Президенту України відправлено листа із Рені від родини Б. Мати трьох дітей, назву її Віолетою, 25 років, скаржиться на те, що важко живеться. Вона – інвалід другої групи, одержує пенсію в розмірі 544 грн на місяць. Її мати, тобто бабуся трьох дітей, у свої 48 років теж інвалід другої групи. Теж одержує пенсію в розмірі 544 грн. Крім цього, держава щомісяця виплачує надбавку до пенсії по 150 грн на кожну неповнолітню дитину Віолети, і 1250 грн на третю, народжену три місяці тому. «І це – усе, – скаржиться мешканка Рені Президенту. – Як нам жити на такі гроші?»
Тобто різні види соціальної допомоги в розмірі 2788 грн на місяць Віолету не влаштовують (за ренійськими мірками це – середньостатистична зарплата двох працюючих). Багатодітна мати у своєму листі просить одноразову матеріальну допомогу і... нове житло.
Лист Віолети став «останньою краплею» у моїх давніх намірах висловитися з приводу державної програми збереження нації, відповідно до якої з 1 січня 2008 року на кожну другу народжену дитину зі скарбниці виплачується родині 25 тис. грн, на третю і наступну – по 50 тис. грн.
Здавалося б, програма непогана. Але кожний тверезомислячий батько бере в руки олівець і починає рахувати. За нинішніми цінами, щоб поставити дитину на ноги (включаючи естетичне виховання і професійну освіту, без чого немислима особистість), потрібно вкласти в неї не менше 100 тисяч доларів. І родини, які серйозно ставляться до виховання дітей, розраховують свої сили і можливості.
Можливості у більшості населення – не дуже. Як наслідок, за останні сім років населення Ренійського району скоротилося на 1,8 тисячі осіб. Тобто, по суті, вимерло одне село.
ЖИВУТЬ ЗА РАХУНОК... МАЛОЛІТНІХ ДІТЕЙ
Але повернемося до нашої Віолети, інваліда другої групи. На що вона розраховувала, народжуючи третю дитину? Три роки пройдуть швидко, державна дотація на немовля закінчиться – як вона буде годувати дітей? Та хіба їх треба лише годувати?! Моя знайома відвела 12-річного підлітка до зубного лікаря, привести ротову порожнину школяра в порядок, це обійшлося в 1,7 тисячі гривень!
Можливо, Віолета згодом знайде роботу? Не заважає ж їй інвалідність народжувати дітей. Чому б не влаштуватися двірником і прибиральницею? Давайте познайомимося із цією родиною ближче. Колись Віолета жила з мамою в непоганому будинку в самому центрі міста. Щоб дістати кошти до існування (працювати мати не вважала за потрібне), поміняли будинок на старий будиночок, з доплатою. Незабаром юна Віолета вийшла заміж за безтурботного юнака, якого частіше можна бачити п’яним, ніж тверезим. Від нього вона і народила трьох дітей. До речі, у своєму слізному листі до Президента Віолета замовчала про наявність татуся. 26-річний чоловік – не береться до уваги. Додому він практично нічого не приносить. Буває, нелегально десь попрацює, але відразу цю справу і відзначить... Словом, живе «годувальник» за рахунок казенної дотації на своїх малолітніх дітей.
А красиво жити не заборониш! Торік, користуючись можливістю взяти кредит на купівлю побутової техніки (добре, що з’явилися кредитні товариства, які дають гроші після пред’явлення паспорта), родина Б. обзавелася новим холодильником і ще якоюсь технікою. Словом, обставили будиночок «як люди». Але незабаром настав час сплачувати кредит. Грошей не було. Побутова техніка в терміновому порядку була продана за півціни. Але цього не вистачило – незабаром довелося продавати і старенький будиночок. Зараз родина мешкає в чужих квартирах. Ось, власне, чому Віолета просила у Президента нове житло.
«Та чи є у цих людей розум?!» – вигукне читач. Питання, як кажуть, у десятку... І, проте, ще один штрих до портрета. Нещодавно новонароджена дитина Віолети занедужала, але від її шпиталізації родина відмовилася, мовляв, не вчіть вчених – самі знаємо, як лікувати. Через три дні дитину в дуже тяжкому стані було доставлено до лікарні – вона була вже синя і билася в судомах. Для порятунку маляти районна лікарня безкоштовно виділила необхідні медикаменти. Коли криза минула, горе-матуся поспішила до райдержадміністрації. Плач у цієї категорії поставлений професійно: «Дитина помирає в лікарні, немає грошей на ліки!»
…І СТОЯТЬ ЧИНОВНИКИ ПО СТІЙЦІ «СТРУНКО!»
