У Великій Михайлівці народилася пісня. Гарна, тому і підкорила серця земляків. І сумна, тому що присвячена людині, якої більше немає серед них.
Тополі рідної землі, які так любив Микола Огородник, були свідками тієї фатальної аварії на автотрасі. Жалобна звістка рознеслася по всьому району, де його знали як досвідченого хлібороба, котрий багато років очолював фермерське господарство «Дружба народів».
Нині йому виповнилося б 52. День народження став поминальним… Накрапав теплий травневий дощ, пахли квіти і трави. «До врожаю», – говорили друзі і колеги, які прийшли до його гостинного дому у селі Нові Чобручі. Пророчими видалися слова пісні, яка прозвучала тоді: «Весной прольешься теплым ты дождем и возвратишься вместе с журавлями».
Поетеса Надія Васильєва з Великої Михайлівки ніби не склала вірші, а видихнула на єдиному пориві. Так же сильно і проникливо виконала її викладачка місцевої школи № 2 Ірина Гужева, яка написала і музику.
Микола Огородник, працюючи на землі, «отдавал ей до капли и время и душу свою». Після розформування колгоспу «Дружба народів» у нього залишилося приблизно 3000 га землі. Микола Михайлович зберіг і цю назву, схожу на рукостискання. І над входом до кабінету залишив стару табличку «Голова колгоспу». Не для куражу, а тому що КСП, а потім ТОВ вважав підприємствами, які не сприяють становленню товарного сільськогосподарського виробництва. Він також був прихильником об’єднання розрізнених земельних паїв у більші територіальні володіння. В укрупненні вбачав запоруку виживання за умов нинішньої нестабільної економіки. Коли маєш у своєму розпорядженні великі посівні площі, можна компенсувати недорід одного сорту високою врожайністю другого.
«Для него каждый день был заботой о людях наполнен», – співається в пісні. Справді, він ратував за добробут села Петрівського, у якому жила більшість працівників «Дружби народів». Дбав про стан доріг, знаходив кошти, щоб підвести до будинків газ. Це забирало багато часу, і Микола Огородник по кілька днів міг пропадати на полях. Повертався стомленим і умиротвореним від добре виконаної роботи.
Він дуже переймався аграрними проблемами. І те, що у гонитві за сьогохвилинним прибутком у сільське господарство нахабно лізуть багатії, готові безжально винищити плодоріддя. І те, що у села ринули перекупники зерна, котрі підривають авторитет і фінансове становище справжніх виробників. Все непокоїло: виплата дотацій із запізненнями, а потім – і зовсім їхня відсутність, штучно занижені закупівельні ціни, навмисна зміна стандартів на зерно, прихований розпродаж землі, підміна мертвими технологіями живого досвіду хлібороба, ринкові махінації замість чесної конкуренції, відсутність державного контролю за аграрними процесами. Бажаючи перешкодити тому, що фермера заганяють у тупик, він очолив Асоціацію фермерів. І справді хотів «согреть всю землю в день ненастный».
За кілька кроків від його могили стіною постали стебла молодої пшениці. Так сталося. Але чи випадково?
Таким же півколом постали всі, хто прийшов вшанувати його пам’ять. Люди і колоски становлять силу народу. До колег чоловіка, таких же хліборобів, звернулися дружина Миколи – Тетяна і брат Анатолій, до яких перейшло тепер управління господарством. І попросили їх про увагу та підтримку слушною порадою. Ніхто не відмовив, тому що люди повинні допомагати один одному.
«Добрым словом не раз его снова и снова мы вспомним.
И он в памяти нашей будет жить на земле» – закінчується ця лірична пісня. Вона була вперше виконана у Будинку культури у день працівника сільського господарства. Багато хто переписав її на пам’ять і дають слухати іншим. Не будемо мовчати про людину, яка стала піснею...
