«Вписали мы в листки календаря…»
Я один з 8 мільйонів дітей війни, які живуть в Україні. І на собі пізнав трагізм та героїзм Великої Вітчизняної війни, втративши батька Сафронія Захаровича Попова, який загинув на фронті, захищаючи мою та вашу свободу. Майже п'ять років ми з моєю мамою нічого не знали про його долю. І лише у 1949 році прийшла звістка про його загибель. Ще 35 років мені знадобилося, щоб знайти братську могилу воїнів 4-го Українського фронту в угорському місті Полгарта, де поруч із іншими героями війни лежить мій батько. Тому не дивно, що кожного фронтовика я сприймаю як дуже близьку мені людину.
…У березні 2006 року я був у відрядженні в Москві, у НДІ харчування РАМН Росії, яким керує професор Віктор Олександрович Тутелян – чоловік, який шанує Одесу та одеситів. Випадково у його приймальні мені пощастило зустрітися із людиною поважного віку, але виглядав він по-військовому браво. Це був ветеран Великої Вітчизняної війни Юрій Петрович Маценко.
Довідавшись, що я з Одеси, Юрій Петрович поділився зі мною спогадами. Виявилося, що йому випала честь визволяти і моє рідне місто. Тому хотілося більше довідатися про долю цієї людини.
До лав армії Юрія Петровича призвали у 1943-му. За півтора року війни із важкими боями він пройшов чимало доріг, втратив багатьох товаришів. Але найбільше Ю. Маценко запам'яталося визволення Одеси. Тоді він був старшим лейтенантом, командиром взводу 248-ї стрілецької дивізії. Наступаючи, війська намагалися зберегти кожний куточок красуні-Одеси. Визволяючи місто, взвод старшого лейтенанта Маценка дійшов до морського порту, який фашисти, відступаючи, залишили в руїнах. Та й у самому місті було чимало зруйнованих будинків. Потім була Театральна площа, знаменитий Одеський театр опери та балету, який на диво зберігся, прапор визволителів на балконі другого поверху. Проходження маршем по вулиці Леніна - від театру до залізничного вокзалу. А найголовніше, згадував Юрій Петрович, що назавжди вкарбувася у пам'ять, радість, що світилася на обличчях одеситів, загальний тріумф.
За визволення Одеси старший лейтенант Маценко був удостоєний ордена Червоної Зірки.
А потім, згадував Юрій Петрович, він брав участь у Яссько-Кишинівській операції, визволяв Варшаву, брав Берлін, де 30 квітня 1945 року разом зі своїми товаришами по службі топтав чоботом прах поверженої імперської канцелярії…
У рік святкування 60-річчя визволення Одеси мерія доручила мені вручити генералові у відставці Юрієві Петровичу Маценку «Привітальний адрес», що я і зробив в урочистих обставинах у тому ж московському НДІ, де я вперше зустрівся із ветераном.
Нині Юрій Петрович на заслуженому відпочинку. Але мені, військовому сироті, дуже приємно відчувати, що працівники інституту якось по-особливому тепло, задушевно говорять про Юрія Петровича, ніби він і не залишав інституту. Швидше за все, тому, що такі, як Юрій Петрович Маценко, незважаючи на свої 85 років, далі залишаються для нас прикладом служіння народу та Батьківщині.
Закінчити ж цю невеличку розповідь про епізод визволення Одеси хочу словами поета-фронтовика, старшого лейтенанта Едуарда Асадова, який при визволенні Севастополя був поранений, контужений, осліп, але не втратив мужності:
Кто мы такие ?
В юности - солдаты.
Потом - трудяги, скромно говоря,
Но многие торжественные даты
Вписали мы в листки календаря…
Анатолій ПОПОВ
Адресується ветеранам
В Одеській міській раді відбулася прес-конференція заступника міського голови Тетяни Фідірко, начальника управління культури та мистецтв Романа Бродавка, начальника управління внутрішньої політики Андрія Крупника, директора департаменту праці та соціальної політики Олени Китайської, присвячена святкуванню 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Відкриваючи прес-конференцію, Тетяна Георгіївна звернулася до усіх із проханням приділити ветеранам найпильнішу увагу. І якщо є хтось, про кого забули (ветерани, які не стоять на обліку у територіальних центрах соціального захисту або ветеранських організаціях, або, які приїхали в гості до родичів із інших регіонів), обов'язково сповістити про це районну адміністрацію. Оскільки війна, без перебільшення, зачепила кожну родину, ми усі у неоплатному боргу перед ветеранами.
