…Якось «непомітно», протягом неповних десяти років, з'явилися книжки, присвячені членам однієї сім’ї – батькам та їхній старшій доньці: Берті Яківні Барській («...Пришло время воспоминаний!», 2001), Ірині Борисівні Шайкевич («Дороже многих радостей» (2002), «Ольгиевская угол Баранова (Борис Олександрович Шайкевич)» – 2009 рік. Упорядник та один із авторів усіх трьох книжок – Олександр Йосипович Бірштейн, чоловік молодшої доньки Берти Яківни та Бориса Олександровича – Яніни Борисівни, поет, письменник, журналіст. Безумовно, ці книжки, до яких входять мемуари, листи, статті, становлять інтерес для широкого кола читачів як живі свідчення нещодавнього часу. Але з особливою радістю їхню появу зустріли близькі друзі Дому на Ольгіївській ріг Баранова, усі, хто знав Берту Яківну, Бориса Олександровича, Ірину Борисівну.
«Борис Олександрович почав викладати у середині 30-х, останні лекції прочитав у середині 90-х. У нього тисячі учнів...» – пише у своїх спогадах одна з учениць Б.О. Шайкевича, доцент кафедри історії зарубіжних літератур ОНУ ім. І.І. Мечникова Л.В. Ковальчук. Борис Олександрович був улюбленим вчителем для багатьох з них. Йому вдавалося те, що далеко не усім, навіть дуже гарним вчителям, до снаги: навчати не лише предмету, але й ставленню до життя, роботи, своєї Справи. Ті, хто навчався у Бориса Олександровича, а потім пішли його слідами (часом, буквально – деякі стали викладачами кафедри історії зарубіжних літератур ОНУ ім. І.І. Мечникова), – пройшли його Школу у найвищому розумінні цього слова. «К каждой лекции Борис Александрович чрезвычайно ответственно готовился. В этом я не раз имел возможность убедиться, работая с ним на одной кафедре больше двадцати лет. По возможности старался он заново перечитывать художественные тексты, делая в томиках закладки, знакомился с доступными ему новыми монографиями о творчестве того или иного автора. Текст своей лекции заносил на небольшие карточки библиотечного образца, систематизируя их и складывая в отдельные конверты. Мы в шутку называли его систему подготовки и чтения лекций «карточной системой». Шутки шутками, но, насмотревшись на своем веку вдоволь на равнодушное отношение многих коллег (в разных странах!) к качеству выступлений перед студенческой аудиторией, наслушавшись в свое время лекций, механически заученных в ходе многолетней практики воспроизведения одного и того же текста из года в год без всякого обновления и коррекции, не могу не снять мысленно шляпу перед замечательной добросовестностью Бориса Александровича», – пише доктор філологічних наук, професор Марк Соколянський.
Такі якості Б.О. Шайкевича, як працездатність, творчий підхід до роботи, ентузіазм вченого, шанобливе ставлення до студентів, доброта і чуйність, відзначають усі автори спогадів. Крім своєї основної діяльності – викладання та завідування кафедрою, Борис Олександрович займався дослідженням творчості багатьох письменників (одним із найулюбленіших був Генрик Ібсен), присвятивши їм книжки та статті, виступаючи із лекціями. Із захватом згадують учні про створений ним в університеті кабінет мистецтвознавства, де курс лекцій з історії зарубіжного образотворчого мистецтва читав він сам, з історії зарубіжного театру – Берта Яківна Барська, історії російського образотворчого мистецтва – Олена Петрівна Ковальчук. Влітку Борис Олександрович виїздив зі студентами на музейну практику до Ермітажу...
Значну частину книжки займають рецензії Б.О. Шайкевича на виставі одеських театрів. По суті, читачам надано унікальну можливість побувати у зниклому театральному просторі. Так, з одного боку, пам'ять про нього зберігається на сторінках газет та журналів, – але вони так швидко стають бібліографічною рідкістю... У той же час, знайомство із цими рецензіями може стати свого роду майстер-класом для тих, хто пише про театр і хотів би максимально наблизитися до справжньої театральної критики, – яка в Одесі (і не лише...) стрімко зникає. Крім високого професійного рівня, рецензії Бориса Олександровича позначені такими цінними якостями, як неупередженість, тактовність, доброзичливе ставлення до творців вистави, навіть якщо вона, за якимись параметрами, не вдалася. Негативні рецензії Бориса Олександровича у жодному разі не можна назвати розгромними, своїх «героїв» він не «розмазує по стінці». І хоча, звичайно, читати зауваження на свою адресу їм було не дуже приємно, але бажання піти із професії або, тим паче, зробити якийсь, радикальніший крок, ці рецензії не могли спровокувати. Неупередженість же полягає у тому, що під критику, якщо вони на те заслуговували, потрапляли і друзі сім’ї – актори та режисери. Автор не боявся їх скривдити, тому що із самого початку малося на увазі, що йде серйозна професійна розмова – без образ.
Борис Олександрович Шайкевич прожив довге життя – народився у 1913 р., помер в 2005 р. Це було нелегке, але щасливе життя, у якому він створив відкритий для друзів Дім, «посадив дерево» – виховав численних учнів, подарував життя двом чудовим донькам. І залишив про себе вдячну пам'ять.
