Гастарбайтери в Москві: якого вони ґатунку?
Одне з найпоширеніших пояснень етимології назви «Арбат» полягає в загальновідомому факті існування в межах Білокам’яної щонайменше кількох німецьких поселень. Коли іноземний робітник вмощувався на сидінні тогочасного транспортного засобу, візник нібито його запитував: «Арбайт?» – «Йа, арбайт!», – відповідав клієнт. Тобто, вези на роботу, що в основному кипіла... приблизно там, де нині центр відомого всьому світові мегаполісу.
Через кілька сторіч після інтенсивної забудови німцями центру Москви й через кілька десятиріч після появи там Нового Арбату (колишнього Калінінського проспекту, вважається одним із найфешебельніших магістралей столиці сусідньої держави) міграційна влада Російської Федерації вирішили іще більше зацікавити нащадків отих забудовників разом із їхніми сусідами із Західної Європи. Якщо представники отих найбільш цивілізованих країн Старого Світу забажають узяти особисту участь у розбудові сучасної Росії, процедура реєстрації таких громадян буде значно спрощеною. Такі ж пільги передбачаються й для фахівців зі Сполучених Штатів Америки та Японії. Як зауважує глава Федеральної міграційної служби РФ Костянтин Ромодановський, у цьому сенсі варто орієнтуватися на європейський досвід.
– В Європі роботодавець не зустрічає жодного спротиву міграційних органів, якщо сповістить про намір платити іноземцеві, наприклад, 5000 євро на місяць.
Максимальне відкриття каналів законної трудової міграції для висококваліфікованих європейських та американських фахівців, максимальне спрощення адміністративних процедур для компаній, що здійснюють потужне інвестування в російську економіку, згідно з задумом можновладців, має допомогти сусідам благополучно подолати «плавну фазу» теперішньої фінансово-економічної кризи.
Враховуючи незмінність правил реєстрації трудових мігрантів з країн СНД та Середньої Азії, решта «арбайтерів» з країн колишнього Союзу матиме підстави почуватися, порівняно з високооплачуваними німецькими, французькими, японськими та іншими колегами, громадянами 2-го, а то й навіть 3-го ґатунку...
Їдучи до Москви у службових справах, я зазвичай обираю потяг «Верховину», себто, львівський швидкий, що відправляється з вокзалу Київ-Пас. приблизно о сьомій вечора. Позаяк «найдешевший» з потягів вітчизняного формування, івано-франківський, на превеликий жаль, кілька років тому «Укрзалізниця» вивела з обігу, саме 74-м швидким дістаються нині до столиці Росії більшість західноукраїнських заробітчан.
В основному їх можна зустріти у плацкартних вагонах. Та трохи «їхнього цвіту» їде й у купе, де квиток зі Львова до станції Москва-Київська коштує 630 гривень (мій, узятий в Києві, обійшовся у 470 грн. – авт.).
– Ну то й як, роботи вистачає? – цікавлюся у Євгена, мешканця Пустомитівського району Львівської області.
– Її завжди вистачатиме, – чую у відповідь. – Той, хто каже, ніби з настанням «гострої фази кризи» росіяни відмовилися від послуг «іноземців», – явно бреше.
– А платять як? Либонь, менше, ніж влітку?
– Такі ж самі гроші.
– От і нам з січня не підвищили зарплатню.
– А пан ким працює в Москві? Електриком?
– Ні, журналістом.
Здається, я таки зарано «засвітився». Бо мій співрозмовник-будівельник явно не зрадів шансові дати незаплановане інтерв’ю. Тож теми «робота у Москві та околицях» ми більше не торкалися.
Небажання далі вести відверті розмови про життя-буття має іще одне пояснення. Скільки б не розмірковували з екранів російської телевізії «голови, що говорять» про так зване слов’янське братерство, перевірене століттями, – недовіра до українців, надто до західних, у Москві все одно відчувається. З цієї причини мої співвітчизники на чужині рідною мовою спілкуються лише без присутності сторонніх.
