Якби директор сільської школи тільки на бюджет сподівався…
Відомо, що директор сільської школи, як учитель учителів, передусім відповідає за організацію навчально-виховного процесу. Це так. Але… У реальному житті, щоб забезпечити нормальні умови впровадження і сприйняття згаданого процесу, директорові сільської школи доводиться постійно дбати ще й про стан підлог, дахів, вікон, водопроводів і т.д.
У Гуляївці, як розповідає директор місцевої школи Валентина Семенівна Петруня, навчальний заклад збудовано ще 1938 року. Зі зростанням числа жителів села та кількості учнів до приміщення протягом наступних кількох десятиліть добудовували нові кабінети. У середині вісімдесятих років минулого століття постало питання про спорудження нового навчального закладу. Замовили й виготовили проект сучасної школи-дитсадка на 360 місць. Заклали фундамент, наполовину вигнали стіни і… робота завмерла. 1990 року припинилося фінансування.
Добре, що у Гуляївці на той час діяв досить потужний колгосп ім. Калініна. Його очолював Анатолій Іванович Бурдейний, який питання освіти, медицини та культури ніколи не відносив до другорядних. І треба сказати, громаді села (у тодішній колгоспній її формі) вдалося «реанімувати» старе шкільне приміщення. Щось обновили, щось іще добудували. Але, на жаль, і колгосп імені Калініна виявився не вічним. Згодом аграрна реформа розпорошила його на дрібні та ще дрібніші господарства…
Та Гуляївській ЗОШ І – ІІІ ступенів все ж пощастило. В ній навчаються не тільки діти з Гуляївки, а й з інших сіл. А у сусідній Мар’янівці, на щастя, й досі діє велике сільгосппідприємство «Вересень», де нелегку господарську лямку тягне його керівник Сергій Олександрович Хімич. Тож тепер усі основні фінансові витрати на поточні ремонти школи несе це підприємство. Ось і цього року школа до зими підготовлена добре.
Валентина Семенівна вісім років працює директором Гуляївської школи. Розповідає, що за цей час вдалося розв’язати чимало проблем. Перекрито дах. Заклад газифіковано, обладнано комп’ютерний кабінет. Приміщення колишнього складу перебудували на кабінет позакласної роботи. Тепер діти мають де займатися художньою самодіяльністю. Тут же зберігаються інструменти, костюми. Обладнано «Бабусину світлицю». Виходить, що дитина опановує народну пісню, перебуваючи серед старовинних речей побуту та культури; вона переноситься в атмосферу давнього часу. Тоді й пісня лине щирою, вона, ніби пуповиною, пов’язана з традиціями народу.
Турбот директорові додало запровадження реформи щодо підготовки п’ятирічних дітей. Дитсадка у селі нема. А для роботи з малюками у школі потрібен окремий підготовчий клас. Добре, що доки йдуть уроки, кабінет позакласної роботи вільний. Виручає. Але напруження з невистачанням приміщень це не зняло. Загальношкільні заходи, наприклад, ніде провадити. Директорка й тут вихід знайшла: взялася за відповідне переобладнання однієї з двох стареньких майстерень. І День працівників освіти цього року педагоги та учні вже змогли відзначити пристойно і по-справжньому святково – у власному актовому залі! Це приміщення сполучене з кабінетом позакласної роботи. Тепер і п’ятирічним дітям стало просторніше. Є ще проблема зі спортзалом, який потребує нагального ремонту. І за це вже береться Валентина Семенівна.
У яких умовах навчалися б діти цієї школи, якби не ентузіазм попередніх керівників, нинішнього директора? А що було б, наприклад, якби ініціативи Валентини Семенівни не підтримали технічні працівники, вчителі, батьки учнів? Ну от такий свіжий приклад. Вийшла з ладу каналізація у шкільній їдальні. Гроші на труби виділило сільгосппідприємство «Вересень», а роботу виконали працівники школи за допомогою батьків. Так вийшло і з системою опалення у новому актовому залі. Матеріалами допомогло згадане господарство. Але ж робота специфічна, її далеко не кожен може виконати та ще й за «спасибі». Допоміг Олександр Герасимов, професійний зварник, батько двох учнів школи.
Держава, зі свого боку, постійно надає допомогу сільським школам. Саме на бюджетні кошти у Гуляївській школі виконувалися роботи з газифікації (проект, до речі, колгосп замовляв). Холодильник для їдальні теж нещодавно через відділ освіти одержали. Та все ж, якщо підрахувати, то поточні ремонти та усі згадані перебудови у цій школі здійснені на 80% за позабюджетні кошти.
За словами в.о. начальника райвідділу освіти Ольги Федорівни Гаврилюк, інші школи району, як і Гуляївська, до наступної зими теж готуються відповідально, без кивань на когось. Кожен директор організовує цю роботу, залучаючи доброчинців та спонсорів. Особливо добре підготовлені заклади освіти у Михайло-Олександрівці (директор Л.М. Похиленко), Демидовому (С.І. Краснопьорова), Анатолівці (К.М. Жусь), Яснопіллі (Т.А. Самолюк), Чорногірці (М.І. Герелюк) та багатьох інших. І за це треба подякувати як директорам, так і всім тим, хто в міру сил допомагає їм у цьому.
