як бути у разі переведення на неповний робочий день або неповний робочий тиждень?
– Тут треба чітко розділяти різні ситуації. Перше – це простій, коли адміністрація має право протягом місяця виплачувати працівникам заробітну плату в розмірі 2/3.
Що стосується переведення на неповний робочий тиждень або неповний робочий день, це передбачено чинним законодавством. Але про переведення на подібний режим роботи людину повинні повідомити за 2 місяці. Якщо вона відмовляється, її звільняють у зв’язку з відмовою працювати в умовах, які суттєво змінилися, і виплачують вихідну допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати. Після цього вона має право звернутися до служби зайнятості і стати там на облік. Тобто в цьому разі адміністрація підприємства має право змінити умови праці, а працівник – прийняти їх чи не прийняти.
– Чи маєте Ви намір координувати свої спільні дії з облдержадміністрацією в плані посилення контролю за ситуацією на підприємствах?
– 18 листопада ми будемо розглядати хід виконання регіональної угоди з облдержадміністрацією і обласною організацією роботодавців. Аналогічна угода укладена і з виконкомом Одеської міської ради, з міською організацією роботодавців. Цими документами передбачено зокрема і заходи щодо недопущення незаконного скорочення кількості працюючих.
На засіданні президії Федерації профспілок України ухвалено рішення про створення Фонду солідарності. Це значні гроші, якими ми зможемо підтримати членів профспілки у разі проведення акцій протесту, мітингів, страйків.
В області з нашим профспілковим активом ми провели семінар-нараду «Страйк – зброя профспілок». І на сьогоднішній день щодо цих питань працюємо в постійному контакті з облдержадміністрацією і Одеською міською радою.
– Наскільки, на Ваш погляд, можливе проведення страйків у нашому регіоні? Або, враховуючи високий рівень самозайнятості населення і його, у певному розумінні, аморфність, такого розвитку подій нам вдасться уникнути?
– По Україні вже були випадки стихійного проведення страйків. Що стосується Одеської області, то у нас люди справді нерішучі. Згадайте 2006 рік. Тоді ми провадили акцію протесту у зв’язку з тим, що Кабінет Міністрів не виконав окремі розділи Генеральної угоди при підвищенні тарифів на газ та інші послуги. У нас в акції протесту взяло участь усього 4 тисячі осіб.
– Чи можна покарати людину за участь в акції протесту?
– Так, це момент, на який треба звернути особливу увагу. Якщо людина брала участь у мітингу, акції протесту, страйку в робочий час, то її можуть звільнити за прогул. Покарати людину не зможуть лише в тому разі, якщо страйк визнано судом законним.
– А таке можливо?
– На превеликий жаль, вітчизняне законодавство таке, що провести страйк без порушень практично неможливо. На його підготовку піде 2-3 місяці. Після цього, якщо виконати всі вимоги, страйк стане вже неактуальним.
– Тому що він є засобом швидкого реагування.
– У цьому наше законодавство, у порівнянні з європейським, недосконале. І якщо суд визнає страйк незаконним, передбачена відповідальність, аж до кримінальної, організаторів цього страйку. А учасників такої незаконної акції адміністрація має право звільнити. Тому готувати страйки треба із залученням досвідчених юристів. Інакше всі зусилля будуть марними.