Втім, правоохоронці Білокам’яної їх усе одно «вираховують». Тільки офіційно впродовж 2008 року з іноземців-заробітчан узято 27 мільйонів штрафів; про неофіційні розрахунки із міліціянтами (ті зараз вимагають щонайменше 500 рублів, тобто понад 100 грн «з носа», – і це «на рівному місці»!) ходять чимало легенд. Серед найпоширеніших причин для визначення факту правопорушення і, отже, приводів для затримання є підробка міграційних карт та... тривіальний перехід проїжджої частини вулиці у невстановленому місці.
Віднедавна міграційна служба Москви узялася активно відшукувати нелегальних мігрантів, які переховуються, подібно до львівського «судді-посівальника» Ігоря Зварича, на горищах житлових будинків та у підвалах.
– Ми підозрюємо, що чимало мігрантів, що залишилися у Москві без роботи, не полишили місто, а «розчинилися» у житловому секторі, – сказав кореспондентові «ОВ» керівник Федеральної міграційної служби Москви Федір Карповець. – Раніше ми, зокрема, помічали, що на будівельних об’єктах мешкають чимало робітників. Вони працювали легально, та останнім часом через призупинення будівництва вони були звільнені. Приблизно 30 відсотків робітників спромоглися знайти собі нове місце проживання на горищах, у підвалах, у підсобних приміщеннях житлового сектору. Наразі 126 відділень міграційної служби Москви разом із дільничними міліціонерами перевіряють житловий сектор і виявляють мігрантів, що переховуються. Мої підлеглі, отримавши повідомлення такого роду від москвичів, негайно виїздять на місце.
Як приклад, пан Карповець навів недавній випадок, зафіксований у Північному порту. Там співробітники ФМС по місту Москві виявили одразу близько 60 мігрантів. Стосовно 30 було складено протоколи про видворення за межі РФ (їх скеровано до суду), решту невдах оштрафували.
Депортувати з Росії її «негромадян» вимагають численні ура-патріотичні партії та рухи. На їхнє переконання, мігранти під час кризи не повинні «плутатись під ногами» на ринку праці, а надто вештатися без діла. Бо від тривалого безгрошів’я за їхній рахунок поповнюватиметься злочинний світ. Поява ж у місцях громадського користування (відпочинку) кількох таких суб’єктів може спровокувати ксенофобські дії, а то й спричинити масові заворушення. Іншими словами, «мігрант зробив свою справу, – мігрант має зникнути».
За кілька годин до відбуття до Києва я пройшовся давно знайомими вулицями та майданами центру Москви. Якщо й зустрічав середньоазійських мігрантів, то лише чималими юрбами, не менш ніж по п’ятнадцять-двадцять чоловік у кожній. Відходити від них далі, ніж на 100 метрів, подейкують, небезпечно: таких шибайголів вмить «оприходують» або скінхеди, або ...вартові правопорядку.
Всі ці люди, – узбеки, таджики або корейці, – жодним чином з українцями не конкурують. Вони здебільшого працюють двірниками, підсобними робітниками на ринках. Раби, одне слово. Українці ж будують і ремонтують. На московських ринках наших співвітчизників зустрінеш дуже рідко. Як не парадоксально, міліціянти їх «відловлюють» там набагато частіше, ніж корейців або азербайджанців; мабуть, відіграє роль «нетипова базарна зовнішність»?
Робочий день українських гастарбайтерів триває з 8 ранку до 8 вечора. Розрахунок «у конвертах», соціальних гарантій – нуль.
Серед наших співвітчизників трапляються фахівці різної кваліфікації. Буває, що й розчаровують своїми вміннями (точніше, невмінням). Та місцеві жителі, не кажучи вже про різні компанії (організації), беруть на роботу українців охочіше, ніж представників Середньої Азії. Не в останню чергу – через часте згадування останніх у традиційно «читабельних» колонках кримінальної хроніки московських таблоїдів.
