Кубейці пишаються своїм минулим і сьогоденням
200 років тому в безводних степах Буджаку переселенцями-болгарами було засноване село Кубей (перейменоване у 1945-му на Червоноармійське). Через 50 років від дня заснування тут народився хлопчик, якого нарекли Олександром. Згодом він став академіком, першим ректором Софійського університету. Сьогодні ім'я видатного земляка Олександра Теодорова-Балана носить Червоноармійська школа № 2.
З нагоди святкування двох ювілеїв до села прибули численні гості.
Серія святкових заходів стартувала із самого ранку з урочистої лінійки в школі імені Теодорова-Балана. Тут гості ознайомилися з виставкою творчих робіт учнів, відвідали краєзнавчий музей, що готується до відкриття. Пройшла конференція "О. Теодоров-Балан – академік, викладач, громадський діяч", у якій взяли участь учені з Одеси, Молдови і Болгарії, а також викладачі шкіл Болградського району та учні.
Приємно вразила гостей Червоноармійського екскурсія по сільському музеї історії, яку провів його директор, він же – керівник Червоноармійської ЗОШ № 2 Михайло Сакали. У фойє Палацу культури були репрезентовані роботи місцевих художників і умільців. Відвідувачі з великим інтересом знайомилися з життям і побутом Червоноармійського, біографіями його видатних жителів, кожен з яких сприяв перетворенню Кубея на квітучий оазис.
Напрацьований славними попередниками потенціал зберігає і по можливості нарощує нинішнє покоління Кубея. Це підкреслив, відкриваючи урочисті збори і святковий концерт з нагоди 200-річного ювілею села, Червоноармійський сільський голова Михайло Чеглатонєв. З ним були солідарні представники обласної ради і районної влади, які прибули на захід з почесною місією – відзначити заслуги жителів Червоноармійського. За багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у соціально-економічний розвиток села, збереження і примноження історико-культурної спадщини болгар і гагаузів, виховання підростаючого покоління перший заступник голови обласної ради Микола Тіндюк нагородив Почесними грамотами обласної ради голову виробничого кооперативу "Кубей" Михайла Дерменжи, директора Червоноармійського Будинку культури Пантелія Кирмизи, директора Червоноармійської загальноосвітньої школи № 2 ім. Олександра Теодорова-Балана Михайла Сакали. А в подарунок школі й Палацу культури М. Тіндюк передав проектор і світломузичне устаткування.
Відповідно до розпорядження губернатора області Миколи Сердюка, Почесними грамотами облдержадміністрації були відзначені ветеран праці Мирон Дерменжи і тренер-викладач, старший тренер відділення гандболу Болградської дитячо-юнацької спортивної школи Михайло Устуянов.
Голова Болградської райдержадміністрації Володимир Хитренко вручив грамоти у цей день викладачам дитячо-юнацької спортшколи Миколі Буюклі і Андрію Кара, приватному підприємцю Григорію Колєву, завідувачу дитсадка "Казка" Василю Топалу, сільському голові Михайлу Чеглатонєву.
Найкращі побажання винуватцям урочистостей адресував від імені районної ради і себе особисто голова Болградської райради Іван Насипаний. Він вручив Почесні грамоти депутатові Червоноармійської сільської ради, учителеві гагаузької мови Червоноармійського НВК, авторові віршів гімну села-ювіляра Івану Кіору, депутатові сільської ради і творцеві серії відеофільмів про Кубей Домнікії Мансарлійській, пенсіонерові, авторові символіки села Пантелію Бальжику і директорові Червоноармійського НВК Степану Чеглатонєву. Крім того, райдержадміністрація і районна рада піднесли подарунки сільському Палацу культури – ноутбук і кондиціонер. Голова національно-культурного товариства "Бірлик", депутат облради Петро Волков разом з привітаннями передав свій грошовий презент – у допомогу на видання книжки про Червоноармійське.
Привітання жителям села від імені голови державного Агентства для болгар за кордоном Райни Манджукової озвучив Генеральний консул Республіки Болгарії в Одесі Георгій Проданов.
Цього дня було сказано багато щирих і добрих слів на адресу жителів села, світлих спогадів про минуле Кубея, його людей.
– Знаєте, дивлюся на кубейців, і душа радіє! – поділився своїми враженнями один з гостей свята, депутат районної ради, директор Новотроянівського НВК Дмитро Кіров. – Так, їм сьогодні також доводиться непросто. Але кубейці не втратили головного – уміння жити однією великою дружною родиною, як жили наші переселенці.
Алла КАРАЙВАНСЬКА, Болградський район
Життя чудове?!
Унашогоспіврозмовника– заступниканачальникауправлінняекономіки, інвестиційноїполітикитазовнішньоекономічноїдіяльностіОдеськоїміськрадиВалеріяНєнова– 60-річнийювілей. Цепривідпоговоритинелишепроекономіку, якоюйомудовелосязайматися, працюючинарізнихкерівнихпосадах, алейнаіншіхвилюючітеми. Адже Валерій Володимирович – людина з активною життєвою позицією, постійний автор «Одеських вістей».
– Валерію Володимировичу, п'ять років тому у своєму оптимістичному "Монолозі" Ви написали, що "Життя чудове!". Що Ви думаєте зараз?
– "Монолог" був написаний напередодні "жовтогарячої революції", яка принесла розчарування, тривогу, спад економіки...
– Які Ви бачите виходи з економічної ситуації, що склалася?
