Лялькарство почало відроджуватися в селах Кодимського району. Свою першу серію ляльок одинадцятикласниця Загнітківської школи Інна Мартиненко зробила під впливом образів, що оживали на сторінках творів українських письменників. Кожна лялька, виготовлена умілими руками самобутньої майстрині, має власний характер, розкриває автентичну культуру краю. Інна вміло поєднує традицію створення української ляльки і сучасне розуміння мистецького образу. Ще напочатку задуму вона бачить завершений образ, знає властивості різних матеріалів, керується не лише фантазією, вигадуючи ляльки, але й намагається втілити в образи прадавні уявлення, котрі були невід’ємною часткою буття наших предків.
Як бджілка чаклує над квіткою, так і Інна сповнена вражень, кольорів, емоцій, спогадів, пошуків даних про побут і звичаї давнього часу, котрий вона хоче відобразити. І одного чудового дня з’являються її герої… Її ляльки – це персонажі відомих казок, творів Гоголя, Шевченка. Серед них є і добра Баба Яга, і чарівниці, і гуси-лебеді та інші персонажі, виготовлені з належною шаною до рідного фольклору.
– Інна надзвичайно талановита, – захоплено говорить про дівчину директорка Загнітківського будинку культури Фросина Григорівна Сторож. – Вона виготовила та подарувала сільському ляльковому театру, який відновив свою діяльність, не тільки персонажів двох казок, а й декорації. Робота копітка, вимагає чималих затрат і матеріальних найперше.
Творчі мотиви майстрині оцінили і на районному рівні. Роботи її репрезентовані авторською виставкою в ЦБЮТ, у історико-краєзнавчому музеї, знайшли собі прихисток також у рідній школі, у друзів.
Про Інну Мартиненко можна впевнено сказати, що вона на всі руки майстер. Бо її захоплення – це не тільки ляльки, а й чудові витвори з бісеру, ниток, рисунки олівцем, натюрморти, флористичні аплікації, вишивки тощо. Дівчина планує вступати до Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. Ушинського (м. Одеса) на факультет декоративно-ужиткового мистецтва.
Ще у першому класі здібності до малювання у дівчини помітила і розвинула їх перша вчителька Євгенія Іванівна Забуранна, а любов до прекрасного передалася Інні від матері Ганни Петрівни, котра теж чудово малює і допомагає місцевому Будинку культури в оформленні різноманітних композицій, зали. Батько Олег Іванович теж підставляє плече творчому жіночому тандему і допомагає виготовляти декорації, підбирати матеріал для реалізації творчого задуму.
І хоча сьогодні Інні найбільше подобається малювати портрети олівцем, все ж вона раз-по-раз повертається до лялькарства, до відродження стародавньої традиції. Напевне, є якась магічна сила у ляльці, в яку вкладаєш душу. Недаремно здавна вважалось, якщо намалювати ляльці очі й рота, в неї вселиться душа. Кожен персонаж Інни Мартиненко – це самобутній характер. Її ляльки народжуються, щоб приносити у нашу буденність казку.