Але родина Б. – ще квіточки. Познайомимося з родиною Х. І батько, і мати – інваліди другої групи щодо психзахворювання. Спочатку у них був один син, на жаль, успадкував від батьків їхню хворобу, внаслідок чого не може відвідувати школу, стоїть на обліку у психіатра. Коли Президент оголосив про свою програму підтримки багатодітних родин, чоловік і жінка Х. зрозуміли, у чому їхня сила. Вони народили підряд ще чотирьох! І заявляють, що на цьому не мають наміру зупинятися – хочуть мати 12 дітей. От подобається їм ця кількість!
Ніхто не має права обмежувати непрацездатних інвалідів: діти – особиста справа кожного. Лише чоловік і жінка Х. не розуміють, що і виховання дітей – теж особиста справа кожного.
На що живуть кандидати на «дюжину»? Доход матері – пенсія з інвалідності в розмірі 544 грн. Доход інваліда-батька – 1294 грн (сюди додана надбавка до пенсії по 150 грн на п’ятьох дітей). Також родина Х. одержує 260 грн щомісячної допомоги на двох дітей віком до трьох років і 1250 грн – на немовля. Разом всі види соціальної допомоги становлять 3348 грн. Гроші пристойні, але, розраховуючи на члена родини, – усього 478 грн на місяць.
Подивимося правді у вічі. У родині Х. діти приречені на напівголодне існування. Але, найстрашніше, вони не одержать пристойного виховання і освіти. Однак успадкують від батьків їхній «генофонд» і життєве кредо: суспільство зобов’язане їх утримувати. Багатодітний татусь, котрий у державні установи ходить як на роботу (гроші просить), на кожному розі хвалиться: «У мене – п’ятеро дітей! Я в усі кабінети двері ногою відчиняю!»
Спробуйте не дати матеріальної допомоги з районного і обласного бюджету – відразу летить лист Президенту. Перед цим контингентом держслужбовці районного рівня, образно кажучи, стоять по стійці «Струнко!» Лише цього року з Ренійського району пішли «нагору» 22 скарги від таких «соціально незахищених». «Відмивайся» потім...
Ще в IV столітті до нашої ери давньогрецький філософ Антисфен, послідовник мудрого Сократа, говорив: «Держави гинуть тоді, коли вони не можуть відрізнити гарних людей від дурних».
НАЗВАВСЯ ГРИБОМ – ЛІЗЬ У КОШИК!
Із ще одним татусем з Ренійського району мав честь нещодавно познайомитися колектив газети «Одеські вісті». Відрекомендувавшись татусем шістьох дітей, громадянин попросив у журналістів захисту від бездушності чиновників. Ми «ринулися в бій» за багатодітного татка. Але, як з’ясувалося, за документами він взагалі не значиться членом багатодітної родини. Є багатодітна громадянка С., у паспорті якої немає позначки про одруження. Є шестеро її дітей, двоє з яких вже навчаються в профтехучилищі. Односільчани, до речі, дуже добре відгукуються про цю жінку: працює у виноградарській бригаді, не покладаючи рук працює вдома. Добре відгукуються про дітей – трудяги, допомагають мамі в усьому. Але жоден в селі не бачив, щоб працював «татко шістьох дітей». Лежав на печі – газетки почитував. Останнім часом, щоправда, він подався до Одеси, і, можливо, там десь нелегально працює. Але в документах «соцзабезу» ні його самого, ні його заробітку не видно – тому матері шістьох дітей нещодавно нарахована соціальна допомога в 745 грн. Не густо, але це все, що дозволяє законодавство.
Що сказати про «татуся шістьох дітей», який так хвалиться цим статусом? Назвався грибом – лізь у кошик! Не бігай по кабінетах, «вибиваючи» допомогу, а працюй, годуй своїх дітей. Не той татусь, хто народив, а той, хто виховує.
ДЛЯ МЕШКАНЦІВ РЕНІ ГРОШІ – НЕ АРГУМЕНТ
На щастя, серед багатодітних родин є зразки добропорядності і прояву батьківського обов’язку. У цій публікації я не можу не згадати з найяснішими почуттями ренійську багатодітну родину Некрасових, у якій виховуються 10 дітей. Татусь – моряк, на березі довго не затримується, розуміючи, що він зобов’язаний забезпечити свою родину. Не покладаючи рук працює мати – усі діти доглянуті, педагоги в школі не можуть ними нахвалитися. А бачили б ви будинок – він потопає у квітах! Ніколи Некрасови нічого не просять – вони розраховують лише на свої сили. І перед такими Батьками з великої літери хочеться стати на коліна.
Але породження цієї чудової багатодітної родини ніяк не пов’язано з державною програмою збереження нації, у Некрасових – інші мотиви. Не мають до грошей жодного стосунку.
