На минулому тижні відбулося навчання керівників управлінь агропромислового розвитку райдержадміністрацій, сільгосппідприємств та фермерських господарств. Скориставшись цією ситуацією, редакція газети «Одеські вісті» організувала круглий стіл, у якому взяли участь В.Д. Узун – голова СВК «Прогрес» Тарутинського району, М.Г. Кокош – голова СВК «Новосільське» Ренійського району, В.К. Шовковський – директор ТОВ «Миколаївська аграрна компанія» Березівського району, І.Д. Сиров – голова СВК «Сергіївка» Саратського району, О.М. Константинов – начальник управління агропромислового розвитку Білгород-Дністровської РДА, І.В. Панчишин – перший заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації.
Під час попереднього обміну думками поступово вимальовувалися і головні напрями подальшої дискусії, які можна звести до двох слів: про найбільш наболіле.
Розмова одразу зайшла про фінансовий стан сільгосппідприємств усіх форм власності.
З'ясувалося, з 1,9 млрд гривень, необхідних для провадження комплексу весняно-польових робіт у господарствах області є лише їх п'ята частина. У минулі роки цей показник перевищував 50 відсотків, але й тоді село зазнавало великих труднощів.
А сьогодні без банківських кредитів ніяк не обійтися. Навіть за мінімальної потреби у 300 млн гривень на селі поки що одержали 13,3 млн, так підписані договори всього по 27,1. Чому ж так відбувається?
– Уся справа в тому, – пояснює В. Узун, – що банки поводяться дуже обережно, бояться недоодержати заплановані високі доходи. Мабуть, 25 – 30 відсотків їм здається усе ще мало. Ми два місяці листувалися з одним банком, керівництво якого перебуває в Криму. Щоразу просили нові документи та додаткові основні фонди під заставу. Усе так і закінчилося розмовами. Тепер шукаємо нові банки в Одесі. Пропозицій нібито багато, але умови просто кабальні.
– У нас теж аналогічна ситуація, – додає М. Кокош. – Уже третій місяць практично ведемо переговори з банком, а вони усе зволікають із відповіддю. Просили спочатку видати хоча б 500 тис. гривень для купівлі вкрай необхідних пально-мастильних матеріалів та добрив. Одержали відмову. Тепер одна надія на нового Президента, який, ми впевнені, дасть лад і в сільському господарстві.
– Поки що високі державні органи цікавить великий прибуток підшефних їм банків, а не доля аграрного сектору, – уточнює В. Шовковський. – Ну чим можна пояснити хоча б той ганебний факт, що комерційні банки одержують кредити під 6 – 8 відсотків, а видають сільгоспвиробникам під 25 – 30. У якій країні ще можна зустріти таке відверте пограбування, підтримуване і Міністерством аграрної політики, і зацікавленим лобі в парламенті.
Адже усім відомо, що навіть у дуже сприятливий рік рівень рентабельності в рослинництві досягає 12 відсотків. Ось і порівняйте ці дві цифри. Отже, доводиться знову працювати собі на збиток.
Тяжка фінансова ситуація та відсутність чіткої картини із кредитуванням селян вже сьогодні позначаються на багатьох процесах підготовки до посівної кампанії.
– На курсах, які зараз функціонують, знову прозвучала критика на нашу адресу: що ми, мовляв, «несвідомі» сільгоспвиробники, не вибираємо виділені за пільговими цінами дизельне паливо та бензин, – обурюється І. Сиров. – Формально воно, начебто, так. Але чому? Адже навіть і за отримане дизпаливо багато районів дотепер не можуть розрахуватися. А з бензином взагалі доведеться почекати. Пояснення одне: немає коштів.
Учасники круглого столу наводили й інші факти, які не дозволяють підготуватися до весни так, як того вимагає дотримання хоча б елементарних агроприйомів. Тих же мінеральних добрив заготовлено лише 36,5 відсотка від мінімальних потреб.
