ЮліяБойченко,учениця10-АкласуНВК«ЗОШІ-ІІІступенів-сільськогосподарськийліцей»с.ТроїцькеЛюбашівськогорайону.
Тихе, розмірене людське життя, в яке постійно бурхливими хвилями вриваються емоції, переживання, події. Життя ніколи не стояло на місці, завжди змінювалося. Час вносив свої закони, проблеми, змушував сумувати за минулим або впевнено дивитися у майбутнє.
ХХ століття принесло людству найбільше страждань і випробовувань, повністю перебудувало свідомість народів, їхні ідеали та принципи. Сорокові роки позначилися в світовій історії найтрагічнішими і найкривавішими подіями, що врізалися в пам’ять багатьох поколінь: і тих, хто пережили ті буремні часи, і прийдешніх, яким випало на долю не менш складне завдання – розбудувати Українську державу.
…Сміливо і рішуче дивляться на мене очі солдата. Шолом прикриває чоло зі світлим волоссям. Міцно стиснуті губи додають юнакові дорослості, відчуття впевненості. Він, мов живий. Здається, зійде зараз з гранітної плити, поворушить замерзлими пальцями, лагідно усміхнеться, підійде і доторкнеться до зморщеного від важкої праці обличчя і тихо скаже: «Здрастуй, мамо!» А очі будуть сяяти зорями, уста – щастям.
Не один рік чекає цих простих, але таких жаданих слів мати солдата. Але її син, що так високо піднявся монументом над селом, вже ніколи не повернеться до рідної хати. Криваві згарища, полум’яні бурі, холодні грози загартували юнакове мужнє серце, висушили гарячі солоні сльози…
Пригадує мати, як з болем у серці дивилася услід синові, коли проводжала на фронт, і шепотіла:«Ти тільки повернись. Чуєш? Тільки повернись… обов’язково повернись, сину…»
Син уже четвертий рік на війні. І ось його останній бій. Швидко мчить вперед танк, знищуючи на своєму шляху проклятих фашистів. Здригається від вибуху земля, рветься на дрібні шматочки розплавлене залізо. Спотворені від жаху обличчя, виснажені постаті в солдатських мундирах, вогонь і смерть зливаються в одне ціле. І раптом… все стихло. Востаннє поглянули в сіре небо голубі очі, ледь здригнулися спалені вогнем вії, червоні губи міцно стиснулися.
А потім – червоний прапор, низько опущений над свіжою могилою, застиглі в скорботі гнівні обличчя однополчан: «Ми відплатимо за тебе, Миколо!»
І залишився темний горбок, що увібрав у себе все святе і чисте, далеко від рідного села , далеко від батьківської хати.
Та солдат не вмер. Він вічно живе в наших серцях, його подвиг не згасне у віках…
До мене знову всміхаються його бронзові очі, вони гордо вдивляються в далечінь, а губи радісно шепочуть: «Здрастуй, рідне село!»
І падає до гранітних ніг білий цвіт, що пахне весною, стелиться білим килимом, піднімається з вітром і знову летить.
Юлія ТАРАСОВА, учениця 10-го класу Роздільнянської ЗОШ I-III ст. № 2.
Я завжди відчуваю хвилювання і смуток, коли бачу стареньких ветеранів з букетами квітів біля могил полеглих визволителів. Мені запали в серце такі рядки з вірша З. Гуляма «Воїнам» (у перекладі українською)
Життям своїм чистим – у бурі й вогні,
Життя ви утвердили
й сонце над краєм.
Ви – святість сердець
на священній війні.
Ви смерть подолали –
вам смерті немає.
Мій дідусь Василь Олексійович часто розповідав про жахи, через які довелося пройти дорогами війни. Він був кулеметником. Одного разу при наступі фашистів його було поранено. Знепритомнів. Опам'ятався у землянці. Рани перев'язали, а кулемета поруч не виявилося. Командир суворо запитав, куди поділася зброя, і наказав до вечора кулемет знайти. Дідусь поранений, уночі повернувся на старі позиції, де лежала зброя. Повертаючись до нейтральної смуги, довідався, що землянку, у якій перебували солдати і його командир, які відпочивали після бою, підірвали німці. Отож, поранення врятувало його. А скільки було ще різних спогадів, розповідей...
