Мистецтво вічне.
Вічні і його творці.
Вони не кануть в Лету.
Не бачать цього ті сліпці,
Що чують лиш дзвінку монету.
Іван Кудлач, 1999 рік.
(посвята М. Скалозубу)
Досвого65-річногоювілеюхудожникзселаТроїцькогоМиколаСкалозубвидавкнигупоезій«Назустрічсонцю», проілюструвавшиїїсвоїмимистецькимитворами. Вона стала явищем у культурному житті Любашівського району.
Талановитий художник Микола Іванович Скалозуб з’явився на світ Божий 2 жовтня 1944 року у селі Ярославка Саратського району, що на Одещині, у сім’ї колгоспників – їздового Івана Кириловича і ланкової Ганни Олександрівни. Талант до малювання розкрився у допитливого хлопчика з раннього дитинства, коли він, босоногий, пас у Буджакських степах отари овець та стада корів. Маленький пастух разом з нехитрими наїдками брав з собою в поле альбом і фарби. З шести років він уже демонстрував неабиякі здібності на конкурсах юних талантів. Батько не хотів, щоб син був малярем, бачив його лише трактористом або водієм. Та через п’ять років у родині з’явився менший син Василь. Підрісши, він також пристрастився до малювання. Отоді батько вже не став противитися бажанню сина Миколи стати художником і послав його студіювати образотворче мистецтво у художню школу, що була у сусідньому селі Кулєвча.
Після закінчення десятирічки Микола Скалозуб кілька років поспіль вступав до Одеського художнього училища імені Грекова. За третім разом його було зараховано, і настирливий юнак натхненно почав вивчати живопис та скульптуру у найкращих педагогів.
Його дипломна робота — скульптурна композиція «Пам’ятник невідомому матросу» – втілена у життя і прикрашає одну з вулиць Південної Пальміри. Потрібно сказати, що воєнна тема дуже близька Миколі Скалозубу. У середині 90-х років ХХ століття він брав активну участь у вшануванні пам’яті радянських бійців, які тримали оборону на території Карачаєво-Черкесії і Абхазії у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років. Тоді на Кавказі він з друзями встановлював пам’ятні таблички на місцях кровопролитних боїв з фашистами.
Небайдужий Микола Скалозуб також до давньої історії: працював над серією полотен «На розкопках древньої Ольвії».
З 1973 року дипломований художник розпочав педагогічну і творчу діяльність на теренах рідної України. Перший запис у трудовій книжці свідчить про зарахування Миколи Івановича Скалозуба вчителем малювання і креслення в школу-інтернат села Нижній Бистрий Хустського району, що на Закарпатті. Чотирирічне перебування у мальовничих місцях надихнуло художника на створення сотень колоритних пейзажів, виконаних аквареллю, гуашшю і маслом. Гори та полонини, уміло перенесені майстром на папір та полотно, передають незрівняний колорит цього краю. Особливе враження справляє картина «Старий млин» як і багато інших робіт. Крім того, в інтернаті художником було створено ще й ляльковий театр.
З 1977 року М. І. Скалозуб уже плідно трудиться у Млинівській дитячій художній школі, а через рік – у Троїцькій ДХШ, що розмістилася у Будинку народної творчості. Рідна Одещина таки «переманила» до себе талановитого митця. А прискорила переїзд на Любашівщину прочитана в одній з газет розповідь про самобутнього народного самоуку Ростислава Палецького. Та двом художника так і не довелося зустрітися. Палецький загинув у березні, а Скалозуба було прийнято на роботу у вересні 1978 року. Проте дух Палецького ще витав над прадавнім селом, а в багатьох хатах зберігалися його декоративні розписи. Тож Троїцьке з його талановитими людьми навіки причарувало 34-річного Миколу і більше тридцяти літ утримує в своїх обіймах. Художня школа, Будинок піонерів, гурток дитячої творчості при місцевій школі, а віднедавна Будинок народної творчості — місця роботи Миколи Скалозуба, який, навчаючи місцеву дітвору малювання, продовжував писати картини і ваяти скульптури.
Чимало мистецьких творів створив на тилігульських берегах цей різножанровий художник. Викликають подив і зачудування більше півтисячі масок з пап’є-маше. Фантастичні та колоритні образи надихані язичеськими віруваннями праукраїнців, творчістю Лесі Українки, Тараса Шевченка, Мігеля Сервантеса, Івана Котляревського та багатьох інших письменників і поетів. Досить широко представлені у масках пантеон слов’янських богів, різні типажі людей, їхні слабкості, різна нечиста сила тощо. У Троїцькому Будинку народної творчості для творів М.І. Скалозуба відведено дві кімнати. Одну займають картини і декоративні тарелі, а у другій поселилася добра сотня масок.
Микола Скалозуб – учасник багатьох обласних і Всеукраїнських виставок. Глядачі високо оцінили його карпатські і кавказькі пейзажі, дивовижні маски, які змушують задуматися про вічне, про людські слабкості, про швидкоплинність людського життя. Низка чудових акварельних аркушів демонструє витончений почерк тонкого пейзажиста та портретиста, великі масляні полотна – академічного живописця. Крім того, художником створено більше півсотні декоративних тарелів з гіпсу, на яких зображено сюжети відомих українських народних пісень та дум.
Не менше захоплення викликає помешкання сільського художника. Розміщене на околиці села, воно нагадує майстерню, де творяться дива, народжуються образи. Тут на подвір’ї і навіть у погребі, оздобленому під казково-фантастичний замок, можна віднайти колоритні орнаменти, скульптури і маски, виконані з допомогою цементної суміші та гіпсу.
Молодший брат Миколи Скалозуба Василь також став художником. Зараз він мешкає в Росії, у знаменитому на весь світ Палеху, де розписує різні ужиткові вироби, ілюструє книги, вдосконалює палехський стиль декоративно-прикладного мистецтва. Тривалий час Микола Іванович співпрацював з місцевою поетесою Раїсою Федорівною Чернець (померла два роки тому). Їхні спільні мистецькі виставки та проекти, літературний альманах «Едельвейс», книги, концертна діяльність довгий час оживляли мистецьке життя всього краю.
Чимало нагород та грамот принесла художникові виставкова діяльність. Та найпам’ятнішим і найдорожчим залишається лауреатство Премії імені Ростислава Палецького, отримане ним у 2007 році. Саме цією відзнакою, заснованою Одеським обласним центром української культури, нагороджуються за вагомий внесок у справу збереження та розвитку традиційних народних мистецтв кращі майстри Одещини.
На початку 2009 року Микола Іванович взявся за перо і розпочав вже поетичну сторінку свого дивовижного і подвижницького життя. А в жовтні у Любашівській друкарні він видав за власний кошт книгу поезій і мистецьких творів «Назустріч сонцю», де постає як художник, філософ і громадянин.
