Наприкінці нинішнього року Одеське театрально-художнє училище відзначить 90-річчя від дня появи у нашому місті першої театральної студії (у будинку під номером 32 по вулиці Петра Великого).

До цього ювілею, за словами директора училища Сергія Мюльберга, була присвячена і така важлива подія у житті навчального закладу, як відкриття власної навчальної сцени. Одночасно зі сценою, в училищі була відкрита і виставкова зала, де можна помилуватися костюмами, венеціанськими масками, іншими різноманітними реквізитами, зробленими руками учнів.

– Для театру, для актора сцена – це як вівтар для священнослужителя, – відзначив керівник курсу акторської майстерності, заслужений діяч мистецтв України Євгеній Гіммельфарб.

Театральний курс в училищі був відроджений усього кілька років тому. Як зізнався Євгеній Юзефович, не маючи сцени, не лише складно прищеплювати до неї особливе побожне ставлення, але й просто готувати із юнаків та дівчат майбутніх театральних майстрів.

– До цього часу акторською майстерністю доводилося займатися в училищній їдальні, приміщення якої абсолютно не пристосоване для цього. До реалізації ідеї щодо створення сцени долучилися усі – і працівники училища, і студенти. Істотну допомогу надало і обласне управління культури.

Тепер у студентів театрально-художнього училища з'явився власний «магічний простір», своє священне місце, де в результаті лицедійства, завдяки їхньому акторському перевтіленню буде виникати зовсім інша, художня реальність.

Першими кроками у цьому напрямі став академічний концерт, на якому студенти продемонстрували і своє акторське вміння, і роботу педагогів зі сценічної мови – Надії Доренко, вокалу – Наталі Гіммельфарб, акторської майстерності – Євгена Гіммельфарба.

Етюди із предметами та внутрішні монологи, душевне виконання пісень, присвячених Великій Вітчизняній війні, популярні романси, справили дуже приємне враження на глядачів.

– Театральна Одеса задихається. Не вистачає режисерів та акторів, не вистачає і сценічної культури як такої, – вважає Євгеній Гіммельфарб. – Тому так важливо виховувати своїх театральних майстрів, передаючи їм професійні знання та віддану любов до театру.

Дивлячись на роботу студентів – майбутніх акторів, костюмерів, гримерів, декораторів, не важко повірити у те, що викладачам це цілком вдається.

– Мене не лякає ні мізерна акторська зарплата, ні важка праця в театрі, – говорить майбутня акторка Ліля Погорілець, – тому що професію обрала за покликом душі. Гадаю, те ж саме можуть сказати і мої однокурсниці, і єдиний однокурсник Олександр Дюжиков. Усі ми, вступивши до цього училища, зробили свій вибір цілком усвідомлено.

Як зізналися Наталя Булгакова, Альона Заносьєва, Тетяна Барон, прагнення стати акторками викликане, насамперед, можливістю цієї професії через свої емоції, свої переживання впливати на людей, на навколишній світ, роблячи його кращим, добрішим, шляхетнішим.