І колорит, і драми, і любов
17 – 24 жовтня в Одесі відбудуться заходи, присвячені 130-й річниці від дня народження письменника і громадського діяча Володимира Жаботинського.
Першого дня відбудеться урочисте відкриття Днів Жаботинського в Одеському академічному російському драматичному театрі. У програмі вистава «Пятеро» за однойменним романом письменника. Написаний у 1936 році, він лише наприкінці ХХ століття потрапив до одеських читачів. А у 2010 році набув нового театрального життя. Жанр вистави визначено як "Любовь к Одессе в 2-х действиях".
Це масштабне сценічне полотно про стару передреволюційну Одесу початку минулого століття. В історії нерозривно переплелися колоритний одеський гумор і справжні людські драми, реальні історичні події і зворушливі любовні історії, які не втратили актуальності і у наші дні. Герої вистави пройдуть через безліч випробувань, переживуть безліч веселих і сумних хвилин. Але серед всіх втрат зуміють зберегти головне - любов до рідного міста, до Одеси.
А 18 жовтня в Ізраїльському культурному центрі відкриється виставка ізраїльських художників.
21 жовтня одесити зможуть побувати на літературному вечорі і книжковій виставці, присвячених життю і творчості Володимира Жаботинського у Єврейському культурному центрі «Бейт Гранд».
І, нарешті, 24 жовтня відбудеться програма, присвячена 130-річчю від дня народження Володимира (Зєєва) Жаботинського у Благодійному фонді «Хесед Шаарей Цион".
Наш кор.
Культура
І навіть китайською він співав
В Одесі відбувся концерт популярного співака Вітаса під назвою «Безсонна ніч» у супроводі інструментального ансамблю «Діва». Відзначимо, що виконавець часто виступає в рідному місті, де він народився, навчався, а потім переїхав до Москви.
У новій програмі прозвучали композиції «La donna mobile», «Ave Maria», «O sole mio» італійською мовою, «Тибетське плато» китайською мовою і авторські пісні Вітаса.
До цього співак гастролював в Одесі у листопаді 2008 року. Слухаючи чудовий голос Вітаса, який по ходу концерту багато разів змінював яскраві костюми, глядачі були у захваті. На сцену піднімалися численні шанувальники, щоб вручити букети квітів і м'які іграшки. Деякі пісні виконувалися хором з глядачами. Виконуючи один із шлягерів, співак спустився у залу і дарував представницям прекрасної статі квіти.
Глядачі довго не хотіли відпускати свого кумира. Вітас знову виходив на біс, щоб виконати всіма улюблені пісні. Фіналом програми стала композиція, яка зробила співака відомим – «Опера № 2».
З новою програмою Вітас у жовтні здійснює великий тур по Україні, а потім розпочнуться гастролі у містах Росії. Також підписано угоду про тур у США та Канаді у січні-лютому 2011 року.
Додамо, що у межах підготовки до світового туру вийшов новий альбом Вітаса «Шедеври трьох століть». До треклісту альбому увійшли пісні, які були записані співаком за останні п’ять років і раніше не видавалися.
Євген НИЗОВ
Квітнути без старості
На початку жовтня парадом та грандіозною концертною програмою райцентр урочисто відзначав свою 220-ту річницю.
Упродовж дня тривали ювілейні святкування. Жителі селища та гості, яких щиро привітали голова райдержадміністрації Олексій Вовк та селищний голова Людмила Прижбило, змогли подивитися святкову театралізовану програму та концерт одеських артистів, взяти участь у багатьох розважальних заходах.
Для людей похилого віку було проведено поетично-музичне вітання «Мої руки – моє багатство». Демонструвалася виставка робіт народних умільців селища та Будинку народної творчості з Троїцького.
