Леніна заховали... у тирі
Я поважаю будь-які переконання і насамперед ті, які несумісні з моїми.
С. Далі
Сьогодні, 22 квітня, – день народження творця партії більшовиків, одного з керівників Жовтневої революції, засновника Радянської держави В.І. Леніна.
Перед розпадом СРСР на території України стояло понад 4 тисячі пам'ятників вождеві світового пролетаріату. За даними енциклопедії «Історія міст і сіл Української СРСР», виданої у 1978 році, в Одеській області налічувалося 283 пам'ятники Леніну.
У радянський час пам'ятники і погруддя Іллічу споруджували не лише в центрах міст і сіл – їх можна було побачити на території підприємств, колгоспів і радгоспів, навчальних і культурних закладів. Так, пам'ятники В.І. Леніну стояли на Ізмаїльському консервному заводі та центральній садибі Вилківського рибоколгоспу, у сквері Ізмаїльської «Сільгосптехніки» і в Рені біля їдальні «Торгмортрансу». Яка доля спіткала ці пам'ятники?
Хто дав право демонтувати?
За словами депутата Болградської районної ради від Компартії Бориса Кальчева (на знімку), у Болградському районі всі пам'ятники Леніну перебувають у нормальному стані – їх ремонтують комуністи за рахунок членських внесків:
– У 2008 році ми звернулися через газету до жителів району із проханням надати допомогу в ремонті пам'ятника Леніну на головній вулиці Болграда, – розповідає Борис Федорович. – Люди пожертвували близько 9 тисяч гривень. На ці кошти ми капітально відремонтували пам'ятник Леніну і встановили огорожу навколо погруддя Леніна, що стоїть на цій же вулиці.
А от у селі Виноградівці з вождем пролетаріату вийшов скандал. У минулому навчальному році погруддя Леніна біля школи було демонтовано. Комуністи обурилися: хто дав право? Питання було порушено на сесії районної ради, створили тимчасову робочу комісію. З'ясувалося, що погруддя не значилося у документах – свого часу його подарував школі один з випускних класів. Оскільки за погруддям як належить не доглядали, воно було в аварійному стані, і вождя демонтували. Мотивувавши тим, що неподалік стоїть великий пам'ятник Іллічу.
– Ми зібрали понад сімсот підписів жителів Виноградівки, які висловилися за повернення погруддя на попереднє місце, – говорить Б. Кальчев. – Однак це дотепер не зроблено. Як видно, нам доведеться це погруддя забрати і встановити його в одному із трьох сіл, де немає і не було пам'ятників Леніну.
Чужі переконання можна не поділяти, але поважати необхідно
Потрібно визнати: село Червоноармійське може бути прикладом того, як треба ставитися до своєї історії і, відповідно, до пам'ятників. Восени минулого року жителі відзначали 200-річчя заснування села, і до цієї дати були приведені в ідеальний стан усі пам'ятники, а їх тут чимало. Це – пам'ятник загиблим односільчанам у 1917 – 1944 роках. Це – стела загиблому над селом у перший день війни льотчикові. Це пам'ятник «Вони захищали Батьківщину». Тут, як і раніше, стоять два пам'ятники Леніну – перед Палацом культури і у школі № 2. Кажуть, пам'ятник Іллічу сільський голова Михайло Чеглатонєв фарбує власноруч, адже він очолює сільську первинну організацію комуністів.
На сьогодні сільська рада провадить роботу щодо увічнення пам'яті колишнього голови місцевого сільгосппідприємства ім. Калініна Петра Буюклі.
– За 11 років керівництва ця людина дуже багато зробила для Червоноармійського, – говорить М. Чеглатонєв. – Це при ньому село було газифіковано, побудовано другу школу, чудовий дитячий садок та інші соціально значимі об'єкти, не кажучи вже про розвиток виробництва. Тому виконком сільради вирішив увічнити пам'ять про цю чудову людину, цими днями ми відкриваємо дві меморіальні дошки – на стінах школи і дитячого садка.
