Хтовипишекерівниковіокуляри?
УфойєРенійськоїрайонноїлікарні– оголошення: уполіклініці, запопереднімзаписомведеприйомлікар-окулістІзмаїльськогоочногоцентру. Вартість прийому – 60 грн.
Дожили: у Ренійському районі на 40 тисяч населення немає жодного офтальмолога. Усі, хто носить окуляри, а таких людей багато, змушені або їздити до Ізмаїла, або чекати на лікаря з Ізмаїла і оплачувати його послуги.
Про відсутність окуліста, зокрема і про короткозорість, як хворобу нашого суспільства загалом, ми сьогодні розмовляємо з директором Ренійського центру зайнятості Анатолієм Костянтиновичем Рошкою (на знімку).
– Кадри вирішують усе. Ця формула залишається актуальною і у наші «ринкові» часи. Найскладніша ситуація з кадрами, мабуть, у нашій охороні здоров’я. Протягом декількох років залишаються вакантними вісім ставок. Району необхідні офтальмолог, педіатри, психіатр, неонатолог, терапевт, ортопед-стоматолог. Ще гірша ситуація в селах – деякі населені пункти взагалі залишилися без лікарів. Село Нагірне, наприклад, обслуговує «у навантаження» лікар із Плавнів. До сіл Лиманського і Долинського лікарі приїжджають з міста. Але це – лише верхівка айсберга. У нашому районі кожен четвертий лікар – пенсіонер. Більше того, у ЦРЛ трудяться 17 лікарів, яким за сімдесят! Якщо вони вийдуть на заслужений відпочинок, замінити їх буде ніким. Не кращий стан справ і в санітарній службі: у районній СЕС працюють два фахівці старші 70-ти, а в портовій – три. Проблема забезпечення району медичними кадрами настільки занедбана, що вже стоїть питання про те, чи може функціонувати система охорони здоров’я на належному рівні? Останнім часом з районного бюджету вкладалися значні кошти у газифікацію і ремонт установ охорони здоров’я. Умови створюємо, а хто ж буде працювати?
– Анатолію Костянтиновичу, запевняю Вас, такий стан справ у більшості периферійних районів нашої області.
– І що ж, нічого не робити? Я гадаю, нам необхідно розробляти і ухвалювати програму забезпечення району кадрами, закладати у своєму бюджеті кошти на навчання студентів у медуніверситетах, на придбання квартир, будинків для молодих лікарів. Не можна заспокоюватися виправданням «скрізь погано» – потрібно розв’язувати цю проблему. За нас це ніхто не зробить.
– А яка ситуація в освіті?
– Тут, безперечно, набагато краще. Наші школи повністю забезпечені кадрами. Однак викликає занепокоєння, знову ж, вік фахівців. Так, наприклад, у школах сіл Котловина і Новосільське близько 40% учителів пенсійного і передпенсійного віку (від 50-ти років і вище). У Ренійській школі №4 – 46%. У наших школах є вчителі, яким за сімдесят, а вони ведуть уроки... Так, це – висококласні фахівці, які дітям віддали все своє життя. Завдяки цим педагогам ми з вами здобули добру освіту, трудимося – низький їм уклін. Однак необхідно думати про наступні покоління – хто їх буде навчати, давати настанови?
– Як справи з кадрами на бюджетоутворюючих підприємствах району – у порту, на залізниці?
– У порту Рені дуже відповідально ставляться до кадрів. Незважаючи на те, що підприємство перебуває у складних умовах, тут фахівцями не «розкидаються». На залізничній станції Рені стан справ складніший. Торік потрапили під скорочення 26 залізничників. Цього року підприємство планує скоротити ще 54 працівників. Але ж за кожною людиною – родина, діти, яких вона зобов’язана годувати, одягати, навчати. Вихід один: створювати нові робочі місця. Це – перше завдання керівників району.
– Не можу не згадати, що В. Ющенко, коли заступив на пост Президента, обіцяв створити в Україні один мільйон нових робочих місць. Фактично, давайте будемо відвертими, почали займатися фікцією. Наприклад, восени, коли закінчується сезон сільгоспробіт, практично всіх людей у селах «викидають» на біржу. Навесні вони знову виходять на поля, при цьому звітуємо про створення нових робочих місць.
– Так, це так. Ми проаналізували: у селах Ренійського району близько 70% працездатного населення взагалі не мають роботи! Інші перебиваються тимчасовими заробітками. І цю проблему, я переконаний, можна розв’язати. Для цього потрібно організувати вирощування овочів, баштанних культур. У Ренійському районі понад 40% його площі займають прісні водойми. Майже всі наші села розташовані на берегах озер Кагул, Ялпуг, Кугурлуй. Організувати тут зрошення – і можна вирощувати овочі у величезних кількостях, тим самим зайнявши більшу частину населення роботою.
– І те, що це реально і дуже вигідно, доводять нам жителі Утконосівки Ізмаїльського району. У цьому селі в кожному дворі є парники й теплиці. Люди приватно вирощують ранні овочі й живуть у достатку. Можу навести інший приклад, уже колективного підприємства, що займається овочами – СВК «Росія» у селі Приморському Кілійського району. 40 гектарів городу!
