Є дні у нашій спільній історії, які по-особливому висвітлюють споріднення душ мільйонів людей, їхню причетність до здійснення справ, які без усіляких натяжок і умовностей час відносить до розряду великих і доленосних. До них цілком справедливо належить і 28 жовтня 1944 року – День, коли останній кровожерливий гітлерівський годованець був вигнаний з багатостраждальної землі України, яка 226 днів і ночей топталася кутим фашистським чоботом. Вони, ці дні, ніби лакмусовий папірець, визначають насамперед духовне здоров'я суспільства, його здатність зберігати і поважати традиції попередніх поколінь, оберігати свою історію від зазіхань на її істинну правду. І святкування 65-ї річниці визволення України від фашизму підтвердило, що український народ, всупереч верхоглядним політикам і брехунам з ученими званнями, лідерам-екстремістам, партперевертням різного забарвлення, свято шанує пам'ять про тих, хто віддав життя за свободу рідної землі, хто пролив кров і вижив, відстоявши наше мирне сьогодення. Це підтвердило і святкування святого ювілею в Києві, куди були запрошені делегації ветеранів, чиї долі обпалила війна, з усіх регіонів України. Одеську область репрезентували у столиці фронтовики – кавалер чотирьох медалей "За відвагу" із Саратського району Олексій Юхимович Прокоф'єв, орденоносці Олександр Амвросійович Бельницький – голова Кілійської райради Організації ветеранів України, десантник Георгій Георгійович Манулов, а також Герой Радянського Союзу Валентин Євгенович Соколов – голова Одеської міськради ветеранів, Микола Петрович Лейфура – генерал-лейтенант у відставці, учасник бойових дій, заступник голови облради ветеранів, та автор цих рядків.
Протягом двох днів ветерани були оточені непоказною увагою і турботою. Виступаючи перед ними, і міністр праці та соціальної політики Людмила Давидова, і Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, інші чиновники не скупилися на слова про визнання їхніх заслуг перед Батьківщиною, а також на обіцянки, подібні до тих, які люди старшого покоління вже чули не раз і раніше. Як нелегко живеться нині ветеранам, які пережили воєнні злигодні, всім відомо, але вони проявляють завидну витримку, сподіваючись на те, що хоча б пільги, визначені для них у законах, будуть забезпечуватися цілком. Вони знають не за чутками те, якою ціною даються мир на землі і хліб на столі, і тому приносять у жертву суспільству свою терпимість, засновану на життєвій мудрості і на вірі у ту справедливість, за яку воювали на фронті, трудилися вдень і вночі в тилу.
Спілкуючись з ветеранами з Києва, Львова, Миколаєва, Севастополя, Івано-Франківська, Донецька, Харкова та інших міст, а багатьом з них уже далеко за вісімдесят, я переконувався в молодості їхніх душ, у світлому розумі і у бажанні кожного, щоб в Україні нарешті-то запанував порядок, і влада до старих людей повернулася лицем. Усі без винятку ремствують на дорожнечу ліків, продуктів, на бюрократизм деяких чиновників, що межує з бездушністю. Олександр Амвросійович Бельницький розповів, як йому доводиться обстоювати права ветеранів. Він, як і його однолітки, борючись із фашистами за свою, близьких і країни долю, навіть не думав про те, що на них чекає така незахищена ні соціально, ні морально старість. У міру своїх сил і можливостей він, котрий багато років директорував в одній з кілійських шкіл, обстоює і правду про священну, народну війну, і захищає інтереси ветеранів. Громадську активність проявляють і Олексій Юхимович Прокоф'єв, яким цілком справедливо пишається вся Одещина, і Георгій Георгійович Мануков, який дбайливо зберігає комсомольський квиток, вручений йому після бою у 1944 році, і Подяку від Верховного Головнокомандувача. Важко переоцінити той внесок, який вносять у розвиток ветеранського руху Герой Радянського Союзу Валентин Євгенович Соколов і генерал-лейтенант у відставці Микола Петрович Лейфура, вони знають справжню ціну воїнського подвигу, вони віддали багато років службі у Збройних Силах. Саме їм було доручено передати на підбитті підсумків багатомісячної всеукраїнської естафети «Слава визволителям України» до Національного музею історії ВВВ капсулу зі священною землею з Алеї Слави, узятої у день визволення Одещини від фашистського ярма. На вічне зберігання було передано також пам'ятну адресу, підписану губернатором Миколою Дмитровичем Сердюком, головою облради Миколою Леонідовичем Скориком і головою обласної Ради ветеранів Олексієм Георгійовичем Гурським. Церемонія відбулася в київському Будинку ветеранів.
Про бої-пожарища, про друзів-товаришів нагадали сивоволосим воїнам експонати музею, залами якого вони пройшли, обмінюючись враженнями і спогадами. Заступник головного директора музею Іван Петрович Ковальчук повідомив гостям, що на вічному зберіганні перебуває понад 350 тисяч безцінних реліквій і півтора мільйона похоронок. За кожним експонатом – неповторні долі.
Потішило фронтовиків те, що в музеї було багато молоді. Коли група учнів 136-ї гімназії з м. Києва розглядала стенд із нагородами двічі Героя Радянського Союзу О.Ф. Федорова і відомостями про бойові справи очолюваного ним Чернігівсько-Волинського партизанського з'єднання, яке провело 180 великих боїв і пустило під укіс 675 ворожих ешелонів, колишній артилерист із м. Краматорська Михайло Тихонович Гранкін давав настанови хлопцям: "Навчайтеся у героїв мужності, чесності й любові до рідної землі". А біля славетної "катюші", яка наводила жах на фашистів, кавалер ордена Слави з Донецька, Всеволод Григорович Козорєз тихенько проспівав на мотив знаменитої "Катюші" її фронтовий варіант:
Разлетались головы и туши,
Дрож колотит фрицев за рекой.
Это наша русская "Катюша"
Немчуре поет за упокой.
Все мы знаем русскую Катюшу,
Знаем то и как она поет.
Из врага выматывает душу,
А бойцам отваги придает.
Треба було бачити, з яким захопленням слухали ветерана хлопці і дівчата, і чути, якими щирими були їхні запитання, щоб переконатися ще раз у необхідності постійного спілкування старших і молодших поколінь. Не випадково під час урочистостей, присвячених 65-річчю визволення України, на всіх заходах ішла мова про насущну потребу військово-патріотичного виховання населення, не віддавати забуттю подвиги фронтових років. І під час підготовки до 65-річчя Великої Перемоги для цього є благодатний ґрунт.
Учасники урочистостей тепло зустріли Звернення Президента Російської Федерації до ветеранів Великої Вітчизняної війни, до громадян України з нагоди 65-ї річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників, зачитане Тимчасовим Повіреним у справах Росії в Україні В.В. Лоскутовим, та виступ Наталії Іванівни Конєвої – доньки славетного Маршала Радянського Союзу І.С. Конєва.
Ветерани висловили надію на те, що в церемонії покладання квітів до могили Невідомого солдата і в урочистих зборах на честь 65-річчя Перемоги радянського народу та його доблесних Збройних Сил у Великій Вітчизняній війні візьмуть участь за покликом серця всі керівники держави, чого, на жаль, не відбулося у День 65-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників.
