2010 рік вступив у свої права. Про те, з яким настроєм увійшли у перші його дні, розповідають наші читачі
Степан Ячменський, житель села Виноградівки:
– Настрій такий – не нудити. Ми з дружиною виростили гідними людьми двох синів. Їм зараз, вважай, по чверті віку. Донька ще у школі навчається. Всі здорові. Це головне. Решта від них самих, та й від держави, залежить. Не хочу переходити на критичний тон у ці святкові дні. Тим більше, що вибори скоро. Отже, щось все одно зміниться на краще. І все-таки… Шановна Державо, потурбуйся про те, щоб молоді люди мали роботу. Був же час, коли ми, їхні батьки, і гадки не мали, що таке безробіття. Та ми і зараз без діла не сидимо. Домашнє господарство в селі цього не дозволить. Але «живі» гроші далеко не завжди шелестять у кишені.
Тетяна Муратова, працівник охорони здоров’я, Арцизький район:
У нашій родині всі перебувають у стані очікування дива. Ми чекаємо на другу дитину. Це і буде найщасливішою миттю нового року. Зараз все, звичайно, пов’язується з президентськими виборами. Але ми стільки разів помилялися у своєму виборі. Стільки проколів у сфері діяльності наших народних депутатів, Президента – та й в усій державній політиці. Тому єдине, чого я хочу і бажаю всім, – не помилитися цього разу. І тоді, можливо, замерехтить світло у кінці тунелю.
Вадим Сухоненко, президент ВАТ «УДП»:
– Так сталося, що рік моєї роботи збігся зі святкуванням 65-річчя пароплавства. Відзначаючи його, ми ще раз переконалися, що УДП є невід’ємною частиною історії Придунав’я.
Основне, чого змогли досягти – нам вдалося зберегти пароплавство, не допустити його банкрутства. Скільки недоброзичливців говорило про його швидкий крах! А скільки цілеспрямовано працювали над цим... Але в самий розпал кризи, на тлі величезних проблем у судновласників всього світу ми зберегли підприємство. І найголовніше, наша компанія вийшла з кризи зміцнілою. Ми змушені були провести низку непопулярних, але життєво необхідних заходів – впровадили систему управління через дивізіони, спростили організаційну структуру.
Володимир Кемарський, голова правління Ізмаїльського целюлозно-картонного комбінату:
– Ті умови, що склалися у минулому році, звичайно ж, істотно вплинули на роботу комбінату. По-перше зросла вартість газу. Підприємство було переведено на альтернативне паливо, і з листопада 2008-го по листопад 2009-го комбінат працював на мазуті. По-друге, негативно позначилася нестабільність національної валюти. Хімікати, запасні частини – це імпорт, за який ми змушені сьогодні платити втридорога. Як сумний приклад – ми, на жаль, не встигли придбати новий гофроагрегат, хоча вже була домовленість з фірмою, підготовлені документи, але... На жаль! Третій чинник – 99% продукції комбінату – упаковка харчових продуктів. Якщо взяти до уваги той факт, що за 2009 рік в Україні спад виробництва досяг 30%, то стане зрозуміло, наскільки складно зараз знаходити ринок збуту нашої продукції. Ще один істотний момент: ціна на макулатуру – наша основна сировина для виробництва гофротари, – зросла за рік практично удвічі.
Обсяги виробництва по комбінату у цілому знизилися на 16%. Проте, ми робили і робимо все можливе для того, щоб підприємство далі працювало, не допустили скорочення кадрів. Було переглянуто ресурси, з метою економії зменшена тривалість робочого часу. Це зачепило усі підрозділи комбінату.
Серед багатьох труднощів, з якими ми зіткнулися у минулому році, є, звичайно, і позитивні моменти. Уже одне те, що ми зберегли колектив, не допустивши, як уже говорилося, масових скорочень, дуже важливо. Комбінат вчасно розплачується з постачальниками, виплачує податки.
Наше першорядне завдання у 2010 році – вижити, протриматися незважаючи на складну економічну ситуацію. Головне – не падати духом.
Любов Чаповська, медсестра районної лікарні, Арцизький район:
– Я рада вже тому, що нічне чергування пройшло більш-менш спокійно. У нас, медиків, крива настрою від чого залежить? Від того, наскільки успішно одужують наші пацієнти. На жаль, далеко не завжди ця крива впевнено піднімається вгору. І ти страждаєш разом з тією людиною, у якої на лікування грошей немає. Що в наших силах, а часто – і більше того, ми, звичайно, робимо. Але ціни на імпортні ліки дуже високі. А вітчизняне їх виробництво згорнуте. Цю справу зобов’язані покращити ті, від кого це залежить. Ми все-таки на це сподіваємося. 17-го підемо на вибори. Хвилювання є. Так хочеться, щоб люди не «купилися» на мішок картоплі, маєчки, гривневі десятки. Адже мова йде про те, чи будуть, нарешті, наші діти жити гідно у гідній країні.
Юлія і Роман Зяблицькі, подружжя, Арцизький район:
– Настрій міг би бути значно кращим. Якби в країні було більше стабільності. Адже навіть ми, молоді, забули, що це таке є взагалі. Добре, що у нас із дружиною є постійна робота. Ми, власне, не бідуємо. Але багато наших ровесників цього сказати не можуть. Навіть маючи вищу освіту, працевлаштуватися буває неможливо. То чи потрібно дивуватися тому, що більшість молодих людей живе винятково сьогоднішнім днем: планувати майбутнє важко. Дуже сподіваємося, що наші діти житимуть у тій Україні, якій дорога кожна людина.