– Приходить такий «вузькоокий» найматись: «Всьо умєю, началнік! І єврорємонти дєлаю, і сантєхніку...» – «Можєт, елєктріку тоже знаєшь?» – «Конєчно, знаю!» – «Тогда ответь: какого цвєта фаза?». Настає тривала пауза, після якої звучать невпевнені варіанти відповіді: «бєлого», красного» чи «голубого», – розповідає Олександр Єнін, уродженець Татарбунарського району, нині успішний підмосковний бізнесмен. – Потім разом з’ясовуємо: таджик і справді працював на будівельних роботах: мішки носив...
Інший «носій одеського прізвища», журналіст НТВ Андрій Лошак наважився найняти на роботи з ремонту власної квартири кількох середньоазійських гастарбайтерів:
– Я регулярно спілкувався з цими людьми. Тому мені не подобаються усі ті «лякалки» щодо кровожерливих мігрантів, котрі чатують за рогом із ножами. Раніше у ЗМІ поширювалися істеричні побрехеньки про скінхедів, тепер – про гастарбайтерів. Особисто я не вважаю їх ані кровожерливими, ані жахливими. Та й у телецентрі «Останкіно» переважну більшість офісів прибирають киргизькі дівчата, а прилеглу до ТЦ територію – їхні одноплемінники-двірники.
Племінник Віктора Лошака, колишнього журналіста «Вечерней Одессы», зробив змістовний і правдивий сюжет про гастарбайтерів; керівництво популярного каналу, на жаль, не ризикнуло дати його в ефір.
...Іще за часів «першого» прем’єрства Віктора Януковича громадян України прирівняли у Москві до мешканців РФ, – щодо права проживати у мегаполісі 90 днів без реєстрації. Коли до влади прийшли Віктор Ющенко з Юлією Тимошенко, «пільгу» спробували скасувати; нашому посольському представництву довелося добряче попрацювати зі столичними можновладцями, переконуючи їх у своїй правоті. Повторна спроба скоротити «законне» перебування у Першопрестольній до трьох діб зафіксована й у розпал останнього «газового протистояння». Цього разу привілеї українських заробітчан захистив Костянтин Грищенко, перший заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони при Президентові України і «за сумісництвом» Посол України в РФ. Тож нині кожен з 1, 5 мільйона українців, котрі перебувають на заробітках у Росії, може працювати без реєстрації три місяці, після цього треба з’їздити до Києва (або ж іншого міста України), аби згодом повернутися до «арбайт».
Торік на території Російської Федерації перебувало понад 3, 5 млн українців – з 10 млн 239 представників інших пострадянських республік. Друге місце у цьому списку посідали таджики – 984 тис., третє – молдавани – 907 тис. Киргизстан «делегував» до РФ 550 тисяч співгромадян, Азербайджан – 542 тис., Вірменія – 394 тис. Внаслідок відомих обставин кожна з «вимушених діаспор» зазнала суттєвих чисельних втрат. Зокрема, й українська. Якщо в Італії наші заробітчани «збереглися» у майже «повному складі» (84 відсотки «українських італійців» складають жінки, які, як і раніше, доглядають за хворими й немічними; а тих, у свою чергу, своєчасно сплачуваними пенсіями й іншими виплатами підтримує держава), – у Росії в послугах наших трудівників, через масове «заморожування» будівельних робіт, зацікавлені нині значно менше. Ті, хто повернулися з Москви на Батьківщину, шукають в Україні будь-яку роботу, пов’язану з будівництвом. Недавні «пасинки Арбату», не вагаючись, йдуть на заниження ціни, – аби лишень втримати замовлення. Всі сподівання – на Євро-2012, під час підготовки до якого в галузі будівництва й ремонту напевно крутитимуться грубі гроші. Смак таких «справжніх» грошей в Москві вони вже «скуштували»...