Вже з 30 квітня у райадміністраціях і вдома почнеться вручення ветеранам ювілейних нагород «65 років Перемоги» і відповідної відзнаки міського голови.
3 травня на вулиці Шишкіна,48 відбудеться відкриття амбулаторії сімейного типу для ветеранів. 4 травня по вулиці Хуторській буде відкрита меморіальна дошка на спомин про 69-х одеситів, розстріляних за день до визволення міста.
Цього року план святкувань включає сто двадцять заходів. Андрій Крупник звернув увагу, що деякі з них були запропоновані органами СОН, некомерційними організаціями і вони будуть провадитися у різних районах міста.
Як розповів Роман Бродавко, у фронтовому привалі на меморіалі 411-ї батареї 7 травня візьме участь народна артистка СРСР Людмила Гурченко. 9 травня пройде барвистий військовий парад. На Думській площі почнеться телемарафон – на встановлених екранах будуть показані сюжети про оборону міста та життя ветеранів сьогодні. У міськсаду буде грати духовий оркестр, нагадуючи про традиції передвоєнних років. Вперше цього дня відбудеться концерт на Потьомкінських сходах. У ньому, крім Людмили Гурченко, (на запрошенням мера Людмила Марківна проведе усі святкові дні в Одесі), візьмуть участь Софія Ротару, Олександр Пономарьов, Сосо Павліашвілі, Микола Свидюк, Ольга Оганезова, Сергій Лукашенко, група «Дюк-Тайм».
Ветерани зможуть послухати улюблені пісні у виконанні відомих виконавців зі спеціальної трибуни. Завершиться гала-концерт о 22.00 святковим феєрверком.
Олена Китайська повідомила про те, що на виплату адресної допомоги майже 26 тисячам чоловік виділено 12 мільйонів гривень. Інваліди та учасники бойових дій одержать по тисячі гривень, учасники трудового фронту – по триста. Крім того, вирішуються питання щодо забезпечення ветеранів телевізорами, газовими плитами, холодильниками.
Враховуючи, що наші ветерани – це люди глибоко похилого віку і виїжджати за межі міста їм дуже складно, департамент праці та соціальної політики вишукує можливості надання їм санаторно-курортних путівок до одеських здравниць.
Лана ВОЛІНА,«Одеські вісті»
На 411-й відзначать подвійне свято
Музей слави просто неба – «Меморіал 411-ї берегової батареї», – від дня свого заснування перебуває під духовним заступництвом святого Георгія Побідоносця. На його честь за благословенням митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела тут споруджено храм.
Спочатку це була невеличка дерев'яна церківка, а зараз на її місці стоїть величний храм, присвячений захисникам Батьківщини. Про це красномовно свідчать гранітні меморіальні дошки: на них викарбувані імена воїнів, які брали участь у різних боях і, передусім, при обороні та визволенні Одеси. У храмі, за словами його настоятеля протоієрея Андрія, постійно відбуваються богослужіння про всіх загиблих за Віру та Батьківщину, читаються акафісти, звучить Божественна літургія.
Одним із ініціаторів спорудження храму був директор музею «Меморіал 411-ї берегової батареї», член президії Одеської міської організації ветеранів війни, полковник у відставці Олександр Рисін.
- Храм будували усією громадою, - говорить Олександр Миколайович. - У складі ініціативної групи нараховувалося понад 200 чоловік – жителів селищ Таїрового та Дружного, депутатів обласної та міської рад, керівників підприємств і командного складу прикордонної частини.
Цього року усі вони відзначать подвійне свято: і 65-річчя Великої Перемоги, і 35-річчя музею «Меморіал 411-ї берегової батареї». На «Фронтовому привалі» зберуться ветерани Великої Вітчизняної війни, учасники бойових дій, воїни-інтернаціоналісти, щоб пом'янути добрим словом загиблих у боях героїв, а також фронтовиків, які не дожили до цього дня. У святковій програмі значиться також традиційний концерт «Бійці згадують минулі дні», зйомки нового телефільму «65 років Перемоги».
А у Свято-Георгіївському храмі відбудеться Божественна літургія на честь воїнів, які віддали своє життя за Вітчизну.
Валентин АВЕЛІЧЕВ,