– Я гадаю, проблема в тому, що в селах Ренійського району немає фахівців, які вміють організувати виробництво, спрямувати людей. Тобто, немає менеджерів. Багато хто посилається на відсутність переробних підприємств. Пождіть, у селі Плавні Ренійського району є консервний цех. Соромно казати, овочі для переробки завозять із Тарутинського і Татарбунарського районів! До чого дійшло: улітку сільські жителі їдуть до Рені, щоб на місцевому ринку купити баклажани... Ви знаєте, почому влітку черешня в Києві?
– Знаю, своїми очима бачила: 4-5 доларів кілограм. Абрикоси – 2 долари. А в Бессарабії абрикосів стільки дозріває, що ми їх ногами топчемо.
– Можна скільки завгодно виправдовуватися «відсутністю повноважень». Потрібно брати на себе відповідальність за долі людей, інакше через кілька років наші села спорожніють. На жаль, у нашому районі керівники страждають на короткозорість.
– Що робить очолювана Вами служба, щоб виправити стан справ на ринку праці?
– Ми постійно провадимо семінари, круглі столи з керівниками, підприємцями, доводимо всю інформацію про стан справ. Як ви знаєте, Центр зайнятості провадить велику роботу з перепідготовки кадрів. Адже у нас не вистачає бульдозеристів, фрезерувальників, токарів, представників інших робочих професій. Підбиваючи підсумок, хочу сказати: на сьогоднішній день для нашого району питання підготовки кадрів стало найважливішим, визначальним.
Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей», Ренійський район
Красива посмішка – радість стоматолога
РосійськийЛівшапідкувавблоху, апрорайонногостоматологаЛюбашівськоїцентральноїрайонноїлікарніЮріяМиколайовичаКолібіденкакажуть, щовінмігбивставитиїйзолотізуби.
Після закінчення факультету стоматології Одеського медичного інституту імені Пирогова у 1991 році молодий лікар-стоматолог рік пропрацював у поліклініці № 8 міста Одеси. А потім, за направленням, поїхав у рідні краї (він уродженець села Солтанівки Любашівського району) і розпочав свою лікарняну практику у Любашівській ЦРЛ стоматологом-хірургом. За роки плідної праці він став справжнім фахівцем своєї справи, а згодом посів посаду районного стоматолога, очоливши стоматологічне відділення ЦРЛ. Сьогодні під керівництвом Юрія Колібіденка працюють досвідчені стоматолог-ортопед Валентина Величко, стоматологи-терапевти Тетяна Стратієвська, Людмила Лісова, Лариса Колібіденко, які мають багаторічний досвід роботи. Ще п’ятеро стоматологів приймають хворих у Зеленогірській і Троїцькій дільничних лікарнях та Бобрицькому ФАПі. Роботи вистачає всім. Статистичні дані свідчать, що лише торік більше 24 тисяч чоловік побували у стоматологічному кріслі. З них 14643 хворих отримали невідкладну допомогу і лікували свої зуби безпосередньо у райлікарні. А кожному шостому відвідувачеві знадобилося хірургічне втручання, зокрема, видалення хворого зуба. Особисто Юрій Миколайович впродовж минулого року робив цю неприємну процедуру 2852 своїм пацієнтам. А за весь час його роботи стоматологом-хірургом – й не порахувати. Траплялися також випадки, коли йому приходилося видаляти аномальні зуби, тобто нестандартної форми. Тоді лікареві доводиться демонструвати всю свою професійну майстерність. Кожен такий зуб поповнює своєрідну колекцію стоматолога-хірурга, що вже нараховує не один десяток експонатів.
– Захворювання зубів та ротової порожнини дуже поширене в нашому районі, – розповів Ю.М. Колібіденко. – Вина цьому – неякісна питна вода, в якій забагато фтору, тому багато людей хворіють на флюороз. Поширені також й інші дуже важкі захворювання. Байдужість до свого здоров’я – ще один чинник, який приводить людей до лікарні лише в крайньому випадку, коли зубний біль вже неможливо терпіти, а зуб – врятувати. Та у нас працюють справжні професіонали, які докладають максимум зусиль, щоб позбавити хворого страждань і обійтися без операцій. Важливу роль в плані збереження красивої посмішки відіграє профілактика ротової порожнини, проте свідомих громадян, які заздалегідь про це дбають, дуже мало. Тому роботи нашим стоматологам вистачатиме завжди.
Люди ще й досі панічно бояться бормашин, їхнього зубодробильного звуку. Адже лікарі, і не лише стоматологи, працюють на застарілому обладнанні. І хоча на дворі ХХІ століття, новітні технології, які в усьому світі застосовуються в протезуванні та лікуванні зубів уже давно, до районних поліклінік не доходять через недостатнє державне фінансування. Є воно у приватних клініках, та, на жаль, лікування там не кожному по кишені. Але відрадно, що в глибинці працює багато лікарів, серед яких і Ю.М. Колібіденко, вони попри негаразди роблять все можливе, а інколи й неможливе, щоб посмішка людей залишалася красивою і привабливою.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей», Любашівський район
