У бесіді із членом Одеського відділення Спілки адвокатів України Андрієм Чебаненком склалося враження, що українське суспільство ще не оцінило роль адвокатури у питаннях захисту права особистості на свободу. Про це захотілося дізнатися докладніше.

– Андрію Миколайовичу, чи застосовне до адвокатської роботи таке поняття, як гарантія надійності?

– Почнемо з того, що професійний рівень адвоката визначають як мінімум дві базові якості: компетентність і сумлінність. Перша припускає не лише знання статей законодавства, але і уміння його викласти в дохідливій формі. Без володіння словом адвокат не зможе дати зрозумілу консультацію, а без володіння красномовством – переконливо виступити в суді. До сумлінності відноситься та старанність і глибина, з якою він вивчає справу підзахисного з першого тому і до останнього. Адже за постановою про арешт, за документами і довідками читається доля живої людини. Надання їй правової допомоги припускає в адвокаті мужність, чесність і непідкупність. Сукупність цих даних і становлять його гарантії.

– Як можна захищати злочинця, якщо звинувачення проти нього висунуто справедливо?

– Насамперед, прийнявши доручення щодо справи, адвокат повинен залишатися в рамках позиції, яку обрав його підзахисний. Якщо той заперечує свою провину, адвокат у жодному разі не повинен стверджувати, що підзахисний винен. З другого боку, адвокат не повинен радити підзахисному, чи визнавати йому свою провину цілком, частково або заперечувати. У цьому сенсі він зв'язаний позицією підсудного. Але це і є вихідний матеріал, на якому будується подальша лінія захисту.

У будь-якому разі потрібно ретельно перевірити, чи стосуються надані докази справи, чи отримані вони законним шляхом, і, нарешті, чи можна їх покласти в основу звинувачення. Адже буває, що в пошуках предмета, що має стосунок до кримінальної справи, є лише підозри про його можливе розташування. Тоді провадиться обшук і відшукування предмета. Замість протоколів обшуку з'являються так звані протоколи виявлення і вилучення. Але як можна виявити щось, якщо його розташування тобі невідоме? Цей логічний «перл» у поєднанні з тактично вірною побудовою допиту в суді може стати доказом того, що слідство порушувало закон. І тоді звинувачення відчує себе незатишно.

– Отже, під час судового процесу настає злам, коли обвинувачеві доводиться захищатися від адвоката?

– Адвокат не сперечається з обвинувачем, а лише із висунутим обвинуваченням. Буває, обвинувач застосовує прийом, у результаті чого зненацька з'являються нові свідки, які дають стосовно тієї самої події суперечливі свідчення. Чиновник теж хитрий. Він спритно маніпулює низкою законів, за якими адвокат не може запросити окрему інформацію, наприклад, щодо діяльності банків, пенсійного страхування або стану лікування тієї чи іншої особи. Тоді ці відомості доводиться одержувати відповідно до постанов суду. А вони, крім втрати часу, бувають не завжди об'єктивними. Але нерідко і на такому результаті будується захист.

– Пробачте за одеське запитання: і як після цього ставитися до законодавства?

– Це говорить про те, що воно розвивається хаотично. Немає поки що в Україні його науково виробленої концепції. На жаль, від цього страждають усі.

– Андрію Миколайовичу, чи доводилося Вам захищати інтереси журналістів або окремих ЗМІ?

– Для тутешнього регіону не характерні справи про таке зневаження професійних прав журналіста, коли справа доходить до суду. Але можливість їх появи ніколи не виключена. Але багато прикладів, коли це стосується не працівників засобів масової інформації, а самих ЗМІ. Причому вони, як правило, виступають відповідачами, а не позивачами. Тут захисту доводиться зустрічатися з таким недоліком в законодавстві, як нерозмежування Цивільним кодексом України таких ключових понять, як «факт» і «оцінне судження».

Наприклад, хрестоматійним прикладом оцінного судження можна назвати вираз «ні сорому, ні совісті». Чому його не можна назвати фактом? Тому, що факти підлягають доведенню, а істинність або хибність цієї фрази доведенню не підлягає. 23 лютого 2006 року було ухвалено Закон № 3477 про застосування практики Європейського суду щодо прав людини у нас, в Україні. Із цього часу ефективність правового захисту значно зросла.

– Що вважати критерієм її ефективності?

– Усунення порушення, припинення його існування і забезпечення особі належної компенсації за заподіяну шкоду. Якщо це не досягнуто, то такий спосіб правового захисту неефективний. Варто пам'ятати статтю 42 Закону України «Про засоби масової інформації (пресу) в Україні», де говориться, що відомості, офіційно отримані прес-службою, не є підставою для притягнення даного ЗМІ до відповідальності, якщо раптом виявиться, що надана інформація недостовірна.

– Чи є регламент для визначення суми відшкодування за моральний збиток?

– Українське законодавство не містить конкретних критеріїв про розміри компенсації. Моральна шкода – саме по собі поняття оцінне. І визначити його величину можна лише за наявністю сукупності всіх істотних обставин справи. Тому немає мінімуму і максимуму. Немає нормативної градації, як, наприклад, «тяжка образа» або просто образа. Це питання суб'єктивної оцінки. Тому кожен визначає суму у відповідності до свого розуміння. І в одних випадках для стягнення моральної шкоди досить сотні гривень, в інших – не вистачає і ста тисяч. Тож захищайтеся!