– З безлічі виділю три: перший – термінова підготовка кваліфікованих кадрів управлінців. Раніше існувала система, випробувана десятиріччями: підбір, розміщення та виховання кадрів. Кадрові помилки були зведені до мінімуму. А сьогодні? Відчувається гостра нестача кадрів, а низдари тягнуть Україну на рівень слаборозвинених африканських країн.
– Не занадто – "нездар"?
– Ні. Я гадаю, що маю право на таку оцінку. Усе життя я працював із сильними, масштабними керівниками. З тими, хто ще живий – дружу, а тих, кого немає – пам'ятаю. Мені пощастило з наставниками: у молодості це був відомий тренер-вихователь Михайло Карлович Гальперін, а в зрілі роки – Володимир Михайлович Шурко, колишній голова міськвиконкому, директор чотирьох (!) великих підприємств.
– І тому Ви виступили ініціатором і самі писали нариси про відомих директорів, які працювали у нашому місті?
– Мені хотілося, щоб підростаюче покоління навчалося на прикладах, на стилі та методах роботи видатних директорів, зусиллями яких створювався промислово-науковий потенціал міста. Вони були неординарними особистостями та вмілими організаторами. А ще вони були патріотами нашої країни, патріотами Одеси. І, безумовно, людьми високої моральності. Не рівня деяким нинішнім керівникам.
– А по-друге?
– Криза – час пошуку нових рішень, а нові рішення – це інновації. Рік тому на першому національному інноваційному форумі відзначалося, що роки незалежної України безповоротно втрачені для інноваційного розвитку нашої країни. Обсяг високотехнологічного виробництва впав у двадцять разів. Україна із двадцятки розвинених країн світу скотилася далеко вниз.
Щоправда, останнім часом, Кабінетом Міністрів затверджено "Концепцію розвитку національної інноваційної системи", пройшли парламентські слухання "Стратегія інноваційного розвитку України 2010 – 2020 рр. в умовах глобалізаційних викликів". Але ми занадто довго збираємося. Не створено середовище для інновацій, відсутнє інноваційне мислення.
Якщо розглядати обласний рівень, то з цього року, нарешті, державну Агенцію з інвестицій та інновацій відкрив Одеський регіональний центр інноваційного розвитку.
– А як справи на рівні міста?
– Якщо проаналізувати два останніх роки, то ситуація неоднозначна. У 2008 році, у порівнянні із 2007 роком, зросла кількість підприємств, які займалися інноваційною діяльністю та впроваджували інновації, але знизився показник фінансування інновацій, зменшився обсяг реалізованої інноваційної продукції, менше впроваджено і нових технологічних процесів.
Відсутня координаційна структура щодо інноваційного розвитку міста, але, на мій погляд, створювати її не потрібно. Такою структурою може бути реанімована міська науково-технічна рада.
Якщо говорити про далеку перспективу нашого міста, то я бачу Одесу як центр інноваційного розвитку та міжнародного трансферту технологій. Для цього в нас є усі можливості. Крім того, без інновацій не буде майбутнього нашої країни і, якоюсь мірою, добробуту нашого міста.
– Який же третій вихід із кризи?
– Відновлення економічних зв'язків з Росією. Ми занадто тісно пов'язані в кооперації, у ринках збуту. Це добре розуміють виробничники, працівники науки, але треба, щоб до них долучилися і політики. Вважаю за доцільне нагадати, що "політика – це концентроване вираження економіки".
– Валерію Володимировичу, під час президентства Леоніда Кучми Ви написали гострий фейлетон про розкрадання та корупцію. Сьогодні Ваша думка змінилася?
– Я відповім так: відправив поїзд під назвою "Україна – корупційна" перший Президент України, другий його розігнав, а третій... Взагалі, подібні поїзди зупинити неможливо, їх можна лише призупинити.
– І хто, на Вашу думку, може призупинити цей поїзд?
– Гадаю, що наступні покоління, які виросли з іншим менталітетом. Як сказав Джон Кеннеді: "Не запитуй, що твоя Батьківщина може зробити для тебе, – запитай, що ти можеш зробити для своєї Батьківщини".
– Ви вірите в це?
– В Україні кажуть: "Без надії – сподіваюсь".
– Ви багато пишете. У чому віднаходите натхнення? Що читаєте?
– Останнім часом коло авторів звузилося: Лев Толстой – "Дневники", Іван Бунін, Євген Євтушенко. Прочитав у "Дневниках": "Есть два желания, которые могут составить истинное счастье человека, – быть полезным и иметь спокойную совесть".
Здавалося б, чого простіше: засвой два бажання і...
– Ви кілька разів зустрічалися із Євгеном Євтушенком.
– Краще, ніж сказав Булат Окуджава не скажеш: "Євтушенко – це ціла епоха".
У шкільні роки ми, прогулюючись вечорами проспектом Шевченка, читали вірші Роберта Рождєственського, Андрія Вознесенського, Белли Ахмадуліної, Євгена Євтушенка.
Через сорок років я зустрівся зі своїм кумиром. У нього незвично проникливі очі, лукава посмішка, а зморшки на обличчі не відповідають юнацькому азарту.
– Ваше ставлення до дружби змінилося з роками?
– Розшарування суспільства внесло свої корективи і до дружніх стосунків. Менше стало щирості та доброти, більше практицизму та заздрості.
Але в мене були справжні друзі, наділені почуттям справедливості та спроможністю сприймати чужий біль: Євген Печкуров, Віктор Коровкін, Тетяна Хомякова.
– Ще раз вітаємо Вас із ювілеєм, бажаємо міцного здоров'я і залишайтеся патріотом нашого міста.
Катерина АНТОНОВА, студентка факультету журналістики ОНУ ім. І.І. Мечникова