Неля Миколаївна Загранична, Безім’янський сільський голова:
– У кризовий рік ми, однак, багато чого й зробили. На території сільради три села. Отже, і проблем утричі більше, якщо врахувати значну між ними відстань. Та, проте, ми впоралися із найважчою проблемою: сьогодні усі наші села забезпечені питною водою. Зараз вирішуємо питання спільно із РЕМом про вуличне освітлення у Садовому. У Безім’янці та Веселому воно є. Сподіваюся, зробимо. Відмінно попрацювали у минулому році депутати сільради. Їх я вважаю своїми однодумцями. Відчутною була підтримка і громади, районного керівництва, служб, дільничного інспектора міліції А.В. Волошина. І в цьому році ми будемо підтримувати усі об’єкти соціальної інфраструктури. І, як завжди, нам у цьому допоможуть сільгосппідприємство ВАТ «Зоря», фермерське господарство С. Тиченко, підприємці та інші небайдужі люди.
Дмитро Павлович Зимній, Приморський сільський голова:
– Для нас одним із відповідальних завдань залишається завершення капітального ремонту Будинку культури. Спасибі, допомагає область. На кошти обласного бюджету розвитку ми минулого року упорядкували дах, встановили пластикові вікна. Глядацьку залу переобладнуємо під спортивну. На ці роботи використовуються кошти сільського бюджету. Вже сьогодні там можуть займатися діти та усі охочі. У арсеналі позитиву минулого року – сім кілометрів водопроводу, дороги з твердим покриттям на двох вулицях села, створення нормальних умов для роботи лікарської амбулаторії. У цьому році обов’язково обладнаємо у школі внутрішні туалети. А спільно із відділом освіти замінимо там на сучасні і вікна.
Борис Євгенович Чеботару, Глибоківський сільський голова:
– Великих грошей, які ми могли б використати на капітальний ремонт, у нас немає. Економно витрачаємо кошти сільського бюджету. У минулому році 3,5 тисячі гривень витратили на придбання саджанців декоративних порід. Тепер наш стадіон обрамляють сосна кримська, плакуча шовковиця. Відремонтували дорогу до громадського колодязя із питною водою. А на мосту, що в центрі села, встановили декоративні металеві поручні. Завершено й роботу з виготовлення герба села. Його зразок встановлено у Будинку культури.
Налаштовані на продуктивну працю і в цьому році. У планах – ремонт доріг та вуличне освітлення. Сподіваємося на допомогу наших сподвижників – голови правління ВАТ «Глибоке», депутата районної ради А.С. Чувакова та усіх підприємців.
Валентин Котельний, начальник Ізмаїльського морського торговельного порту:
– Оглядаючись на пройдений рік, із задоволенням бачу: багато чого з того, що ми запланували, зроблено. Це стосується і виробничих, і соціальних програм, і участі у міських справах. До бюджетів усіх рівнів перераховано 59282 тис. грн, або понад 80% від міських надходжень. З них до місцевого бюджету – понад 17787 тисяч, до державних цільових фондів – близько 41500 тис. грн, зокрема до Пенсійного фонду – понад 38035 тисяч. Зароблені колективом портовиків гроші допомагають оплачувати працю тих, хто лікує і навчає ізмаїльців, ідуть на виплати пенсій.
На долю підприємства у минулому році випали три кризові місяці, які тільки загартували характер портовиків. З вантажопереробки вийшли на pівень попередніх років. І це незважаючи на те, що довелося постійно долати випробування погодними умовами, – то низькі горизонти води, то спека, то тривалі густі тумани. Своїх складнощів додала зима.
Завдяки тому, що порт, образно кажучи, перебуває на перехресті шляхів до Європи, вантажами він за будь-якого розкладу буде забезпечений. Є потреба у добривах – і порт щомісяця перевантажує по 25 – 30 тисяч тонн. Ідуть вугілля, метал. Традиційно переробляємо окатиші, кокс, руду. Це стабільні вантажопотоки. І порт Ізмаїл у цьому значенні перебуває у вдалому стратегічному місці.
У результаті все це дозволило підвищити заробітну плату: у порівнянні з листопадом 2008 року середня зарплата по підприємству зросла майже на 240% – з 2150 до 5127 гривень. Між іншим, не на шкоду основному виробництву. Ми далі закуповуємо нову техніку, необхідну для підвищення рівня виробництва від грейферів і тракторів до портальних кранів. Є кошти – ремонтуємо судна портового флоту, причали і під’їзні колії. Тепер реконструйовані причали стають схожими швидше на злітні смуги. Радують око фасади будинків.
Не бракує і кадрів. Мабуть, ще й з тієї причини, що вміємо піклуватися про своїх людей, про їх соціальну і професійну сторони життя. І якщо на початку минулого року були факти дисциплінарних порушень, про що я говорив на конференції трудового колективу, то сьогодні їх набагато менше. Люди дорожать своєю роботою, пишаються званням портовика. І мені, як керівникові, приємно бачити таку зацікавленість. Адже раніше, ще років 10 тому, був відтік кадрів – всі кинулися у приватний бізнес, а зараз всі біжать звідти. Тому й поїздка нашої делегації до Комсомольська, на Полтавський ГОК, і відрядження нового начальника валютно-фінансового відділу до Києва – все це напрями кадрової політики, яка передбачає передачу досвіду, напрацьованих зв’язків, різноманітні способи підвищення кваліфікації.
Отож, новий рік зустрінуто з впевненістю – все намічене виконали, є вантажна база, є колектив, на який можна спертися, гідно оплачується праця людей, що не менш важливо.
Прожитий рік ще раз підтвердив – в Ізмаїльського морського торговельного порту є правильні орієнтири, які можуть об’єднати серця, душі і устремління людей, є перспективи зростання і розвитку. Хотілося б побажати у новому році такої ж стабільної вантажної бази, точного економічного розрахунку, відповідальної і творчої роботи.
