НЕ ВИЖИВАТИ, А РОЗВИВАТИСЯ
Дізнавшись, що фермер з Плоского, що на Балтщині, Борис Загородній купує для свого господарства вже другий комбайн, дехто з односельців та колег-фермерів дивувався: навіщо?! Господарство в нього невеличке, всього чотириста гектарів орної землі,один комбайн і два трактори вже є, кон’юнктура ж на сільськогосподарському ринку дуже й дуже несприятлива… Інші, он, думають тільки про те, аби якось протриматися на плаву та вижити, а він майже все зароблене вкладає в дорогу техніку!
– Тут усе залежить від того, як дивитися на своє господарювання на землі, – пояснює Борис Тимофійович. – Якщо фермер налаштований тільки на те, щоб якось протриматися та побільше заробити, тоді – так, про техніку та інші атрибути тривалої роботи на селі він не дбатиме. Що ж до мене, то, незважаючи на всі загрозливі симптоми економічного спаду, я хочу розвивати своє господарство, залучаючи до нього якомога більше односельців (на постійній основі у мене вже працює десятеро робітників), яким зараз дуже потрібна робота; ви ж бачите, яке у нас зараз безробіття!
Цьогорічним врожаєм молодий керівник молодого фермерського господарства з ніжною назвою «Танюша» (за іменем маленької доньки) задоволений: озима пшениця дала по 41 центнеру, соняшнику вийшло по 35, а ріпаку по 24 центнери з гектара. От тільки значну частину цьогорічного врожаю збути він поки що не зміг. Не тому, що нема покупців. Проблема в ціні. Який сенс продавати пшеницю по 350 – 400 гривень за тонну, якщо об’єктивно, економічно обґрунтована ціна її має сягати хоча б 1200 гривень? Те ж саме стосується й соняшнику та низки інших культур.
І тут уже надія у фермера Загороднього на уряд, який, дбаючи про відродження нашого села, повинен був би передусім подбати про стабілізацію цін хоча б на окремі види продукції. Адже це той напрям урядового протекціонізму, який потрібен не лише кожному конкретному фермерові, але й державі в цілому. До речі, у своїй підтримці державні органи могли б підходити адресно, допомагаючи, передусім, тим фермерам, які вже засвідчили своє прагнення до розвитку господарства, під конкретні проекти цих фермерів щодо подальшого нарощування виробництва тих-таки зернових, або тваринництва, чи, скажімо, птахівництва.
Богдан СУШИНСЬКИЙ, спецкор «Одеських вістей»
ЙОГО ВВАЖАЮТЬ УНІВЕРСАЛОМ
Володимир Веремійович Мунтян – механізатор фермерського господарства «Лука» – цілком справедливо вважається одним із кращих хліборобів Білгород-Дністровського району, який посів у нинішньому році перше місце в області з валового збору ранніх зернових. Закономірний той факт, що саме він був представлений до державної нагороди – медалі «За працю та звитягу».
Ось уже майже дванадцять років Володимир Веремійович працює у ФГ «Лука», що постійно має найвищі показники з врожайності серед багатьох інших господарств району. У нинішньому році, наприклад, середня врожайність у цьому фермерському господарстві, що спеціалізується на вирощуванні елітних сортів насіння, досягла 69,7 центнера з га. Складові цього успіху, за словами керівника «Луки» Дмитра Лукича Барвіненка, – співпраця з вченими, зокрема, з Академією аграрних наук України, чітке дотримання технологій, дбайливе ставлення до годувальниці – землі, як до заповітної святині.
Навколо Дмитра Барвіненка згуртування люди з таким же відповідальним ставленням до хліборобської справи. Головним наставником молодих механізаторів є Володимир Веремійович Мунтян.
