Повідомлення про токаря, колишнього члена екіпажу «Фаїни», який силоміць позбавив себе життя, вразило багатьох моряків.

– Це удар долі, який відчули ми усі, – сказав Олег Ойлін, мій сусід по старій квартирі. Його розповідь я наводжу майже дослівно.

…Для початку відрекомендуюся. Я, як зараз кажуть, «підпрапорник». До цього багато років походив на суднах із трубою, перетягнутою червоною стрічкою із серпом та молотом посередині. Працював на суховантажах серії «Пула», потім «Муром». «Крута» була судноплавна компанія! Однак, що діялося в ній у період розвалу! Я, як колишній член профкому, дотепер зберігаю протокол Координаційної ради з охорони праці у 1996 році. Аналіз смертності на флоті, зроблений у ньому, вражав своїми масштабами. Із офіційних матеріалів випливало, що у 1995 році в ДСК ЧМП сталося 76 нещасних випадків. Майже на 15% зріс травматизм. 36 людей загинуло. Але лише 2 з них – із причин, пов’язаних із професійними обов’язками. Решта стали жертвами отруєнь, зловживання алкоголем, 8 людей наклали на себе руки. Переважно люди у розквіті сил, від 30 до 40 років.

Тоді набирали обертів брудні схеми розвалу флоту. І вже існувала система посередницького працевлаштування «під прапор». То ж було із чим порівнювати. У середовищі плавскладу росло розуміння того, що ставлення до моряка в Україні кепське. Воно й зараз не краще: вічно приходиш за своїми законними правами, як милостині просити. Держава не поважає нас навіть за ті величезні обсяги реальної валюти, яку ми вносимо до її господарської системи.

Виконувала своє завдання і команда «Фаїни», зафрахтованої держкомпанією «Укрспецекспорт». Зрозуміло, що дозвіл на транспортування 33 танків через спецпорт «Октябрьский» перебуває у компетенції тих самих «перших осіб держави», про яких у дні захоплення «Фаїни» не особливо можна було поширюватися. Яка була мета доставки і хто адресат, не оприлюднено дотепер. Це - військова таємниця. Про неї ніхто б і не довідався, якби судно не потрапило до піратів. Цікаво, що про перевезення бойової техніки моряки мовчали і після визволення під страхом залишитися без зарплати.

Зароблені гроші їм дали, а ось розпорядитися розумно зміг не кожний. Токар, який поліз у петлю, запив. Не треба його за це осуджувати. Якщо моряк п’є, це свідчить про його психологічну кризу, а не про аморальність, як прагнуть часом подати моралісти. Це старий флотський метод зняття післярейсового стресу.

У нас теж був старший моторист. Після приходу до Одеси він брав три дні відгулів, заносив у каюту ящик портвейну. І бачили його лише, коли він поповзом пробирався оправитися до гальюна. Потім він голився, одягався у чисте. І на цьому закінчувався його адаптаційний період. Над ним не сміялися, йому співчували!

Тепер уявіть, якого пресингу зазнали хлопці на «Фаїні». Божевільна африканська спека, дикі пики озброєних бандитів, наспіх зварена гниль у раціоні… І цілковита непевність у майбутньому. Запевняю вас, тоді на борту панувала тверезість.

Але запитую, хто подбав про команду, коли моряки прилетіли додому? Хто допоміг їм зняти нервове напруження, страх смерті, болісні переживання про близьких? Розтрубили як про благодіяння про те, що з ними розплатилися. А хлопцям просто видали те, що їм належить за цю каторжну працю. Уряд прагнув уникнути скандалу. Уповноважена з прав людини Ніна Карпачова годинами рекламувала свої заслуги на телеекранах. «Ліві» видання піднімали свій рейтинг, заповнюючи інтернет сенсаційними новинами. А про братків-морячків ніхто й не подумав.

У Великій Британії моряк, який пробув понад 3 місяці у рейсі, не має права давати показання у суді. Він – неадекватний! Чому українських моряків, які натерпілися лиха за 4 місяця полону, не відправили до санаторіїв для відновлення здоров’я? Хто встановив, який резерв сил у цих людей: їхня психіка у межах норми чи вже за гранню? Моряків залишили наодинці із домашніми проблемами та сімейними боргами. Хтось витримав. А цей токар – злетів з котушок.

Трапилося горе… А якби його агресія виявилася зверненою проти близьких?! Але навіть ця трагедія, мабуть, не аргумент на користь створення державної програми реабілітації моряків. Звичайно, це великі затрати, але вони виправдані, як, наприклад, у випадку із льотчиками, космонавтами, військовослужбовцями. Не менш екстремальна професія моряка, повірте.

Можливо, причина цього фатального випадку не лише у слабкості токаря. Винне і суспільство. Чому батьківщина така непривітна до нас?