Наскільки дієва впроваджена в Україні програма підвищення народжуваності? Чи відгукнулися на неї, наприклад, ті ж жителі Ренійського району? Згідно з даними районного відділу статистики, у місті Рені за 9 місяців 2008 року народилося 184 дитини, за аналогічний період минулого року було 185 дітей. Тобто, городян підвищення допомоги до 25 і 50 тис. грн не спокусило абсолютно!
Однак програма створила враження на деяких жителів сіл Ренійського району, де за три квартали поточного року народилося на 39 дітей більше, ніж за відповідний період минулого року (тобто народжуваність зросла на 24%). Одна із породіль – моя однокласниця, з якою я і поспілкувалася. Привітавши з подією, запитала:
– Таню, як же ти зважилася в 39 років на третю дитину?
– А що робити? Ти ж знаєш, живемо у прибудові, тісно. Фундамент будинку ще три роки тому залили, а стіни підняти немає на що. Які у нас в селі заробітки? Федя мій на двох роботах працює, я теж працювала, але ніколи із зарплати не зібрати нам грошей на цеглу. От і вирішили ми з Федором скористатися можливістю одержати 50 тисяч. Ми живемо в селі, якось і третю дитину прогодуємо.
Як вдалося дізнатися, деякі жительки Ренійського району народжують тому, що потрібно 15-20 тисяч гривень на газифікацію – де ж селянину взяти такі гроші?
Діти заради грошей?!. Але я б не квапилася осуджувати. Як бачимо, сільські жителі здебільшого вкладають «дитячі гроші» у розширення житлоплощі, у благоустрій своїх будинків. І те й друге – на добро дітей. Хоча і на селі не без виродка – тут теж є свої Віолети.
СТАВ ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ АВТОБУС... КУРЯТНИКОМ
Коли я збирала факти для цієї публікації, мені розповіли смішну і водночас дуже сумну історію про багатодітну родину з N-ського району Одеської області, у якій ростуть десять неповнолітніх дітей. Відповідно до президентської програми «Зігрій любов’ю дитину» всім таким родинам безкоштовно виділялися мікроавтобуси. Потрібно, не потрібно – помпезно вручають. Отож, у згаданій родині, яка живе в перехнябленому будинку, новенький мікроавтобус став... курятником. Влітку кури сидять на даху, взимку – у салоні. Татусь ніколи не сяде за кермо. З тієї простої причини, що він ніколи не просихає. Часто п’є із чоловіком і мати. А діти ростуть, як у полі трава.
Пан Президенте, не мікроавтобуси потрібні більшості багатодітних родин, а шматок хліба! Але, знову ж, не дармовий шматок, який батьки-алкоголіки розміняють на пляшку горілки.
ДЕРЖАВА ПОВИННА ОХОРОНЯТИ, АЛЕ НЕ УТРИМУВАТИ
Нам часто в житті доводиться стикання із простягненою рукою. Але не в кожну руку можна покласти монету. Педагоги стверджують, що не можна давати гроші дітям – тим самим ми виховуємо в них дармоїдство. Купіть голодній дитині булочку, печиво, фрукти. Чи можна давати милостиню дорослій людині, у якої є руки, ноги і голова на плечах? Перш ніж допомогти, кожен з нас гадає: а чи не заохотить він ледаря, алкоголіка? То чому заохочується відверте дармоїдство на найвищому державному рівні? За роки незалежності непродуманою політикою підтримки соціально незахищених верств населення ми виростили цілі загони ледарів, які звикли жити за рахунок державної скарбниці. Буває, одержуючи допомогу, ще обурюються: «Як мені з дитиною жити на ці гроші?!» Вони і не допускають про те, що допомога – це лише допомога, а доросла людина повинна, зобов’язана працювати.
Ніхто не звільняв батьків від відповідальності за своїх дітей. Згідно зі ст. 51 Конституції України, «батьки зобов’язані утримувати дітей до їхнього повноліття». Так, «родина, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою» – сказано далі в Основному Законі. Охороняються, але не утримуються за рахунок держави. А, точніше, за рахунок тих, хто працює і сплачує податки.
Один з китайських імператорів писав: «...якщо є чоловік, котрий не оре, і жінка, котра не пряде, то хтось в імперії внаслідок цього страждає від холоду і голоду...»
Із цього і треба починати – створити такі умови в Україні, щоб усі чоловіки орали, а жінки – пряли. А чесно зароблених грошей вистачало і на трьох, і на п’ятьох дітей. Але вибудувати таку політику, таку економіку – справа складна, не одного року професійної роботи. І дуже далека від популізму.