Олександр НЕБОГАТОВ,власкор «Одеських вістей»,Березівський район
Розмова душевна та щира
Зазвичай після урочистих промов та вручення нагород з приводу професійного свята, суспільство забуває про скромних працівників. Мовляв, привітали, і досить. Але у «Одеських вістей» інші традиції. І сьогодні ми продовжуємо розмову про працівників освіти – розмову душевну, щиру, сповнену добрих спогадів.
Нашим мамам-вчителям
Як знову день – то й знов урок.
І я удячний такій долі:
Від мене ж мама – ні на крок.
Мені ця радість випала у школі.
Не так ступнув, не те сказав;
Контроль такий, що аж бере судома.
За витівки – квітки у школі мав,
А ягідки отримував удома.
О, діти мам-учителів!
Дитинства майже ви не знали,
Про себе мало чули добрих слів,
І в школі, й вдома вас завжди повчали!
Та як ніхто ми розуміли ваш нелегкий труд
Подвижниць, наших мам у школі.
То ж слово вдяки кажу я вам тут.
А особливо – моїй мамі – Олі!
Олексій МАЗУР,смт Іванівка
Заслужений учитель Олена Узун
Учителька початкових класів НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-ліцей» з Любашівки Олена Петрівна Узун чверть століття працює з дітьми. Вона також бере активну участь в ярмарках педагогічних ідей та інновацій. На розсуд колег подає свої методичні розробки. Сьогодні її книжкою «Навчальні тести при читанні мовчки» користуються вчителі початкових класів та вихователі продовженого дня у багатьох школах Одещини. Цими днями плідну творчу працю О. П. Узун відзначив Президент України Віктор Янукович. За значний особистий внесок у розвиток національної освіти, багаторічну плідну наукову і педагогічну діяльність, високий професіоналізм їй присвоєно почесне звання заслуженого вчителя України.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей»,Любашівський район
Наші роки, як птахи, летять…
Мама розбудила рано. Хоча, очікуючи на майбутній день, я спала дуже чутко. Сьогодні було 1 вересня – отже, іти до школи. Ретельно причесане волосся заплетене у тугу косу. Із шафи мама дістала фланелеву на металевій блискавці кофточку із резиночками на рукавах, зшиту нею самотужки з цієї нагоди. Ну, нічого, що дістався не новий портфель, натомість він був так вимитий, що на сонці його пряжка блищала. У портфелі теж старенький, злегка потріпаний, буквар, ручка із металевим пером, декілька зошитів у клітинку та косу лінійку, а в руці найголовніше – чорнильниця у полотняному мішечку. Її наказано було нести дуже і дуже обережно, щоб не розлити. А від дому до школи, як називали, від старого центру, біля церкви, до нового, де сільський клуб, кілометрів два. Рука затерпла, але ні крапельки не було пролито із сірої чорнильниці.
…Учителька зайшла до класу – сувора, висока та сухорлява. Сіла за стіл, відкрила журнал. А ми, склавши руки на дерев'яні, що пахли свіжою фарбою, парти, із завмиранням серця стежили за кожним її рухом, слухали кожне слово.
Карі очі з-під чорних брів дивилися на нас, тридцять п'ять учнів, вимогливо, і, у той же час, обнадійливо:
– Я навчу вас читати та писати.
Це була Варвара Іванівна Глушкова. Її рука у далекому шістдесят четвертому лягла на мою маленьку дитячу ручку, допомагаючи старанно виводити гачечки, які згодом перетворювалися на літери. І перше написане: «мама мила раму», теж її наука. Потім був перший диктант. Одне речення з нього, навіть через десятиріччя, не стерлося з пам'яті: «Повз вікна біжать поїзди…» Таким простим і нескладним було воно. Як же вдалося мені пропустити літеру в одному зі слів, через що, як виявилося пізніше, воно стало нелітературним. А під диктантом красувалася жирна червона одиниця. Принесла зошит додому, але, на мій подив, замість очікуваного покарання, вибухнув регіт. Сміялися батьки, сміялися брат із сестрою, які були набагато старші за мене, а я ревла від досади та образи, нічого не розуміючи.
…Вона любила, щоб її слухали уважно, не крутилися за партою. Але не усім і не завжди це вдавалося.
На великій перерві вона нас водила до маленької шкільної їдальні, де від колгоспу усім школярам давали по склянці молока та шматочку хліба з повидлом. Це було так смачно!
Але немає давно вже нашої суворої та доброї Варвари Іванівни, Варварушки, так ми ласкаво називали її. Немає і Ганчевської (Червонознам’янської) школи початкових класів. На її місці стоїть житловий будинок. Однокласники стали солідними чоловіками та жінками, зі своїми проблемами, дітьми і онуками. Від старого, колись величезного парку біля школи, залишилося кілька дерев, мовчазних свідків тих років.
Стою біля могили своєї першої вчительки. Суха ковила колишеться на вітрі, з фотографії на пам'ятнику дивляться усе такі ж суворі карі очі з-під чорних брів. А над головою пролітають зграї птахів, як роки…
Анна СТЕПАНОВА,власкор «Одеських вістей»
