Війна, яку вони втратили
Українських дітей змусять забути про Велику Вітчизняну
З перших днів чергового, уже близького, навчального року, наші юні співвітчизники почнуть посилено переосмислювати історію рідної держави. Відповідно до нової програми, затвердженої Міністерством освіти та науки України, молоде покоління просто зобов’язане знати усю правду про Голодомор 1932-1933 років, про репресії комуністичного режиму, про боротьбу Організації українських націоналістів та Української повстанської армії, про дисидентів епохи Брежнєва – Андропова – Черненка.
Чого вже точно не буде на сторінках шкільних підручників, то це... Великої Вітчизняної війни.
Відтепер вона буде називатися «радянсько-німецькою війною». Принаймні, протягом найближчих п’яти років. Саме такий термін життя нових підручників, які офіційно впроваджуються 1 вересня.
Першими зачули «підступ» українські ліві. Представники Компартії та Соцпартії буквально закидали Міністерство освіти усілякими листами та петиціями, підкріпленими, в окремих випадках, судовими позовами. Прихильники Петра Симоненка та Олександра Мороза, як би це м’якше сказати, не в захваті від героїзації «українських національних партизанів» (у просторіччі бандерівців) та усіх інших «буржуазних націоналістів».
Намагаючись «відбити атаки» людей, вихованих на інших «героїчних прикладах», міністерські чиновники у пошуках компромісу пропонували ввести в обіг... кілька підручників історії для кожного класу, відповідно, з більш-менш сильним педалюванням деталей «національно-визвольної боротьби українського народу». Ініціатива «помірних» лівим «не смакувала», КПУ та СПУ далі наполягали на «єдино правильному підручнику», який відобразив би офіційну точку зору, до якої усі звикли.
Після провалу цих тривалих «ідеологічних переговорів» і з’явився зазначений підручник для 9 класу. 10-, 11- та 12-классникам такий «подарунок» до початку нового навчального року надрукувати не встигають, тому допитливим юнакам та дівчатам доведеться поки що навчатися за методичками.
У розробників нових підручників на користь «відмови від ВВВ» аргументів задосить. Починаючи із особистості самого «винахідника» загальновживаного терміну. Омелян Ярославський (Міней Ізраїлевич Губельман), незмінний лідер Спілки войовничих безбожників та редактор її друкованих видань, у посткучмівській Україні вважається чи не найбільш віруючим радянським ідеологом, якого проклинають. За логікою українських істориків, коли вже держава на чолі із Президентом Віктором Ющенком крок за кроком повертається до своїх християнських джерел, концентруючи сили для створення в країні єдиної помісної Церкви, – час, мабуть, відректися і від міфу, придуманого тим же Ярославським щодо «Великої Вітчизняної...» (див. газету «Правда» від 23 червня 1941 року). Міфу, який благополучно пережив не лише саму війну та Йосипа Сталіна, а й комуністичний режим на території СРСР.
Напередодні 1 вересня близькі до В. Ющенка ЗМІ із заздрісною регулярністю нагадують про те, як спритно радянська історіографія лавірувала між особистісними уподобаннями колишніх лідерів КПРС. Та ж Велика Вітчизняна війна спочатку зводилася до «десяти сталінських ударів». Потім з’ясувалося, що доля Радянського Союзу вирішувалася на Лютежському плацдармі біля Києва (де воював майбутній перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов) і ще «трішки»... під Сталінградом. З воцарінням же в Кремлі Леоніда Брежнєва «центр ваги» впевнено перемістився, звичайно ж, до Краснодарського краю, на Малу землю...
Не менш продуманими були й інші складові радянської міфотворчості. Скажімо, історико-патріотичний фільм С. Ейзенштейна «Олександр Невський», знятий у 1938 році, у період із 1939 по 1941 рік був фактично заборонений до показу. Тому що різко контрастував із тодішнім братанням між СРСР та Німеччиною. Натомість після 22 червня 1941-го кіноепопею було розмножено і розіслано в усі міста і села. Заява Олександра Невського полоненим німецьким ландскнехтам, – «хто з мечем до нас прийде, від меча й загине!», – звучала як реальне застереження Гітлеру, яке біснуватий фюррер, на жаль, так і не почув.
