Арахіс – земляний горіх
«Хочу розвести земляний горіх. Порадьте, як це краще зробити. Буду вдячна. Елла МИРГОРОДСЬКА»
Арахіс (земляний горіх) користується великою популярністю. Досить назвати цукерки "арахіс у шоколаді". У ньому, як у коморі, зберігаються до 60% жирів, до 20% білків і цукру, отож Ви, шановна Елло Миргородська, не прогадаєте, якщо "приживите" цю культуру на своїй ділянці.
Слід врахувати, що арахіс віддає перевагу легким ґрунтам, хоча він сам по собі і не примхливий. Але догляд за ним складніший, ніж, скажімо, за тими ж помідорами. Ось що радить арахісівникам-початківцям досвідчений городник-любитель Петро Іванович Маслов.
Поливати арахіс треба раз на тиждень невеликими дозами, а також періодично просапувати і розпушувати ґрунт.
Садить він земляний горіх на початку квітня, коли ґрунт прогріється до 10 – 15%. У кожну ямку завглибшки 5 – 6 см він кладе по 2 – 3 горішки. Відстань між ямками робить 50 см, а між рядами – 20 – 25 см.
Удобрює тільки при посіві коров'ячим гноєм з невеликим додаванням сечовини: 60 – 80 г на 1 м2.
Через тиждень після цвітіння арахіс починає утворювати так звані гінофори – тоненькі стеблинки, до яких кріпляться плоди. Ось ці стеблинки і лягають на ґрунт. Саме у цей час рослини треба підгорнути, як картоплю. Якщо вологість ґрунту достатня, то поливати не потрібно.
Врожай збирати Петро Іванович радить, коли листя жовтіє. Він підкопує кущики лопатою або вилами і обриває бульбочки. Просушується арахіс у затінку. Після просушування земляні горіхи звільняються від шкаралупи і готові до вживання. Найсмачніші, на думку Петра Івановича, ледь підсмажені горішки. Але, радить він, – смажте, тільки не пересмажте.
Поради практиків
Смородині допомагає герань
«Понад 20 років маю садову ділянку. Люблю смородину, та тільки довго не вдавалося захистити її від різних хвороб і шкідників. Якось я взяла та й посадила між кущами герані, які до цього росли у горщиках на підвіконнях у будинку. Шкода було викидати їх на смітник. І що ж ви думаєте? Я помітила, що смородина відчула себе від такого сусідства набагато краще – листя розпрямилося, стало соковитим. Від злощасної попелиці і сліду не залишилося. На зиму я забрала герань в будинок, щоб весною знову посадити її поруч зі смородиною. А восени посадила біля кущів земляну грушу, вона, за моїми спостереженнями, теж сприятливо впливає на смородину. З повагою,
О. КУДИМОВА»
Спасибі зайцям!
«Чув від садівників, що треба обрізувати однолітні пагони на зерняткових, і тоді дерева швидше підуть у ріст. Та пожаліли ми груші і яблуні, адже на них всього-то по п'ять-шість гілочок було, і укорочувати нема що. А одна груша зовсім хирлявою була. Мої домашні помічники вирішили висмикнути її з ями і викинути, та сусід за неї заступився. "Не поспішайте, – сказав, – викидати, нехай росте, а раптом прокинеться і своє візьме".
Послухалися сусіда і навіть обставили цю грушу, як і інші деревця, сухими стеблами соняшнику, щоб зайці кору не обгризли на стовбурі, та до верхівки не дісталися. А от гілки не підігнули до стовбура, як це зробили у яблуньок.
Коли весною прийшли на ділянку і "роздягли" деревця, побачили, що зайці бічні гілки на груші об'їли. Залишили косоокі тільки обгризки, на яких вціліли по дві-три бруньки. Вирішили пізніше все-таки позбутися цієї груші. Та через якихось кілька тижнів побачили, що на об'їдених зайцями бічних гілках з'явилися свіжі пагони. А вже у травні вони стали більшими за минулорічні. І верхівка потяглася до неба.
За літо виросли на груші метрові прирости. Правий був сусід – справді вона взяла своє. Відтоді щороку обрізуємо дерева. Спасибі зайцям, переконали у доцільності такого прийому. Як кажуть, не було б щастя, та нещастя допомогло.
Віктор ТАРАСЕНКО»
Технологія корчування
«Придбав земельну ділянку, на якій ростуть дикі дерева, залишилися пні від зрубаних. Доведеться їх викорчовувати самому. Можливо, порадите, як це правильно зробити, раніше я цим не займався.
Спасибі. Микита КОРИТНЮК»
Ми порадилися з фахівцями, садівниками, які вже викорчовували дерева, і ось що радимо вам, шановний Микито Коритнюк, та й іншим нашим читачам зі скарбнички узагальненого досвіду.
Для роботи потрібно мати ось що: одну важку сокиру для обрубування коріння і другу легшу – для сучків, штикову лопату, ножівку з великими зубцями (що більші, то краще), лебідку (тяглове зусилля майже 500 кг), трос діаметром 8 – 13 мм або міцний канат завдовжки 15 – 20 м, драбину.
Технологія корчування: закріпити лебідку біля основи зручно розташованого дерева, від якого можна дістати дерева, що підлягають корчуванню (мал. 2). Закріпити трос (канат), як показано на мал. 1 (що вище, то краще). Дерево обкопати (радіус ями 0,5 – 1,5 м), доки не з’явиться коріння, яке слід перерубати. Підкласти до дерева (з боку лебідки) який-небудь обрубок. Після цього можна братися за лебідку. Дерево повинно легко впасти. Якщо ж воно не піддається, потрібно дорубати коріння, що залишилося.
У народі кажуть
* Зима тепла – літо холодне.
* Зима сніжна – літо дощове.
* Замет та хуртовина – двоє друзів.
* Що міцніша зима, то швидше весна.
* Взимку деньок, як комарів носок.
* Зима зі снігом – літо із хлібом.
* У місячні ночі сніг не тане.
* Снігур під вікном узимку цвірінчить – до відлиги.