Сам замаскувався
У селі Орлівці Ренійського району засновник Радянської держави стоїть на високому постаменті біля Будинку культури. Фарба на пам'ятнику давно облупилася. А оскільки статуя Леніна за багато років перефарбовувалася кілька разів – то в золотавий, то в зелений, то в сірий колір, – всі ці фарби і проступили в хаотичному порядку. У результаті в Орлівці стоїть вождь у камуфляжному одязі, причому від нігтів до кінчиків волосся. Він так «замаскувався», що серед пишних дерев його й не одразу помітиш!
Але в цьому селі не тільки цей монумент залишився без уваги. Поруч із сільрадою – розбитий пам'ятник землякам, які загинули на фронтах Першої світової війни. Не доходять руки і до пам'ятника односільчанам, які загинули в боях Великої Вітчизняної війни. Свого часу його спорудили поруч зі школою, нині він у такому стані, що може розвалитися. Понад 40 імен загиблих залишаються не увічненими. У сільського голови – великі плани щодо ремонту пам'ятників. Але коли до них руки дійдуть?
Ілліч у підпіллі
У маленькому сквері біля правління колгоспу «Нове життя», що в селі Нагірному Ренійського району, стояло погруддя Леніна. Потім його передали школі, де його помістили в галереї. А трохи пізніше Ілліча вирішили сховати подалі від очей – і перенесли в тир, де поставили в кутку й завалили «барикадою» зі старих парт.
«Знімеш Леніна – ми знімемо тебе!»
У центрі села Баннівки Болградського району перед Будинком культури стоїть пам'ятник В.І. Леніну – на найпомітнішому місці. Сільська рада підтримує його у відмінному стані. Територія навколо завжди прибирається передусім і особливо ретельно.
– Мене пенсіонери одразу попередили: «Знімеш Леніна – ми знімемо тебе!» – зізнався сільський голова Віктор Генчев. – А для мене воля односільчан – закон.
Залишається тільки додати, що Віктор Петрович Генчев сільським головою працює вже третю каденцію поспіль.
Фарбує власноруч
Якось заїжджі журналісти, побачивши в селі Червоноармійському Болградського району над Палацом культури п'ятикутну зірку, здивувалися: чому дотепер не зняли цей символ більшовицького режиму?
У відповідь на це директор БК не на жарт образився:
– А чому ми повинні знімати зірку? За роки Радянської влади в нашому селі були побудовані дві школи, дитячий садок, лікарня, крамниці, водопровід, заасфальтовані дороги – усього не перерахувати. А що зроблено за роки незалежності? Руїни, люди їдуть на заробітки до Туреччини. Тому зірку ми не тільки не знімаємо, але навіть реставрували – вона у нас світиться вночі.
І це – теж демократія...
Пам'ятники Леніну стоять у Болгарії, Німеччині, Данії та багатьох інших країнах далекого зарубіжжя. Однак далеко не всім статуям віддається шана.
Скульптурні зображення Леніна у США не належать до пам’ятників (monument) і називаються просто статуями (statue). У Далласі, штат Техас, до 2008 року фігуру Леніна можна було побачити поруч із невеликим рестораном Goff’s Charcoal Hamburgers. Пам'ятник був куплений в Одесі, на заводі важкого кранобудування у 1992 р. власником ресторану Харві Гофом. Під статуєю була поміщено табличку, що говорить: «Америка перемогла», вона відображує гордість власника за перемогу США та ідеології Заходу над СССР у «холодній» війні.
Стояв якось семиметрової висоти Ленін і в Лас-Вегасі, поруч із рестораном російської кухні «Красна Площа» – для привернення уваги відвідувачів. Однак у зв'язку з тим, що в США ідеологія комунізму викликає у багатьох антипатію, щоб уникнути невдоволення відвідувачів, керівництво ресторану вирішило... відокремити від статуї голову.
Ще одна скульптура вождя стоїть у місті Фермонт, що біля Сіеттла. Кажуть, п’ятиметрова статуя Леніна потрапила туди із Чехословаччини, де її знайшов американський бізнесмен на звалищі, повержена в запалі капіталістичних революцій 90-х років у соціалістичній Європі. Тепер восьмитонний пам'ятник Леніну стоїть посеред американського містечка, але те, що роблять місцеві жителі у свята, неможливо у жодному нашому місті – вони наряджають його то в клоуна, то в подобу Пеппі Довга Панчоха.