Боюся, до 2014 року – термін служби нових шкільних підручників – більшість наших учнів не одержать від своїх педагогів потрібних підказок стосовно і цього, і інших періодів «історії тоталітарної радянської держави». Замість «окопної правди» про ВВВ, тобто Велику Вітчизняну війну, молоді будуть терпляче втлумачувати, яким тернистим та складним для їхніх предків був шлях до волі та до суверенної центральноєвропейської держави.
Одне непокоїть: як би в головах юних українців через описані вище метання та «коливання відповідно до лінії партії» не утворилася справжнісінька «каша».
Підстав для таких побоювань цілком достатньо. Як поскаржилася «ОВ» голова Всеукраїнської асоціації батьківської громадськості Надія Січкан, у 2009 році випускники українських шкіл під час незалежного тестування з історії продемонстрували результати, які значно поступаються минулорічним. Причина: безперервні нововведення, що впроваджуються у викладання предмета. На думку пані Січкан, для кращої «засвоюваності» курсу історії України слід було б наголосити на тих подіях, які трактуються однозначно, поза залежністю від політичної кон’юнктури. Тим же, хто бажає ознайомитися із іншими поглядами на той же Голодомор або «партизанку» (тобто бойовий шлях ОУН-УПА), розумніше було б запропонувати не «загальний» підручник, а збірники історичних нарисів.
Відповідно до офіційної статистики, у нинішньому році під час тестування з історії України максимальні 200 балів набрало усього лише 56 учасників. Переважно ж діти знають рідну історію, згідно із «радянською» п’ятибальною шкалою, від 3+ до 4 балів; таких у країні 44 598 чоловік. 9 612 учасників незалежного тестування одержали від 100 до 123, 5 бала...
Олег БАЗАК,спецкор «Одеських вістей», м. Київ
Новий рік, нові надії та досягнення
Для Іванівського, як і для деяких інших районів, останнім часом характерна тенденція зниження наповнюваності класів і, як наслідок, – збільшення числа шкіл з невеликою кількістю учнів. У середньому в класах – 15 дітей. Є такі, у яких два-три учні: для них організовано індивідуальне навчання. У деяких школах немає тих або інших класів, зменшилася кількість паралельних класів... Так «відгукнулася» складна соціально-економічна ситуація 90-х років, наслідком якої став демографічний спад... Недостатня кількість учнів впливає на навантаження вчителів і, отже, оплату їхньої праці. Однак, хоча в школах району є вакансії, не вистачає молодих кадрів, можна сказати, що, в основному, штати укомплектовані кваліфікованими педагогами: понад вісімдесят п’ять відсотків вчителів – з вищою освітою. Але час не стоїть на місці, і дітей сьогодні треба не просто навчати, а використовувати в освітньому процесі сучасні технології.
– Комп’ютеризація шкіл, підключення їх до інтернету – необхідна умова повноцінної сучасної освіти, – говорить Тетяна Дмитрівна Шликова,на час нашої зустрічі в.о. начальника районного управління освіти. – Відповідно до програми, зі шкіл гроші на її реалізацію виділяються стабільно. Забезпеченість комп’ютерною технікою в наших школах у цілому становить 89,5 відсотка. Всі школи І-ІІІ ступенів, три школи І-ІІ ступенів комп’ютеризовані, сім загальноосвітніх шкіл підключені до інтернету. У цілому, в закладах освіти району є 201 комп’ютер, 8 мультимедійних пристроїв, і наше завдання – ефективно використати їх у навчальному процесі. Адже зараз, під впливом телебачення, комп’ютерних ігор, ставлення дітей до навчання змінилося. Якщо вчитель на уроках використовує інтерактивні методи, – що, на жаль, не кожен може собі дозволити, то діти будуть зацікавлені у вивченні предмета. А якщо викладають ще за старою схемою, то й ставлення дітей відповідне.
– Тетяно Дмитрівно, яка найсерйозніша проблема для системи освіти в районі?