Дідусь показав мені вирізану з військової газети статтю 1949 року, у якій розповідалося про мою двоюрідну бабусю Тетяну Олексіївну Шульятьєву, рідну сестру діда Василя. На фронті вона була медсестрою. Я читала про її героїзм, про десятки поранених солдатів, яким разом з лікарями вона врятовувала життя. Ще у цій газетній статті була розповідь про їхню зустріч після того, як вони загубилися на фронті і нічого одне про одного не знали.
Я вдячна їм, всім захисникам нашої Вітчизни.
ОльгаЧАБАН,учениця8-БкласуБілгород-ДністровськогоНВК«ЗагальноосвітняшколаІІступеня-ліцей».
Війна…
Скільки гірких спогадів несе
це слово в собі…
Скільки ненависті та зла в цьому слові…
Війна… Це слово, яке не хочеться вживати у своєму мовленні. Але війна була. І залишилася в пам’яті багатьох людей, залишилася спомином для майбутніх поколінь як нагадування про трагічні сторінки нашої історії.
Життя – найцінніший скарб, дарований Богом людині. Отже, треба цінувати й берегти життя не лише своє та рідних, а й життя усіх на землі. Протиставленням життю є війна. Ще не було жодної війни без жертв, без смерті, кровопролиття і горя. І, взагалі, війна – це інтереси вузького кола, а гинуть мільйони.
Нещодавно по телебаченню демонструвався кінофільм «А зорі тут тихі», який вразив мене своїм глибоким змістом. Тут показано гірку жіночу долю під час Великої Вітчизняної війни. Життя, сльози, кохання – все це сплелося в одне ціле…
Здавалося б, жінка створена для того, щоб мати сім’ю, народжувати дітей, бути берегинею домашнього вогнища. А тут… війна, кров, смерть… хіба тут місце жінці? Звичайно ж, ні.
Переглядаючи кінофільм, слухаючи розповіді ветеранів війни, мені завжди на думку приходить одне-єдине запитання: «Чому люди не хочуть жити в мирі, чому хтось один хоче панувати на Землі? Бог, створивши Землю, дав життя всім, і ніхто не має права позбавляти життя будь-кого».
Існує таке латинське прислів’я: «Мир необхідно здобувати». Так, самотужки нічого не вдієш, але ж разом ми можемо зупинити цей жах, що крокує планетою.
Вчені підрахували, що за всю історію існування людства на землі було лише шість днів цілковитого миру. Шість днів злагоди й любові. А чи не замало це?
Люди! Звертаюся до всіх! Бережімо на планеті Земля мир! Давайте жити в гармонії, адже гармонія – це світ миру, злагоди, любові. Пам’ятайте, що людське життя – безцінне!!!
Місячник оборонно-масової роботи
Виховуємо патріотів
Від ТСОАВІАХІМу до ТСОУ
З головою обласної організації Товариства сприяння обороні України Олегом Філіпенком та начальником відділу організаційно-масової, спортивної і кадрової роботи Тетяною Федотовою ми зустрілися напередодні старту чергового місячника оборонно-масової роботи. Звісно, часу на спілкування у такий відповідальний період у наших «оборонців» – обмаль. Треба і графіки, і план проведення заходів ще раз скоригувати та узгодити, і відповідну матеріально-технічну базу підготувати.
– Дуже багато роботи. Адже цей місячник у нашому житті особливий. Він присвячений вагомій даті – 65-річчю Великої Перемоги. І тому ми маємо зробити все задля того, щоб цей захід був масштабним і ефективним, і, щонайголовніше, корисним у військово-патріотичному вихованні молоді, – сказала Тетяна Федотова.
Знаючи про те, що в цьому колективі вже багато десятиліть працює команда однодумців, які відповідально ставляться до виконання своїх обов’язків, сьогодні, справді, не викликає сумнівів, що й цього разу місячник пройде на належному рівні. Знову відбуватимуться змагання з різноманітних спортивних дисциплін, зустрічі з фронтовиками, естафети пам’яті та багато інших заходів, що мають на меті виховання молодого покоління на бойових традиціях.
І все ж таки Олег Філіпенко разом з Тетяною Федотовою знайшли у власному щільному робочому графіку вільний час та погодилися розповісти про те, яку роль відграє ця організація з багаторічною історією, в якій сьогодні вони мають честь працювати.