– Про цього комбайнера і тракториста розповідати можна дуже довго, – говорить керівник ФГ «Лука» Дмитро Барвіненко. – Він – універсал. Працювати з такими людьми легко і радісно. Давай тільки вчасно ПММ, став мету, і можеш бути впевненим, що усі завдання будуть виконані на відмінно. Що стосується професійного рівня Мунтяна, то рівних йому, мабуть, важко знайти. У сільгоспвиробництві Володимир Веремійович виконує будь-які операції. Причому дуже якісно. Рівень знань цього механізатора настільки високий, що йому, по суті, агроном зовсім не потрібен. Тому будь-які польові роботи Володимир Веремійович виконує так, що контролювати не потрібно. Він ефективно працює на новому комбайні «Дон-1500», а також на тракторі «МТЗ-82» з усіма агрегатами, причіпним і навісним обладнанням. До речі, одним з показників високого професіоналізму Мунтяна є і те, що на експлуатацію його комбайна і трактора завжди потрібно менше фінансових затрат. Час, витрачений на ремонт і на простій, у нього коротший, ніж у інших. Цьому чоловіку зовсім не потрібно нагадувати про терміни обслуговування техніки, він усе виконує вчасно. Не випадково для машин, на яких працює Володимир Веремійович, запчастин потрібно у 2-3 рази менше, ніж для інших.
Високі показники Володимира Веремійовича Мунтяна в праці відзначені багатьма грамотами районної влади. У господарстві праця таких фахівців як Мунтян також намагаються оцінювати гідно. Місячна зарплата у механізаторів його рівня не менше двох з половиною тисяч гривень. За підсумками жнив, а пізніше і календарного року, обов'язково видають преміальні у вигляді натуроплати зерном.
І директора «Луки», і механізатора Мунтяна радує те, що молоді фахівці, зокрема, нещодавні випускники Старокозацького аграрного ліцею, намагаються засвоювати досвід старших колег, навчаються в них не лише професіоналізму, а й моральності, порядності і працьовитості.
P.S. Коли верстався сьогоднішній номер газети, до редакції надійшло повідомлення про те, що 12 листопада, напередодні Дня працівників сільського господарства у столичному Палаці «Україна» Президент України Віктор Ющенко вручив орден «За заслуги ІІІ ступеню» Володимиру Веремійовичу Мунтяну – механізатору ФГ «Лука» Білгород-Дністровського району.
Тетяна ГУРІЧЕВА, власкор «Одеських вістей», с. Монаші, Білгород-Дністровський район
БЕЗВІДМОВНИЙ ЧОЛОВІК
Техніка його вабила з дитинства. Він ще не закінчив школу, а досвідчені бригадири побачили в допитливому хлопчику задатки доброго тракториста. Певну роль у формуванні його як фахівця зіграла армія. А сумнівів у тому, що він як уродженець цих місць повернеться до рідних полів, не було жодних.
…І от Володимир випробовує нову техніку, освоює останню модель американського комбайна «Джон Дір», приручає канадський трактор «Бюллер» до умов обробітку українських чорноземів. Крім цих двох агрегатів, за Володимиром закріплено ще посівний комплекс. Але директор упевнений, що молодий працівник впорається з таким навантаженням. Зможе «вичавити» з комбайна максимальну продуктивність і одночасно звести до мінімуму витрати пального, а дрібні несправності, якщо виникнуть, усуне самостійно.
Справді, В. Коваленко показав під час жнив, що таке справжній професіонал. Він йшов додому, залишаючи по 40-50 га скошеної пшениці. А 200 – 250 тонн зерна за день були стабільною нормою намолоту. І так усі дні жнив.
Після проведення комплексу підготовчих робіт почалася посівна. І знову на полі чути рівний гул мотора його трактора. Молодий механізатор не йде додому, не засіявши близько 200 га. І лише потім йде до дружини, «возиться» із двома дітьми, допомагає сусідам. Вони говорять про нього: безвідмовна людина.
Цю ж якість, лише вже стосовно землі, найбільше і врахував головний агроном, коли рекомендував В. Коваленка відзначити як кращого механізатора.
Владислав КІТІК, «Одеські вісті» Великомихайлівський район
СТРАТИЛА ВІРНИЙ СОБІ
...Коли два роки тому після передчасної смерті Івана Нивні, директора сільськогосподарського кооперативу «Вікторія», постало питання – кому довірити керівний пост, у кооператорів сумнівів не було. Звичайно, Михайлу Стратилі. Чоловікові, якого в окрузі називають агрономом Божою милістю. І не лише як досвідченому технологові, але й вмілому організаторові. Недарма ж у минулому саме його обирали секретарем парткому колгоспу «Шлях до комунізму», на основі якого й було пізніше створено «Вікторію» – господарство, розташоване на території села Утконосівки, яке за правом вважається одним з кращих не лише в Ізмаїльському районі, але і в області.
