Світська хроніка
Послання про мир і любов
Композиції з сольного репертуару Джона Леннона будуть замуровані в три меморіальні капсули, які відкриють через 30 років. Захід приурочений до ювілею музиканта: 9 жовтня 2010-го йому виповнилося б 70 років. Капсули будуть відкриті в рік 100-річчя Джона.
«Я із задоволенням підтримала це починання. Музика Джона, його послання про мир і любов дійде до дітей завтрашнього дня», – заявила Йоко Оно, вдова Леннона. Разом з піснями в капсули помістять матеріали, підготовлені шанувальниками музиканта: побажання на день народження, кавери на пісні і просто свої думки про його творчість.
Поп-король живий
Співак Майкл Джексон помер, але це нічого не означає для шоу-бізнесу: у листопаді світ буде слухати новий альбом поп-короля. Нові технології дозволять здійснити експеримент. Як повідомили представники спадщини співака, він залишив диск, власних творів різних років, де налічується понад 100 пісень поп-короля.
Коли Майкл записував альбом, у нього було набагато більше пісень, ніж потім випускалося. Кожна з них може стати великим хітом.
Крутий – дідусь
29-річний син продюсера Ігоря Крутого став батьком – нещодавно дружина подарувала йому доньку. Онука Ігоря Яковича з'явилася на світ приблизно в ті ж дні, коли він відзначав свій день народження в Юрмалі.
Своє 56-річчя Крутий, як завжди святкував круто і з розмахом. Серед гостей – сусіди по Майямі Ігор Ніколаєв, Валерій Леонтьєв; Леонід Агутін, співачка Ірина Дубцова, Алсу, ведучі «Нової хвилі» Ігор Вєрнік і Ксенія Собчак, Лєра Кудрявцева та Сергій Лазарєв, Кобзон та Антонов. Заглянув і мільярдер Роман Абрамович.
Чекаю на дзвінок…
Через півроку після смерті актора Владислава Галкіна стало відоме ім'я людини, яка залишила у квартирі, де він помер, останню записку. Слідство встановило, що повідомлення на зеленому аркуші паперу всього лише з двома словами – "Чекаю на дзвінок" – артистові написала 35-річна актриса Анастасія Шипуліна. Це саме та дівчина, яку 38-річний Галкін називав своєю останньою любов'ю.
Анастасія часто приходила до Влада. Жінка хотіла відвідати актора, який до часу її появи на порозі майже добу вже був мертвий. Мобільний Галкіна не відповідав, і стурбована жінка, марно простоявши перед зачиненими дверима, залишила папірець з двома словами в щілині. А пізніше, коли двері відчинили, хтось переклав цей листочок на кухонний стіл.
За матеріалами інтернет-сайтів
Виставка
Строгий стиль Геннадія Горбунова
Сучасне мистецтво дуже часто прагне до акційності, тож художник намагається не лише продемонструвати свій хист, майстерність, артистизм, але й шокувати публіку якоюсь витівкою. Це інтригує. А ви спробуйте заінтригувати глядача лише оригінальним баченням, вольовим актом, матеріалізованим на полотні – оце й буде справжній тест на професійність. Саме на такий тест зважився нещодавно одеський живописець Геннадій Горбунов, репрезентувавши свій живопис у виставковому залі Одеського будинку медпрацівника. Інтрига полягає в тім, що художник, що давно розміняв сьомий десяток, лише тепер підготував свою першу в житті персональну виставку.
Що ми знаємо про Геннадія Олександровича Горбунова? Скупа біографічна довідка в інформаційному довіднику НСХУ повідомляє, що народився митець у місті Находці Приморського краю (Росія). З 1961 по 1968 роки навчався в ОХУ ім. М. Грекова. Його педагогами були відомі живописці, що вписали свої яскраві імена в наше мистецтво: Адольф Лоза, Іван Безпалов, художник кіно та декоратор Аркадій Самбур, Валентин Філіпенко.
Мотиви пейзажиста доволі часто залежать від того, в якому районі Одеси мешкає: Василь Угляр любить відтворювати Фонтан, більш вишуканий естет Геннадій Верещагін частіше віддає перевагу історичній частині міста, а невибагливий Геннадій Горбунов знаходить чарівність в «одеському Провансі» – на знаменитій Молдаванці.
Її вулиці зі старими, позначеними відбитком часу провінційними будинками – це поєднання біографічної конкретики й сприйманої лірики. Він навіть назви картинам дає відповідно до назв вулиць чи провулків. На полотнах постає відмираючий анклав міського середовища, у якому небо, будинки, дорога й акації становлять органічне ціле. Стриманість в інтерпретації мотивів обумовлена сутністю єства вихідця з Сибіру, а також є наслідком його захоплення популярним в 1970 роки «строгим стилем». Про це свідчать раніші, пастозно-фактурні панорамного плану полотна («Григорівка»), а також єдина на виставці багатофігурна композиція («Відпочинок рибалок», 1974), яка доносить до нас стриману романтику того часу. Незважаючи на погрішності в рисунку, певну нарочитість композиції й жорсткість пластичної трактовки, вона підкуповує ясністю мислення, конструктивністю побудови, і, зрештою, відчуттям чоловічої сили і енергії. Ця потужність притаманна й пейзажним творам митця.