– Нам вже понад 83 роки. За цей відрізок часу дуже багато подій відбулося, чимало здобутків було досягнуто, чимало труднощів було переборено. Але головне, на чому хотілося б акцентувати увагу, яку б назву не мала наша організація, вона завжди була й залишатиметься надійною підмогою держави у військово-патріотичному вихованні молоді та її підготовки до служби у лавах ЗС України. Про це свідчать факти й наші справи, – говорить голова обласної організації ТСОУ полковник запасу Олег Філіпенко.
З його думкою погоджується й Тетяна Федотова. Вона ж і розповідає про видатних людей, які у різні роки навчалися у оборонному товаристві, і ми разом з нею поступово перегортаємо його відомі й невідомі сторінки від минулого до сьогодення.
1927 рік – рік створення Товариства сприяння обороні, авіаційному та хімічному будівництву (ТСОАВІАХІМ). В одному з гуртків Товариства – гуртку планеристів і робив свої перші кроки на шляху до підкорення космічного простору видатний радянський авіаконструктор Сергій Павлович Корольов.
Власними героїчними вчинками навічно вписали свої імена в історію такі вихованці обласного ТСОАВІАХІМу, як військові льотчики Герої Радянського Союзу Олександр Горголюк, Василь Кибалко, Єфим Мелах, Олексій Сергов. 350 ворожих солдатів і офіцерів знищила в боях за Одесу та Севастополь легендарна кулеметниця Герой Радянського Союзу Ніна Онілова.
У травні 1948 року ТСОАВІАХІМ було реорганізовано у три окремі самостійні товариства. А вже у серпні 1951-го, відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР, на їхній базі було створено єдине Добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту, що отримало абревіатуру ДТСААФ.
Велика увага приділялася підготовці спортсменів-розрядників. У 1970 році оборонне товариство нараховувало у своїх лавах понад 821 тис. чоловік, у 1980-му – таких було вже майже на 150 тисяч більше.
У 1983 році за успіхи у підготовці морських фахівців Одеська морська школа ДТСААФ нагороджується Перехідним вимпелом Військової ради Чорноморського флоту. А вже за рік за високі показники в роботі Червоний Прапор був вручений Одеській радіотехнічній школі.
У 1991 році відбувся з’їзд ДТСААФ УРСР, на якому було оголошено постанову про перетворення ДТСААФ УРСР в Товариство сприяння обороні України з прийняттям відповідного Статуту новоствореної організації.
– Ми, як і вся країна, пережили дуже непрості, пов’язані з розбудовою нашої держави, роки.
На думку Олега Філіпенка, важливим чинником щодо наповнення імпульсу життєдіяльності організації був Указ Президента України «Про Товариство сприяння обороні України». До того часу вже була проведена неабияка реорганізаційна робота усередині організації, покращилися її фінансово-економічні показники, а, відповідно до вищезазначеного документа, вже на найвищому державному рівні була підтримана діяльність оборонного товариства щодо військово-патріотичного виховання молоді, підготовці фахівців до армійської служби.
Вже у лютому 2005-го відбулась чергова ХІХ звітно-виборна конференція обласної організації ТСОУ. Як зазначалося в її резолюції, за минулі 5 років у всіх навчальних закладах організації проведена велика робота щодо збереження та удосконалення навчально-матеріальної бази, за відповідними військово-обліковими спеціальностями виконано план підготовки фахівців для ЗС України та інших військових формувань, тривала інтенсивна робота щодо отримання навчальними закладами ліцензій на викладання все нових і нових професій, суттєво оновився парк автотехніки.
Влітку 2004-го на базі обласного авіаційного спортивного клубу була організована робота табору військово-патріотичного виховання та соціально-психологічної реабілітації дітей за програмою «Сокіл».
Дні, проведені у таборі, були насичені різноплановими спортивними, культурно-масовими заходами, теоретичними заняттями з допризовної підготовки. За відведений час діти частково опанували програму парашутної підготовки, відвідували заняття з керування автомобільним транспортом, виконали стрільби з дрібнокаліберної гвинтівки, здійснили польоти на дельтаплані та брали активну участь у різноманітних спортивних змаганнях.
В’ячеслав ДІОРДІЄВ,м. Одеса
