Як стають сучасними бізнесменами, і чи легко бути ними в сьогоднішній економічній ситуації? Щоб знайти відповідь на ці запитання, вирішила поспілкуватись з кількома представниками цього класу.
Параскева Іванівна Бондар одразу ж після закінчення загальноосвітньої школи прийшла в торгівлю. Потім закінчила технікум, а ще згодом і кооперативний інститут. Вже дипломованим фахівцем – економістом з питань торгівлі – пропрацювала в кооперації двадцять років. Робота подобалась. Тож коли в суспільно-економічному житті країни почались зміни, які призвели до того, що кооперація втратила свою первинну значимість, Параскева Іванівна, не полишаючи основної роботи, започаткувала власну справу.
– Якщо говорити конкретно про мене, то підприємцем стала спавді за покликанням. Хоч торговельну справу знала досить досконало, зразу було важко. Тоді ще не було оптових баз, тим паче, доставляння товарів виробниками чи посередниками, як тепер. Весь товар ми, в основному, возили з Києва.
– А як з приміщеннями?
– Купили старий житловий будинок, потім другий. Перебудували їх, облаштували. Тепер це цілком сучасні, технічно оснащені, продовольчі крамниці.
– Нині Ви не самі займаєтесь підприємництвом?
– У нас сімейний бізнес: мережа продовольчих крамниць «Оберіг», «Ніка» та «Канцтовари». Сьогодні і я, і мій чоловік В’ячеслав Сергійович, і наш син Юрій маємо рівні частки.
– У вас є ще двоє дітей. Донька не виявила бажання долучитися до цієї справи?
– Ні. Катруся стала вчителем. Нині викладає фізкультуру і веде гурток дзюдо в Полянецькому.
Найменший син Сергій нині навчається в десятому класі загальноосвітньої школи.
– З якими труднощами доводиться стикатися сьогоднішнім бізнесменам?
– Звичайно, тих, що були напочатку із постачанням товарів, тепер немає. Нині щоденно посередники, а то й виробники привозять товари в магазин. Тепер стільки пропозицій, що не всі їх і приймаєш. Є вибір. От найпроблемнішим залишилось те, що ще з 2001 року не можемо оформити державні акти на землю під нашими приміщеннями. Головне, що всі необхідні документи ми подали ще 9 років тому. Тоді ж і оплатили за виготовлення актів, а їх немає й досі. Причому, мені здається, що навряд чи й відшукаємо кінці. Чи не доведеться починати все заново?
На відміну від Параскеви Іванівни Бондар, Альона Якимова прийшла в бізнес не зразу. Після закінчення академії набула фах юриста. Працювала в податковій. Та з часом вирішила стати підприємцем і продовжити батьківську справу. Як каже сама, бажання працювати в сімейному бізнесі переважило. Вже два роки, як Альона Леонідівна має власний бізнес – крамницю промислових товарів і квітів. Причому вже встигла одержати і спеціальну освіту в економічному університеті.
Хоча ні дві вищі освіти, ні батьківський досвід, не дають змоги зовсім уникнути проблем. Сьогодні їх залишається чимало.
– Дуже багато непередбачуваного. Їдеш за товаром, налаштовуєшся на одні ціни, а вони вже зовсім інші. Причому значно вищі. І це в той час, коли купівельна спроможність наших покупців падає. Дуже відчутним став і податковий тиск. В цих умовах почали скорочуватись робочі місця. А це, в свою чергу, призводить до збільшення навантаження на одного працюючого. Коли люди хворіють, лікарняний виплачує підприємець. Згідно з законом, ці кошти нам відшкодовувала держава. А останнім часом цього не робиться. Все це ускладнює роботу.
Зовсім інший шлях у бізнес був у Ганни Костенко. Ганна Тимофіївна за фахом бібліотекар. Тривалий період працювала за спеціальністю. Роботу свою і знала, і любила. Як же потрапила у підприємництво?
– Не за покликанням це точно, – каже жінка. – Коли в бібліотеці почались скорочення, мені запропонували залишитись на 0,25 ставки. Це були мізерні копійки. А в нас двоє дітей. Спробувала брати продукцію під реалізацію. а потім започаткувала свою справу. Зразу було дуже важко. Все було незнайоме. З часом трохи втягнулась.
– А як тепер?
– У зв’язку з економічною кризою, виникли нові проблеми. І основна полягає в тому, що у людей немає роботи, отже, й грошей. Тож купують найнеобхідніше. А в мене товар специфічний: штучні квіти, кошики, різні декоративні композиції. Зрозуміло, що більшість мешканців району купують, в першу чергу, продукти, одяг, взуття. І в останню чергу клопочуться прикрашанням свого житла.
Валентина Іванівна Грицишина, можна сказати, була в числі першопрохідців місцевого бізнесу. Стала підприємцем за покликанням і за необхідністю.
– Сьогодні у Вас солідний, як для райцентру, торговельний комплекс «Валентина». Чи не важко справлятись з таким господарством?
– Напевне, легко буває лише тим, хто взагалі нічого не робить. Мій син Анатолій теж став підприємцем. Тепер у нас сімейний бізнес.
Спілкування з цими людьми ще раз підтвердило те, що влада не на словах, а на ділі повернулась обличчям до нагальних проблем підприємців.