У пізніших роботах Горбунова манера його письма дещо пом’якшується, техніка стає делікатнішою, менш фактурною. Щодо тону і колориту, то це найбільш сильна сторона обдарування художника Геннадія Горбунова: він уміє поєднувати майже пластичну дотичність і матеріальність предметного світу з повітряною мінливістю середовища. Весь колористичний, переважно мінорний лад його пейзажів пронизаний небесною блакиттю, яка змінює власний колір об’єктів, збагачуючи їх тонкими градаціями відтінків. Особливо показові у цьому стосунку такі твори, як «Осінь. Дюковський сад», «Акація на Скісній», «Балківська». Якщо у кумира усіх одеських митців – Юрія Єгорова колористичним камертоном був жовтий або червоний, то у Горбунова швидше за все кадмій синій. Митець не схильний узагальнювати, як це робив Орест Слєшинський, форсувати колір, як Адольф Лоза – у межах південної школи він знайшов своє неповторне колористичне бачення й стиль письма, збагативши їх власним індивідуальним досвідом.
Володимир КУДЛАЧ
Цікаві бувальщини
Устим Кармалюк
1787 – 1835
Панська ласка
Молодий Устим Кармалюк покохав свою землячку Марію Щербу. Рідні погодились на їхній шлюб. Молодятам довелося йти за дозволом до поміщиці. Впали їй до ніг:
– Благословіть нас, найясніша пані!
– Геть з очей моїх! – почули у відповідь.
Тоді молоді побралися без панського дозволу. Знайшовся піп, що не любив пихату польську поміщицю, і назло їй обвінчав заручених.
Розгнівана поміщиця жорстоко помстилася Устинові – віддала його в солдати.
Кармалюк в облозі
Багато клопоту завдавав Кармалюк царському урядові. В солдатах пробув тільки місяць і втік. Кілька разів його ловили, кидали в тюрму, познайомився він і з каторгою, але завжди тікав у рідні місця.
Налякані польські пани виганяли селян на облогу лісів, де міг бути Кармалюк з побратимами. Та селяни, озброєні косами й списами, йшли неохоче – знали, що Устим – оборонець бідних. Про це ходили чутки й оповідання. Ось одне з них.
«Мене Кармалюк від загибелі врятував. Була в мене пара волів і корова. А тут біда: здох віл. І саме в сівбу. Що робити? Позичити нема в кого. От, думаю, доведеться йти жебрачити. Аж увечері приходить до мене Кармалюк. Вклоняється, а далі каже:
– Бачив я, що ти коровою ореш. На тобі сорок карбованців, купи воли.
От який він, люди добрі, чоловік».
Тому-то, якби селяни й побачили де Кармалюка, вони не затримали б його.
М.С. Щепкін
1788 – 1863
Не пригадує
М.С. Щепкін на одному з організованих ним вечорів читав уривки з повісті, яка починалася словами:
– «Чи бували ви в Калузі? Чи знаєте ви там Ликеру Олексіївну?» В першому ряду партера сидів генерал-губернатор А.Г. Щербатов. Коли Михайло Семенович, ніби звертаючись до нього, вимовив цю фразу, генерал-губернатор відповів артистові:
– В Калузі я бував, але Ликеру Олексіївну щось не пригадую.
Страшно
Після особливо вдалого виступу О.І. Южина в одній з драм Гюго драматург і критик Боборикін, прихильник французького театру, зауважив йому:
– Чудово! Але чому ви боїтеся більшої свободи в декламації, більшої співучості, більшої експресії в жестах?
– Ви маєте рацію, – відповів Южин. – Я боюся.
– Чого? Цензури?
– Ні, мені страшно перед старим.
– Перед яким?
– А ось перед тим, що у нас в фойє: ніколи не спить і за всіма нами стежить. Коли б він не замахувався на мене своєю палицею, якщо я нестримно віддамся співучості та жестам, і при цих словах Южин показав на портрет М.С. Щепкіна, що висів у фойє Малого театру
Толковый словарь пословиц и поговорок русского языка
М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009.
Т.В. Розе
Глаза по ложке, а не видят ни крошки
Говорят о человеке, который ошибочно оценивает окружающее
– А набалдашник у тросточки серебряный. Видели? – страшным шепотом спросил Колька.
– Змея, и жало высунула.
– Эк, – кивнул Яшка. – Только не змея, а рука. И фигу кажет.
– Змея! Змея! – настаивал Колька, вытаращив глаза и давясь пряником.
– Говорят тебе – рука! – рассердился Яшка Петух. – Фигу кажет... тебе, дураку. – Глаза по ложке, а не видит ни крошки!
В.А. СМИРНОВ. «Открытие мира»
Глухому поп две обедни не служит
Невнимательному человеку дважды не повторяют
Поликарп, предложивший мне раздеваться, был ни за что ни про что обруган чертом.
– Сам черт, – проворчал Поликарп, отходя от кровати.
– Что ты сказал? – вскочил я.
Глухому попы две обедни не служат.
– Ааа… ты еще смеешь говорит мне дерзости!.. вон! Чтобы духу твоего здесь не было, негодяй!
А.П. ЧЕХОВ. «Драма на охоте»
Глядит в книгу, а видит фигу
О тех, кто, читая, не понимает написанного
Был он похож на того рассеянного ученика, который глядит в книгу, но в то же время видит фигу, подставленную ему товарищем.
Н.В. ГОГОЛЬ. «Мертвые души»