Увечері під патронатом депутата Верховної Ради України Сергія Гриневецького, який особисто привітав любашівців зі святом, відбувся чудовий концерт. Завершилися святкування народними гуляннями та феєрверком.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей»,Любашівський район
Музика
Виконала щиро й виразно
Вечір органної музики в кафедральному соборі святого Павла. Біля органа – Вероніка Струк. Ще навчаючись у консерваторії, вона відвідувала органний клас Валерія Рубахи. Стажувалася за кордоном. Її вабив орган – з його потужністю та багатоголоссям, із безліччю регістрів. Фортепіано може виразити найтонші відтінки порухів душі. Орган же – голос Духа, який піднімається із найпотаємніших глибин людини до неосяжної небесної блакиті, голос, звернений до Бога.
Сьогодні музика перетворилася чи не на нейтральне тло, на щось, що супроводжує рекламу по телебаченню. Тому так важко великій музиці пробитися до нас!
Я думав про це, слухаючи прелюдію та фугу до мажор Йоганна Себастьяна Баха, що відкривали концерт у виконанні Вероніки. Композитор боровся із суєтністю, прозою життя. А тим часом орган до фіналу заговорив на повен голос, і ось вже немає нас – а є лише ці потужні акорди, ці звуки, які беруть у полон, що розчиняють у собі наш тілесний склад.
Що вони – голос людини? Ні, звичайна людина не може говорити так. Так дано говорити лише тому, хто вміщує в собі ніби голоси усіх нас, якась велика колективна істота, що персоніфікує собою усе людство. І той, хто здатний це почути, відчути це – духовно змінюється.
…Ось до якого ефекту прагне Вероніка Струк! Ось навіщо їй потрібен орган! Але у той же час вона розуміє труднощі сьогоднішньої пересічної людини. Адже її «духовний хребет» слабкуватий і навряд чи здатний довго утримувати багатотонну вагу бахівських акордів. Вона намагається максимально різноманітити програму – щоразу знаходить твори, які виконуються рідко. Ось і в цьому випадку вона скомпонувала цілий блок із творів російських та українських композиторів. Зокрема, Д. Бортнянського, українця із Глухова, який навчався у Петербурзі і жив в Італії. Автор церковної музики не міг уникнути впливу італійської опери. І ось у його «Benedictus», як і в концертній арії, чудово виконаних солісткою Наталею Шевченко, – уся чарівність і чари італійського мелосу. Дві фуги Михайла Глинки – повільні, роздумливі, російські за своїм характером. Звучала музика О. Глазунова, який постав в усій красі володіння традицією органного контрапункту. Трохи осібно – твір князя В. Одоєвського, людини дуже обдарованої, композитора та письменника, автора романтичних новел і навіть перших російських творів фантастики. Його «Молитва без слів» вводить до дивовижного і тендітного світу, у якому хочеться побути якнайдовше. Завершували російський блок твори С. Рахманінова «Бузок» і М. Мусоргського «Молитва».
Але справжньою «родзинкою» програми виявилися твори Макса Дришнера, який жив вже за нашого часу. Перебуваючи в Німеччині, Вероніка Струк зайшла до крамниці, купила ноти із його творами – і захопилася! Справді – чудова музика! Стиль Дришнера характеризують як необарокко. Зрозуміло, чому він не здобув визнання тією мірою, на яку заслуговував. Він не захопився, як більшість композиторів двадцятого сторіччя, авангардними пошуками, він віддав перевагу воскрешати традицію, що йде від самого Баха! Особисто на мене справили незабутнє враження його чотири хорали. Вони написані у дусі бахівських хоралів, позбавлених зовнішніх ефектів, але разюче щирих. Тут справді душа розмовляє із Богом, журиться, співає хвалу.
А завершила концерт «Аліллуйя» Г. Генделя у чудовому виконанні Н. Шевченко. Але Вероніці Струк цього здалося мало. І вона виконала понад програму ще й «Музику на воді» того ж Г. Генделя. Блискуча п'єса, по суті, оперна арія у виконанні органа.