Не церемоняться з пам'ятниками Іллічу і в Україні. Наприклад, у місті Самборі (Львівська область) бронзового Леніна переплавили на Матір-Україну – десятиметрову скульптуру у вигляді Оранти, охоронниці українського роду.
Наш читач сам може прокоментувати вище викладене. І думки напевно будуть різними. Ми ж хочемо лише нагадати слова римського поета Стація Цецилія: «Завжди шануй сліди минулого».
Кого ми хочемо увічнити?
Сьогодні кожна громада практично самостійно вирішує, кому і які пам'ятники встановлювати. Що ж ми хочемо пам'ятати? Кого і за що? Які пам'ятники за роки незалежності України встановлені, наприклад, у Ренійському районі?
У 1996 році жителі Рені відкрили меморіальну дошку пам'яті хірурга Фоми Ціоміка, який служив у роки ВВВ фронтовим лікарем, а після війни очолював Ренійську районну лікарню. Через 12 років у Рені було відкрито погруддя ще одному хірургові – Михайлові Романову – за віддане й безкорисливе служіння людям.
У 1997 році на будинку школи №1 було відкрито меморіальну дошку українському письменникові Михайлові Коцюбинському: у 1892 і 1894 роках він бував у Рені і у своїх творах тричі згадав це південне містечко.
9 травня 2000 року в Рені оновлено меморіальний комплекс «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» у парку Перемоги: якщо дотепер тут були увічнені 136 полеглих у Великій Вітчизняній війні фронтовиків, то стало 256 – під час розшукової роботи повернуті із забуття нові імена. Також нові дошки з іменами полеглих на війні земляків установлені в селах Долинському, Котловині, Нагірному.
У 1998 році в Рені, на кладовищі з ініціативи підприємця Валерія Потрібного був поставлений Пам'ятний знак померлим в таборі № 38 іноземним військовополоненим. А через десять років аналогічний пам'ятник був поставлений за містом – на тому місці, де поховано 1714 німців, італійців, угорців і представників інших національностей. Ці люди воювали на боці фашистської Німеччини, потрапили в полон і померли в катівнях від хвороб. Пам'ятник поставлений за сприяння італійської сторони. Щорічно до Рені приїжджають невеликі делегації з Італії, щоб ушанувати пам'ять рідних і земляків – жертв війни.
Ще одну віху в історії запам'ятала меморіальна дошка на будинку Ренійського залізничного вокзалу: 13 червня 1941 року звідси були депортовані до Сибірської тайги понад вісімсот жителів Ренійського району, яких сталінська влада повважала неблагонадійними. Не багатьом після 1956 року пощастило повернутися до рідної Бессарабії.
За роки незалежності в Рені були відкриті дві меморіальні дошки, що увічнили імена загиблих учасників військових конфліктів за кордоном, у яких брав участь Радянський Союз.
І, нарешті, пам'ятники жертвам голоду. У Ренійському районі їх два. Ще задовго до приходу до влади В. Ющенка жителі Котловини виступили з ініціативою поставити Пам'ятний знак землякам, яких викреслив з життя голод 1946 – 1947 років. Була проведена велика розшукова робота, імена багатьох жертв вдалося встановити. І нарешті у 2008 році, уже в рамках відповідного Указу Президента Пам'ятний знак жертвам голодоморів і політичних репресій був відкритий у Рені.
Робота щодо увічнення значимих дат триває. На березі Дунаю почалося спорудження пам'ятника морякам Дунайської флотилії. Районна комісія щодо Книги Скорботи України вийшла з ініціативою відкрити в с. Орлівці пам'ятник воїнам 79-го Ізмаїльського прикордонного загону, які обороняли Дунайський кордон влітку 1941 року. Дотепер у с. Лиманському не увічнені імена 78-ти земляків, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.
