16 лютого на любителів мистецтва чекає черговий вечір у Театральному салоні Одеського академічного російського драматичного театру. Його родзинка – театралізоване читання оповідань молодої одеської письменниці Олени Савранської і вокальні номери з мюзиклу, який готується до постановки, «Та, що біжить по хвилях», тексти яких також написані Оленою.
«Есть город, который я вижу во сне…» – цей рядок з відомої пісні про Одесу може слугувати найкращим епіграфом до творчості Олени Савранської, тому що головний герой більшості її творів – Одеса, яку вона бачить уві сні.
Чи бувають у вас, шановні читачі, сни, дія яких відбувається на вулицях, бульварах, майданах і у двориках якогось до солодкого щему у серці знайомого, просто дивовижного дивного казкового міста біля моря? Чи повертаєтеся ви у своїх снах до сонячного дитинства, сповненого яскравих барв і щасливих почуттів? Якщо це вам знайоме, то оповідання Олени Савранської напевне викличуть інтерес, а можливо, вам дуже сподобаються ці невеликі, але дуже місткі твори. Незвичайне відчуття, що виникає при знайомстві з цими літературними мініатюрами, ще надовго зберігається після прочитання. Олена, як справжня чарівниця, створює свій власний світ, населений дуже симпатичними героями, світ, до якого хочеться повертатися знову і знову. І, оскільки у цієї чарівниці одеська прописка, то і створений нею казковий простір рясніє багатьма досить пізнаваними одеськими рисами.
Міські казки Олени Савранської мають цілком конкретні одеські адреси. Наприклад, казку «Рецепт від розбитого серця» авторка присвятила аптеці Гаєвського, а «Будинок, який дивиться у небо» – багатостраждальному будинку Руссова, який багато пережив останнім часом. Проте казки, як і рукописи, не горять. І Олена, для якої пожежа у будинку Руссова стала причиною особистого душевного болю, вірить, що будинок все-таки буде відбудовано. А поки що він, цілий і неушкоджений, далі живе у її чудовій казці.
Говорячи про казки, не можна не сказати кілька слів і про їхнього автора. Олена Савранська служить в Одеському російському драматичному театрі. І треба зізнатися, спочатку у театрі не підозрювали про її літературний талант: спочатку дівчина прийшла сюди як секретар. Незабаром була переведена на посаду начальника відділу кадрів, а останнім часом обіймає посаду заступника директора. Але протягом усього цього часу займаючись розв’язанням адміністративних проблем, вона займалася і літературною творчістю. Перші публікації творів Олени Савранської у 2002 році з’явилися у журналі «Пассаж». А в 2009 році її оповідання були опубліковані у київському літературно-публіцистичному журналі «Веселка» і у московському журналі «Иные берега» – головною тематикою якого є російська культура за межами Росії. Причому публікація її оповідання у цьому журналі мала дуже цікаві наслідки.
Справа у тому, що одним з центральних матеріалів номера було інтерв’ю із всесвітньо відомим кінорежисером Романом Балаяном, який живе і працює у Києві. Журнал, звичайно, потрапив до нього в руки. Балаян прочитав опубліковані по сусідству зі своїм інтерв’ю, казки Олени Савранської. І не просто прочитав, а знайшов одній з них практичне застосування у кінематографічному форматі. «Птица счастья» Олени Савранської була обрана Балаяном як літературна основа для дебютного фільму одного із своїх учнів. Представники студії Балаяна звернулися до нашого театру з офіційним проханням – дозволити використати цей текст як літературну основу для сценарію короткометражного фільму «Птица счастья». Зараз фільм перебуває у стадії виробництва, над ним працює режисер-дебютант Сергій Іванов, а Роман Балаян виступає як співавтор сценарію, продюсера і художнього керівника постановки. Напередодні Нового року до театру надійшов лист від Романа Гургеновича Балаяна з теплими словами на адресу Олени Савранської: «Очарован ее рассказами. По настоящему здорово. И так непохоже, что их сочинил человек в наши столь неоднозначные по морали дни».
А що ж театр? – запитаєте ви. Невже він відстає від кіно і доcі використовує тільки адміністративно-ділові, а не літературні таланти Олени? Звичайно ж, ні. Сьогодні Олена багато працює для театру як літератор. У минулі зимові канікули на сцені йшла казка «Новый год на планете Земля», у створенні якої вона взяла участь. Щоправда, як говорить сама Олена: «Это совершенно не моя история – я просто немного помогла в литературной обработке сюжета, придуманного режиссером-постановщиком Люсьеном Заславским». А от на два наступні проекти Олена покладає великі надії: вона здійснила інсценівку роману Жоржи Амаду «Капитаны песка» і написані тексти пісень до мюзиклу «Бегущая по волнам» за мотивами роману Олександра Гріна. Обидві ці вистави запущені у виробництво. Прем’єра вистави «Капитаны песка» намічена на осінь, а постановка «Бегущая по волнам» – на початок наступного року.
У цих театральних проектах я мав честь виступити співавтором Олени Савранської. Вірю, що це не остання наша спільна робота. Щиро вірю і у те, що найближчим часом на Олену чекають не тільки журнальні публікації, які, на щастя, вже стали регулярними, не тільки прем’єри вистав і фільму за її творами, але і вихід окремої книжки. Щиро вірю, що у реальному житті Олени відбудуться такі ж добрі і світлі дива, які відбуваються на сторінках її творів.
