Черездовгихпівстоліттянавчально-виховнийкомплекс«ЗОШІ-ІІІступенів-ліцей» смтЛюбашівка(колишняЛюбашівськаЗОШ№ 1) зрадістюзустрічаввипускників1959 року. Побіленісивиноюдідусіібабусізтрепетомпереступилипорігсвоєїальма-матері, деколисьдзвенівїхнійдитячийсміх, девониосягалиазиусіхнаук, пустували, закохувалисяідорослішали. Звідси вони ступили на тернисті стежини дорослого життя, які розійшлися просторами колишнього Радянського Союзу (тепер кажуть: ближнього зарубіжжя) та Європи. Ініціатору влаштування зустрічі – Любові Михайлівні Опруненко – вдалося зробити все можливе і неможливе, щоб віднайти і зібрати всіх своїх однокласників. Приємно, що майже всі відгукнулися, приїхали у рідну Любашівку і завітали на ювілейне свято випускників.
У призначений час до школи стали під’їжджати автомобілі та сходитися чепурні люди. Звідусіль тільки й доносилося:
– Ти хто?
– А ти хто?
У відповідь: «Я – Лариса Левицька з Первомайська», «Я – Шура Чаповенко з Одеси», «Я – Ліда Загороднюк з Одеси», «Я – Валя Чабан з Дніпропетровська», «Я – Жанна Безпалько з Таллінна»…
Обійми. Сміх. Сльози радості.
На подвір’ї школи з великим короваєм на вишитому рушнику випускників 1959 року зустрічали учні молодших класів, а потім мелодійний шкільний дзвінок запросив всіх до стін рідної школи. Директор освітянського закладу Аркадій Олексійович Горбатюк провів гостей до святкової зали, стіни якої прикрашали шкільні фотографії винуватців свята з першого по десятий клас, знімки із зустрічі через 20 років. Педагогічний колектив підготував для гостей неперевершену зустріч з юністю, створивши незабутню атмосферу шкільного свята. Сльози радості від зустрічі з однокласниками, розповіді про життя-буття гармонійно переплелися з мелодіями їхньої юності у виконанні інструментального ансамблю. Здавалось, що цього пам’ятного дня випромінювали радість від довгоочікуваної зустрічі і самі стіни школи-ліцею.
Зазвучав шкільний вальс, і «юнаки» 1959 року випуску запросили сором’язливих «дівчат» на танець. Граціозно вальсуючи, вони подумки знову ставали тими безтурботними дівчатками та хлопчаками, ніби й не було за їхніми плечима десятків прожитих літ. Потім всі весело співали пісню «Ты вчера была лишь одноклассницей».
Відвідини приміщення старої школи, де колись навчались нинішні поважні гості, принесли нові спогади. І хоча там був ремонт, все ж кожен куточок нагадував їм про минуле, до того ж таке рідне. В цьому класі проводився урок фізкультури, тут – урок біології, а там була лабораторія...
І ось знову, як півстоліття тому, шкільний дзвінок запросив однокласників за парти.
Кожен «учень» підготував коротку розповідь про себе.
П’ятдесят років – великий термін, тож кожен міг розказувати про своє життя годинами. Особливо вразила присутніх розповідь Лариси Левицької, яка після закінчення університету працювала в школі у Бендерах (Молдова), була заслуженим вчителем. Але почалася війна. Під обстрілом куль її з дітьми ледь встигли вивезти з того пекла.
Жора Силенко живе і працює за кордоном. Має більше 50 винаходів, захищених авторськими свідоцтвами та патентами Радянського Союзу та Російської Федерації. У теперішній час займається науковою діяльністю в далекому зарубіжжі.
Свою долю пов’язала з рідною Любашівкою Любов Опруненко, яка після закінчення технікуму 23 роки пропрацювала бухгалтером в Ощадбанку, 15 років – у торгівлі, а останні 12 років господарює у власному книжковому магазині, до речі, єдиному в Любашівському районі. Живе в Любашівці і Людмила Довгань, протягом 42 років трудиться лікарем-педіатром в ЦРЛ. Вдень і вночі вона безвідмовно допомагає хворим дітям. Зіновія Чупак 33 роки завідує методичним кабінетом відділу освіти Любашівської райдержадміністрації. Ніна Карловська мешкає у Демидівці. Нещодавно переїхала до рідного селища Тетяна Кранга. Ваня Сокур живе в Броварах, Сергій Тостановський, Емма Янківська та Валя Солом’янчук – в Одесі, Вася Сухарчук – в Ташкенті, Люда Щуренко – в Красному Лучі, Сергій Волошин – в Санкт-Петербурзі.
Спогади та розповіді могли тривати цілий день і цілу ніч, але дзвінок сповістив про закінчення «уроку».
Хвилиною мовчання пом’янули присутні покійних учителів та однокласників і за традицією поклали квіти до меморіалу загиблим воїнам.
На згадку про зустріч випускники 1959 року, започаткувавши нову традицію, подарували педагогічному колективу музичний центр. До цього часу пам’ятні подарунки дарували лише нинішні випускники, але цього року випуску не було, тож дар ветеранів став для школи удвічі пам’ятнішим і дорожчим.
Зустріч тривала у барі за святковим столом. Танцювали, співали, спілкувались. Насамкінець запустили в небо прощальний феєрверк.
