Вкотре гортаючи власні архівні матеріали, звернув увагу на дві, як на мене, цікавих дати. 520 років тому, тобто 1490 року, літописці зафіксували перші бойові походи українських козаків Чорним та Азовським морями. А у травні 1615 року (395 літ тому) запоріжці вперше атакували з моря Стамбул – столицю наймогутнішої на ті часи Османської імперії, володіння котрої розпростерлися від Гібралтару до Перської затоки, від Дунаю, Дністра , Дніпра та Дону до берегів Ніла в Африці. Втім, про все по порядку…
Вже перші ватажки розрізнених ще загонів, котрі збирали свої сили на прикордонні Дикого Поля за дніпровськими порогами, зрозуміли, що вільне пересування водними шляхами дає можливість наносити дошкульні несподівані удари туркам і їхнім сателітам-татарам Кримського ханства та Білгородської орди на суші. Цю тактику поклав в основу подальших дій перший отаман об’єднаних запорожців Дмитро Вишневецький (Байда), який став героєм народних пісень і дум про козаччину. Пам’ятаєте: «…У Цареграді на риночку п’є Байда мед-горілочку… А як стрілив – царя вцілив, його доньку – в голівоньку, а царицю – в потилицю…»
Саме під його орудою з допомогою морських козацьких десантів було здобуто перші перемоги під Тягином, близько Тамані та інших подніпровських і азовських турецько-татарських гарнізонів.
Ближче до середини ХVI століття козаки ставлять морську справу на військово-промислову основу. У тихих заводях між Великим Порогом і Олешками вони закладають, говорячи сучасною мовою, кілька суднобудівних верфів, серійно споруджують оптимальний варіант невеликого бойового весельно-парусного корабля, прозваного за свою легкість і чудову маневреність «чайкою». У навчаннях і звитягах досконало оволодівають усіма без винятку елементами абордажного бою, десантування і штурму з моря фортець. Їх походи стають все дальшими, масовнішими, а перемоги – незаперечними і переконливими.
Так, 1561 року запорожці вщент спалюють Аккерманську фортецю і, разом з козаками-дончаками, громлять Азов. Починаючи з 1575 року, вони повністю контролюють морський простір поблизу кримських берегів і портів Гезлев (Євпаторія), Кафа (Феодосія), Керч, Херсонес, а також у районах Очакова, Кілії, Варни, Трапезунда, Синопа.
Як визначає у своєму дослідженні «Морські походи запоріжців» Арнольд Сокульський: «Кожен учасник морського походу мав шаблю, дві рушниці, шість фунтів пороху, відповідну кількість куль і шроту. На чайці розміщувався екіпаж від п’ятдесяти до сімдесяти козаків, кілька фальконетів (невеликих переносних гармат), один нюрнберзький квадрант. Брати з собою і вживати спиртні напої категорично заборонялося. Коли ж таке траплялося, то винуватців викидали за борт».
Картину доповнює Олекса Гайворонський у своїй книзі «Повелителі двох материків»: «…Флотилії чисельністю від тридцяти до ста чайок щорічно виходили з гирла Дніпра і вирушали воювати приморські поселення на турецьких і кримських узбережжях. Ханський порт Гезлев, що не раз страждав від козацьких нападів, у черговий раз був розгромлений 1612 року, а наступного року козаки вдералися до Криму двічі».
Особливо вдалими і досконалими були дії козацького флоту за часів легендарного гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Запорожці навчилися протистояти на своїх човнах галерам османського флоту. Використовуючи чайки-брандери (праобрази майбутніх торпед, котрі начинялися порохом), вони палили лінійні і маневрові кораблі, а виводячи з ладу рульове управління, захоплювали їх у абордажних боях. Зокрема, 1614 року було взято приступом добре укріплений турецький порт на південному чорноморському березі Синоп. Козаки розгромили і спалили берегові бастіони, захопили чимало озброєння, всіляких коштовностей і краму, звільнили і забрали з собою чимало рабів-українцїв, спокійно полишивши Синопську гавань.
За версією капудан-паші (командувача тодішнім султанським флотом на Чорному морі) зухвалих запоріжців вдалося перехопити під Очаковим, потопити артилерійським вогнем чимало чайок та порубати ворога шаблями.
Великий же коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Жолкевський, добре поінформований про стан справ у Порті, засвідчив, що під час того походу з двох тисяч його учасників було вбито і поранено близько двох сотень козаків. Недарма ж султан Ахмед I, розлючений нищівною поразкою, наказав бити буздуганом, а потім повісити великого візира Назир-пашу.
А тим часом, Петро Конашевич Сагайдачний, не даючи туркам як слід оговтатись від синопського розгрому, в обстановці надзвичайної секретності почав готувати похід на «столицю світу» Стамбул. До операції готувалося понад п’ять тисяч чоловік: фізично загартованих, добре вишколених. Керівники походу досконало вивчали підхідні фарватери до Босфору, гідрографічні дані бухти Золотий Ріг і всього Анатолійського узбережжя. Вирушивши у середині травня на 80 чайках і розвинувши крейсерську швидкість до восьми-дев’яти вузлів, флотилія приблизно через 40 годин досягла турецьких берегів. До Стамбула підходили тихо з боку портових споруд та причалів Мізевни й Архіоки, котрі, з огляду на неочікуваність, слабко охоронялися. Розгромивши гарнізони, козаки підпалили укріплення, пристані, складські та інші приміщення, кілька галер. Султан, котрий у цей час знаходився зі свитою на полюванні за містом, узрівши густий чорний дим, що здіймався до небес у районі порту, мерщій помчав до палацу. Його флот отримав наказ переслідувати, наздогнати та знищити вщент козацьку флотилію. Морський бій між супротивниками відбувся поблизу гирла Дунаю. Уміло маневруючи чайками (між іншим, на кожній з них було по два керма), запорожці взяли частину галер, разом з флагманською, на абордаж, а частину – пустили на дно. До козацького полону потрапив поранений капудан-паша, що запропонував за себе викуп у 30 тисяч золотих. Запорожці погодилися на означену суму, але розлючений другою поспіль поразкою біля своїх берегів султан грошей не надіслав, і адмірал вмер у неволі…
Подібні морські походи ніколи не були авантюрними. До них козаки завжди ретельно готувалися, збільшуючи кількісний склад своїх флотилій. Скажімо, у 1620 році напад на Царгород здійснило 150 чайок, а у 1625 і 1630 роках – до 300 човнів.
Тактичні прийоми десантування з моря на сушу, абордажного бою, використання брандерів, запровадженні запорожцями, через десятиліття з успіхом застосовували російські чорноморські флотоводці Орлов, Де Рибас, Ушаков та інші. І самі козаки, особливо під орудою відважного і розумного отамана, генерала Антона Головатого, допомагали їм у цьому. Зокрема, під час штурму фортець Ізмаїл, Хаджибей, Акерман, Бендери, у ході Чесменського бою.