– Були б кошти, добрива давно б лежали на наших складах, – говорить В. Узун. – Тим більше, що ми давно знали, що ажіотаж, який здійнявся, навколо фінансово-економічної кризи дає можливість господарям добрив ще раз підняти на них ціни. Так і вийшло. Причому зростання склало 25 – 30 відсотків. Дійшло до того, що добрива українських виробників стали дорожчі, ніж закордонні.
Багато господарств не в змозі сьогодні купити необхідну кількість засобів для захисту рослин. Скажімо, тих же гербіцидів є лише 24 відсотки.
– Це не перший рік нас годують обіцянками про підтримку села, – зауважує В. Шовковський. – А ситуація не змінюється. Усе це відбувається тому, що в Україні немає вже багато років конкретної програми соціально-економічного розвитку країни. І в ній головне місце має посідати розділ про конкретні кроки щодо розвитку сільського господарства.
Ось мої колеги обурюються тим, що в країні відсутній паритет цін. І цього року ціни підвищилися на усі види послуг для села. І лише наша продукція залишилася на попередньому рівні. Особливо ціни на зерно, що стало основним товаром сільгоспвиробників.
Ви гадаєте, що ціни на зерно встановлюються чи регулюються в Києві? Нічого подібного. Щороку перед жнивами великі зернотрейдери збираються в Криму, в одному із першокласних ялтинських готелів. Там вони домовляються про «єдині» ціни та можливості ще раз гарненько нагріти руки на селянській дармовій праці.
– Ми просто віддані на відкуп трейдерам, – обурюється І. Сиров. – Ось для годиться створили Аграрний фонд, який мав виступити конкурентом на ринку, а заодно забезпечувати продовольчу безпеку країни. Минулого року він начебто ще щось закуповував, а в нинішньому його взагалі не видно і не чути. І в багатьох сільгосппідприємств багато зерна так і залишилося нереалізованим.
Як пояснив І. Панчишин, на сьогодні є на елеваторах і в складах сільгосппідприємств ще 1,2 млн тонн зерна. Це з урахуванням тих залишків, які перейшли з 2008 року. І селяни від оплати за його переробку та збереженість одержують лише нові збитки.
– І взагалі сільське господарство сьогодні розвивається стихійно, – додає І. Сиров. – Одні намагаються дотримуватися агротехніки, вести сівозміни, інші зосередилися на одній монокультурі, наприклад, на ріпаку, і нещадно експлуатують землю, не вносячи в неї жодного грама підживлення. Треті ж просто занедбали поля, і вони заростають бур'янами.
Щороку одні бур'яни ростуть на ділянках багатьох фермерів. Але до них чомусь не висувають необхідних вимог ні сільські ради, ні карантинна інспекція, ні податкова... У збитку і ми, тому, що насіння бур'янів вітер розносить по усіх полях, і нам не напастися гербіцидів. Та й хвороби рослин «гуляють» усіма полями.
– Вимог сівозміни треба дотримуватися, – погоджується О. Константинов. – Але знову ж виникає запитання: а як бути із урожаєм інших культур, коли озиму пшеницю не можемо реалізувати. А для розвитку тваринництва теж не створюються стимули.
– Цього року, – підтримує його М. Кокош, – знову встановлені занижені ціни: на м'ясо – яловичина по 12 гривень, свинина – 11,5. Але ми раніше реалізовували по 18-19. І вже одержували хоч мізерні, але доходи. А тепер нас змушують знову скорочувати поголів'я. І це після багатьох років копіткої праці щодо створення племінних ферм.
Розмова, як бачимо, вийшла досить гострою. З неї випливає, що селяни втратили будь-яку віру в допомогу, що постійно обіцяють. Навіть повідомлення про те, що зараз розробляються і будуть впроваджуватися 12 нових програм щодо надання допомоги селу, оптимізму не викликали. Повважали черговим пустим піаром.
Але прозвучали і нотки надії. Вони пов'язані з тим, що прихід до влади нового Президента Віктора Януковича докорінно змінить політику стосовно села. І воно швидко одержить необхідну підтримку.
