для запобігання «Майдану-2» винайшли ефективні ліки
Верховна Рада України 399 депутатськими голосами ухвалила остаточну дату наступних президентських виборів. Вони пройдуть 17 січня, себто, між двома досить шанованими християнськими святами: Старим Новим роком (або Днем Василя Великого) і Водохрещенням Господнім, у просторіччі іменованим «Йорданом».
Кількома місяцями раніше наші парламентарії більшістю в 401 голос визначили датою Головних Виборів 25 жовтня. З-поміж тих, хто щиро побажав улюбленому Главі Нації дострокової «евакуації» з високої посади, були його колишні політичні союзники, що чесно відпрацювали на Майдані 2004-2005 років.
Втім, не помічений на тих зимових дискотеках перший заступник лідера фракції Партії регіонів Олександр Єфремов визнав, що рішення змістити дату зміни влади на більш ранню було «скоріше емоційним і політичним», ніж вивіреним з погляду Закону: «Усі розуміють: що раніше відбудуться президентські вибори, то краще буде державі».
Віктор Ющенко, який щосили перестерігав народних обранців не гарячкувати й «заглянути у святці», тобто в Конституцію, заперечив колективне волевиявлення в Конституційному суді. А там 12 червня досить виразно позначили дату, від якої так злякано відмахувалися у двох найчисленніших фракціях Ради, БЮТ і ПР. У діючому нині Законі «Про вибори Президента України» відсутня чітка вказівка про термін повноважень Глави держави, натомість є посилання до Конституції України, що визначає, що Президент обирається терміном на 5 років, і відлік починається з моменту вступу на пост, тобто з моменту прийняття присяги новообраним Главою держави. Позаяк інавгурація Віктора Ющенка відбулася 23 січня 2005 року, президентські вибори аж ніяк не мали б проходити у жовтні або ж у листопаді 2009-го.
Що принесуть основним політичним гравцям «подаровані» Конституційним судом та Верховною Радою два з половиною місяці президентства Віктора Андрійовича?
Лідерові опозиції Віктору Януковичу від переголосування у ВР «ні зимно, ні спекотно». Його електорат, як і раніше, «застиг» на 26 відсотках. А от Юлії Тимошенко варто замислитися. За останні місяці Прем’єр-міністр розгубила довіру 11 відсотків своїх потенційних прихильників і нині може розраховувати на більш-менш надійні 13-14. Цьому посприяла не лише економічна криза, а й безцеремонне топтання на електоральному полі Юлії Володимирівни її земляка-дніпропетровця Сергія Тігіпка і 35-річного екс-спікера ВР Арсенія Яценюка. Сергій Леонідович, котрий керував у 2004-му виборчим штабом Віктора Януковича й забезпечив Віктору Федоровичу перемогу у другому турі голосування, залучив нині до роботи на перемогу 17.01.10 практично всю свою тодішню «зоряну команду». На показниках Януковича це, повторюю, не відображається. А от електорат Тимошенко навіть у традиційно лояльній до неї Батьківщині Вождів, придніпровському регіоні, методично перетікає до Тігіпка, який, як пам’ятають читачі «ОВ», досить успішно керував свого часу Дніпропетровським обкомом комсомолу.
Затвердження 17 січня, як дати проведення першого тура виборів, не вигідне Тимошенко ще й через суто метеорологічну причину. Якщо в жовтні й у середині листопада її прихильники цілком могли б, у випадку «фальсифікації під час підрахунку голосів», у лічені години окупувати столичний Майдан Незалежності, – у морозному січні за рімейк Майдану п’ятирічної давнини довелося б віддати ну просто божевільні гроші. А їх, за підрахунками політтехнологів, цьогоріч гостро бракуватиме; кампанія тривалістю у 90 днів «вивудить» з гаманців українських та інших олігархів незрівнянно менші суми, ніж у 2004 році. Криза, самі ж розумієте...
Ростуть шанси на президентство й у наймолодшого на сьогоднішній день претендента. Попри те, що Арсенієві Яценюку «необхідні», відповідно до Закону «Про вибори Президента України», 35 років виповнилися зовсім недавно, деякі соціологічні опитування впевнено показують: у випадку одночасного потрапляння до другого туру Яценюка і Януковича перший на літеру «Я» здатний випередити 59-річного екс-прем’єра чи то на 5, чи то на 6 з половиною відсотків. Втім, Віктор Федорович, який підкреслено прихильно відгукується про Арсенія Петровича (позаяк той трудився за часів урядування Януковича на декількох відповідальних державних посадах), зазвичай філософськи резюмує: «Вирішувати, хто більш гідний керувати Україною, буду не я, а рядовий виборець…»
Крім вищезгаданих кандидатів на президентство, у стан «готовності №1» наприкінці жовтня-2009 приведуть себе лідер Всеукраїнського об’єднання «Свобода» 41-річний Олег Тягнибок і ... лауреат останньої, XIII «Срібної калоші» мер Києва Леонід Черновецький, який молодший за Януковича всього на рік. Як це не парадоксально, але за станом на сьогодні саме у розпорядженні Леоніда Михайловича – найбільш великі й мобільні фінансові ресурси для майбутніх передвиборних перегонів. У який спосіб і коли розпорядиться ними дивакуватий київський градоначальник – перед другим туром голосування або раніше, шляхом «передачі голосів» імовірному переможцеві – ніхто наразі не знає. Втім, одному (вірніше, одній) із претендентів на найвищу посаду в державі Черновецький вже точно не піднесе 50 копійок. Або 49, з огляду на вік Юлії Тимошенко.
Пересмішники останнім часом вправляються у передбачуванні числа претендентів на крісло, що його обіймає на даний момент В. Ющенко. Доводячи його, число, до п’ятдесяти.
Насправді ж, як стверджує голова Верховної Ради Володимир Литвин, страшити українців повинне не це, а кількість турів голосування. Щоб замість позначених у Основному законі двох знову не виник ніде не передбачений третій тур...