– Брак фінансування. Наприклад, що стосується проведення ремонтних робіт, то за цей навчальний рік ми зробили лише капітальний ремонт спортзали в школі села Баранового, капітальний ремонт стелі школи в Благоєвому і капітальний ремонт шкільних вузлів обліку газу. Хоча планувалося зробити набагато більше. Система освіти району фінансується з державного і районного бюджетів, за рахунок залучених і спонсорських коштів. Спонсорами виступають, як правило, підприємці, керівники господарств. Надходять ці кошти на розрахункові рахунки шкіл, і кожна школа розпоряджається ними на власний розсуд.
– Чого ж найбільше потребують школи?
– Матеріально-технічна база слабка... Хоча цього року ми закупили на 149 тисяч гривень устаткування для навчально-методичних кабінетів (комплекти меблів, класні дошки) і для їдалень (холодильники, електроплити, газові котли, духові шафи тощо.)
– Чи можна вважати задовільною ситуацію із забезпеченням підручниками?
– Щодо окремих предметів у нас стовідсоткова забезпеченість. Неповні комплекти підручників з російської мови, образотворчого мистецтва, музики, трудового навчання, алгебри, англійської і німецької мов, деяких інших предметів. Складна ситуація з підручниками для 9 класу, що пов’язано з переходом на новий зміст навчання: на цей час вони ще до нас не надійшли.
– Як діє в районі програма «Шкільний автобус»?
– За межею пішохідної доступності у нас мешкають понад восьмисот учнів і понад тридцять вчителів. Останнім часом за рахунок районного бюджету придбані автобуси для шкіл у Павлинці, Джугастровому, Северинівці, Петрівці, Барановому, Михайлополі, Благоєвому, Червонознам’янці, Іванівці, за рахунок держбюджету – автобуси для Білчанської і Коноплянської шкіл. Діти з Баланівки, Тарасівки, Люботаївки підвозяться приватним транспортом на підставі укладених угод, школярі, що живуть у Петрівці, користуються залізничним транспортом, діти з Адамівки – рейсовим автобусом. У районному бюджеті передбачено на виконання програми «Шкільний автобус» 350 тисяч гривень.
– А скільки грошей виділено на харчування в школах?
– Харчування дітей організовано в 20 школах району. Там, де немає харчоблоків, як наприклад, у школах в Адамівці, Бузиновому, Черняхівському, Щорсовому, – буфетне харчування. Всі учні початкової школи харчуються безкоштовно, причому, понад 90 відсотків з них одержують гарячі обіди. Цього року з цією метою з районного бюджету виділено 750 тисяч гривень.
– Чи не обділені увагою діти з малозабезпечених і багатодітних родин?
– Безкоштовно харчуються 464 дитини, які відносяться до пільгових категорій: це сироти, діти з малозабезпечених і багатодітних родин, позбавлені батьківської опіки, інваліди, чорнобильці. У разі необхідності ми допомагаємо зібрати таких дітей до школи – за рахунок коштів з місцевого бюджету, а також організовуємо ярмарки, на яких продаємо кондитерські вироби, спечені дітьми, а виручені гроші йдуть на підтримку дітей з малозабезпечених родин. Коли необхідні значні кошти, звертаємося по допомогу до координаційної ради у справах малозабезпечених родин. Якщо багатодітні батьки надають відповідні довідки, вони одержують пільги. Але не всі прагнуть одержати такі довідки: якщо родина неблагополучна, батьки пиячать, то їм не до довідок...
– У дітей з таких родин напевно є проблеми і з відвідуванням школи...
– Так, є діти, які не хочуть ходити до школи. Ми, зі свого боку, вживаємо всіх заходів для того, щоб виправити становище: працюємо зі школами, розмовляємо і з батьками, і з дітьми, долучаємо службу у справах дітей, дільничних інспекторів, – але досягаємо, на жаль, небагато. Дітей, які навчаються в 5 – 7 класах, ще можна влаштувати до інтернату, а старшокласників повернути до школи дуже важко.
...У новому навчальному році, на жаль, залишаться старі проблеми, але будуть нові успіхи і досягнення. Адже багато дітей беруть участь і перемагають у різних творчих конкурсах, спортивних змаганнях, займаються в Малій академії наук.
Ірина ГОЛЯЄВА,«Одеські вісті» Іванівський район