Той вибір був не випадковим. Цілком заслужено багато людей в селі вважають, що основа нинішньої стабільності господарства – в особливій вимогливості Стратили, який до обрання керівником не один рік пропрацював технологом полів.
– Такі зразкові, продумані і з перспективою зверстані сівозміни, яких тут чітко дотримуються, таку бездоганну агротехніку сьогодні рідко де зустрінеш, – вважає корінний мешканець Утконосівки, начальник управління агропромислового розвитку Ізмаїльської райдержадміністрації Григорій Чепой, який сам чимало років пропрацював у агрослужбі господарства. – На наших полях було скрупульозно відпрацьовані прогресивні схеми точного висіву просапних культур. До мінімуму зводилися ручні роботи. Було впроваджено грунтозахисну та вологозберігаючу технології. Саме місцеве господарство завжди займало найбільші в районі площі горохом – чудового попередника для зернових культур.
Що так, то так. І тому навіть за найважчих часів тутешні хлібороби не залишалися в накладі. Витримали посуху і 2003-го, і минулого, 2007 року. А нинішнього, можна сказати, побили усі рекорди. "Вікторія" лідирувала за рівнем валового виробництва зерна, отримавши близько 9 тисяч тонн хліба. Найбільше зібрали гороху – 1440 тонн. Наприкінці липня на Дні врожаю усім районом вшановували і керівника "Вікторії", і найвідоміших механізаторів – представників утконосівського сільгоспкооперативу, які досягли найвищого намолоту. На комбайні "Дон-1500" екіпаж у складі Андрія Тудорана та Василя Янцоса намолотив близько 1500 тонн зерна.
Стратила вірний собі. Знає, як важливо для одержання високих урожаїв мати висококласне насіння. До сфери впливу сільгоспкооперативу входить насінницький комплекс "Буджак", завдяки якому господарство має можливість і на своїх полях впроваджувати й реалізовувати елітні сорти зернових колосових та зернобобових, соняшнику.
У господарстві не обмежуються лише рослинництвом та насінництвом. У той час як багато сусідів повідомлялися від тваринництва, вважаючи його занадто витратним, тут побачили у цьому великі перспективи. Діє відомий далеко за межами району вівцеплемзавод з вирощування асканійських крос-бредних овець одеського типу, свиноферма. Останнім часом зайнялися також вирощуванням великої рогатої худоби м'ясного напряму із застосуванням нових технологій утримання та випасу тварин.
Багато чого починалося або намічалося за колишнього керівника, який передчасно помер. І успішно продовжено його послідовником. І сьогодні, через два роки після тих пам'ятних зборів, на якому утконосівці вирішували – хто зможе замінити такого яскравого керівника, яким був Іван Васильович Нивня, визнають – не помилилися. Та й не могли помилитися! Хоча і не місцевий Михайло Костянтинович – випускник агрофаку Кишинівського сільгоспінститу, але прожив у селі понад 30 років. Прожив і успішно пропрацював в одному господарстві, яке лише назву та форму власності змінило.
...До речі, Михайло Костянтинович, у розмові з ним, як правило, не любить розповідати про себе, як кажуть, "з'їжджає з теми". Мовляв, а що я – ви краще про рядових трудівників розповідайте – і про хліборобів, і про тваринників. Адже на них, на їхньому ставленні до справи й тримається господарство.
Погодимося. Та лише початок усьому – від керівника, від його професіоналізму та відповідальності.
– Що я можу вам сказати? Це – справжній господар, у якого слово ніколи не розходиться з ділом, – сказав про нього голова Ізмаїльської райдержадміністрації Сергій Ніколаєв, який сам колись починав трудовий шлях в одному із сіл району агрономом. – Людина старого загартування – що стосується дисципліни, проте постійно цікавиться усім новим і налаштовує колектив на плідну працю, незважаючи на усі негаразди та кризи, наявні сьогодні в суспільстві і в світі.
Ці слова цілком узгоджуються із думкою багатьох його колег в районі. З думкою рядових трудівників та фахівців господарства. І просто земляків-односільчан. Тому недавно, коли відзначав він своє шістдесятиріччя, не злічити було вітальних телеграм та гарних слів, сказаних на його адресу. Здається, цілком заслужених заздоровниць додасться і на честь Дня працівників сільського господарства.
Зі святом, Михайле Костянтиновичу, Вас і увесь очолюваний Вами колектив!
Євген МАСЛОВ, власкор «Одеських вістей»
