Свого часу тріск списів, що ламалися у Києві навколо Конституції, було чути на всю країну. Про наші з вами основні громадянські права «дбали» опозиції та коаліції, міністри і депутати. Конституцію України правознавці називали чи не найкращою в Європі. Тільки от у Європі права громадянина, записані на папері, виконуються дуже чітко. А як у нас? Ми вирішили провести традиційне бліц-опитування на вулицях міст і сіл на тему: «Як захищає Українська держава гарантовані Конституцією права людини?»
Олександр Кондратюк, викладач школи мистецтв, м. Балта :
– Наша держава, відповідно до Конституції (ст.53), гарантує безкоштовну освіту. І кожна людина має право здобути якісну освіту у вузах. На жаль, на ділі ми бачимо зовсім інше. Якщо хочеш навчатися у престижному вищому навчальному закладі, доведеться батькам за тебе викласти велику суму грошей. А якщо в них немає такої можливості? Тоді твоя мрія залишиться мрією. А діти із забезпечених родин, закінчуючи академії і університети, здебільшого потім не працюють за спеціальністю. Ось так і виходить, що здібні, навіть талановиті діти рідко можуть стати студентами за знаннями, а не за гроші.
Країні потрібні фахівці, високоосвічені в усіх галузях. Тоді чому б не зробити так, як зробили в більшості західних країн, дати молодим людям можливість із незаможних сімей навчатися у кредит.
Ірина Попель, підприємець, м. Білгород-Дністровський:
– У Конституції сказано, що держава створює умови для доступного медобслуговування усіх громадян. Але мені здається, що сьогодні проста людина надана сама собі і бореться за власне виживання як тільки може. Про безкоштовну охорону здоров’я не йдеться зовсім. Бюджетна медицина ледве здатна забезпечити власну зарплату. Хто в такому разі буде піклуватися про хворого? Якщо потрібно, наприклад, зробити якісь аналізи, то деякі з них коштують значних сум. Найбільше ми боїмося серйозно захворіти. Тому що тоді щодня потрібні будуть дуже великі гроші. У свою чергу, ціни в аптеках позахмарні. А чого коштувала простим громадянам організована істерія зі «свинячим» грипом, коли всі ринулися до аптек і буквально змітали з полиць будь-які ліки? Зараз багато хто шкодує про це і про втрачені гроші, а незатребувані медпрепарати припадають пилом у домашніх аптечках, чекаючи на закінчення термінів зберігання. А от фармацевтичні магнати одержали на цьому супербариші! Мені здається, що багато чого в нашій державі робиться на догоду тільки дуже заможних громадян, але не на користь простих людей. Почула, що в Україні готується тривала реформа охорони здоров’я. Але тільки у більшості моїх знайомих є дуже маленька надія на те, що наші конституційні права на безкоштовну медичну допомогу можуть набути реального наповнення.
Марія Гульда, м. Арциз:
– Про що ви кажете, яка захищеність? Права Конституцією України дані. І лише. Тому що для нас вони просто недоступні.
Скажімо, є таке право на працю. Але тоді звідки у нас такий рівень безробіття? Пам’ятаєте, екс-президент України Віктор Ющенко клятвено обіцяв 2 млн робочих місць за рік? А як ретельно годував нас обіцянками уряд Тимошенко – напевно, найнездатніший щось вирішувати на користь народу? Чого тільки він не обіцяв, у той же самий час грабуючи нас.
Боже мій, скільки моїх добрих знайомих – відмінних педагогів стали не зі своєї волі торговками. Вони донині їздять із величезними в клітинку сумками на «7-й кілометр» і після перепродають товар тут! Але ж колись вони повністю реалізували своє право на безкоштовну освіту, закінчивши вузи. Тоді вони були дуже затребувані й у пошані. Нещодавно, ще за тієї влади, мене до болю вразило одкровення однієї з них. Вона сказала: «Я навіть рада зараз, що пішла зі школи. За таких відверто шовіністичних настроїв Міністерства освіти та й усього уряду я просто не змогла б працювати. Бо говорити дітям історичну правду – отже, бути звільненою. А проповідувати свідомо жахливу неправду – наступити на горло своїй совісті».
Одне слово, нічого собі – дожили...
Віктор Олексійович Черних, смт Фрунзівка:
– Я вважаю, що права людини, регламентовані Основним Законом України, порушуються на кожному кроці. Наприклад, ідеш до лікарні – плати гроші. Стаття 43 Конституції про те, що кожен має право на працю сьогодні не діє. Я не маю роботи не тому, що не хочу працювати – просто ніде. Мушу перебиватися випадковими заробітками, беручись за будь-яку справу, що можу добре виконувати. І ще одне: якщо керманичі нашої держави вважають заробіток 100 – 200 доларів на місяць для працюючої людини достатнім, то чому за кордоном такі суми отримують соціально незахищені верстви населення? Чому німецькі сталевари отримують зарплату в розмірі 4 – 6 тисяч євро, а українські стільки ж, лише в гривнях? А ціна на сталь всюди однакова.
Стосовно освіти, то у вузах нині мають змогу навчатися тільки як то кажуть, дуже розумні діти та з тих сімей, де є повний достаток. Середній клас випадає, бо батьки просто не в змозі нести такий значний матеріальний тягар. Тож про яку захищеність конституційних прав може йти мова?
Марія Беженар,
смт Тарутине:
– Моє життя останнім часом переконливо доводить: я живу у неправовій державі.
Знаєте, чому я працюю дотепер, будучи давно вже пенсіонеркою? Чи ви думаєте, що мені так цього хочеться, що я сповнена сил і здоров’я? Працюю – тому що на одну більш ніж скромну пенсію ветерана торгівлі просто не прожити... З деяких пір конституційні права сприймаю як знущання. Так, Конституція гарантує нам право на відпочинок. Зокрема – заслужений. Як же мені хотілося б ним скористатися! Щоб, нарешті, зайнятися своїм здоров’ям. Або з’їздити за путівкою до санаторію. На жаль, все це мені не по кишені. Тому почуваюся обмеженою у правах.
Але я не скаржуся. За вдачею я – оптимістка. І майже впевнена: з новим Президентом і новим урядом наше життя стане цікавішим, спокійнішим душевно і заможнішим. Ну дуже цього хочеться.
Віра Павлова, м. Татарбунари:
– Скажу чесно: коли мені заявляють про якісь конституційні права, – мені погано стає. Вже занадто це тхне неправдою.
Я літня вже людина, та ще й не дуже здорова. Часто сиджу на ослінчику біля хвіртки свого будинку і спостерігаю за тим, що відбувається. Із сумом відзначаю, як тиняються вулицями без діла, нерідко напідпитку, молоді люди. Мораль падає катастрофічно. Невже ж ми втрачаємо покоління? Починаю хлопців соромити: мовляв, чого не працюєте і т.д. А вони: «Та де ж цю роботу знайти? Підкажіть, ми підемо туди».
Жахливо. У мене у самої онуки ростуть. Як їм у цьому житті буде? Право на працю – воно є. Але чи зуміють вони його реалізувати в цьому неясному житті?
Заспокоює лише те, що нова влада наполегливо веде боротьбу з бідністю. Свої великі плюси дає відродження дружби України та Росії. І, гадаю, дарма зляться і жлобують. Цей номер не пройде.