Вероніка Струк демонструє зрілу майстерність. Чітке фразування, точне відчуття ритму, складна поліфонічна в'язь. І все ж таки, посмію сказати, що не у цьому головне її досягнення. Добрих професіоналів, які вміють грати, не так вже й мало. Вона щиро та глибоко відчуває дух цієї музики, адресуючи його нам, суєтним, стурбованим, неуважним. Щоб ми – «розстроєні» – «наладнали» душі на вірний тон, на високу ноту.
Ілля РЕЙДЕРМАН
Толковый словарь пословиц и поговорок русского языка
М.: ОЛМА Медиа Групп, 2009.
Т.В. Розе
Два медведя в одной берлоге не живут
Претенденты на первенство вместе не уживаются
Два медведя в одной берлоге не уживутся! Я аферист и отец Павладий аферист; он хлопочет о наживе и я: ну, мы и соперники – вот, как две торговки шашлыком на базаре.
Г.П. ДАНИЛЕВСКИЙ. «Беглые в Новороссии»
Двум смертям не бывать, а одной не миновать
Говорится в решимости сделать что-либо, связанное с риском, с надеждой на благополучный исход
– Да, что море? – огорченно заметила мать, – гребут до изнеможения, вчера восемь часов не вставали с весел… Ездят в бурю и кончат тем, что утонут в своем море.
– Я в этом отношении фаталист, – сказал отец, исчезая в клубах дыма. – Двум смертям не бывать, а одной – как ни вертись, все равно не миновать. За делом-то, пожалуй, и приятнее умереть, чем так сидеть да дожидаться смерти.
Н.Г. ГАРИН-МИХАЙЛОВСКИЙ. «Детство Темы»
ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ
М.В. Гоголь 1809 – 1852
Артист-юнак
Коли в Ніженському ліцеї було створено драматичний гурток, Гоголь став його першим учасником. Він шукав п’єси для постановки, малював декорації, шив костюми, навіть писав з товаришами п’єси. Прекрасно виконував роль Простакової в комедії Фонвізіна «Недоросток». Жодній актрисі не вдавалося у той час грати роль так, як грав її шістнадцятирічній Гоголь.
Випадок у бібліотеці
Якось Гоголь приїхав до Києва і пішов прогулятися містом. Випадково звернув увагу на чучело кабана, виставлене, як це не дивно, у вікні бібліотеки. Саме в цей час припустив сильний дощ, і письменник вирішив зайти в приміщення, подивитись на книги й водночас перечекати зливу. Власник бібліотеки, побачивши непоказну постать, грубо запитав:
– Що вам потрібно?
– Я зайшов перечекати дощ, – відповів Гоголь.
– Перечекати дощ? – розсердився господар. – Ви, мабуть, думаєте, що потрапили в шинок… Забирайтеся звідси!
Хоч Гоголь і був збентежений такою несподіваною зустріччю, але не розгубився й відповів:
– Тепер я розумію, чого у вашій вітрині виставлено чучело цієї тварини.
І пішов з бібліотеки.
В гостях у Щепкіна
У 1832 році Гоголь уперше приїхав до Москві. Почув, що славетний артист Щепкін теж українець. Пішов до нього. У Щепкіна саме сиділи гості. Двері розчинили, щоб зручно було носити страви. Раптом усі побачили незнайомого. Він неквапливо роздягся, став на порозі, оглянув усіх і проказав:
«Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду:
Ой чи живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові».
У маленькому трактирі
У липні 1838 року Гоголь по дорозі в Альбіно зупинився в якомусь поганенькому трактирі, де відвідувачі грали на більярді. Потім розповідав:
«У той час я писав перший том «Мертвих душ» і не розлучався з зошитом. Не знаю чому, саме в цю хвилину, коли я зайшов у трактир, мені захотілося писати. Я наказав дати стіл, присів у кутку, дістав портфель і під клацання шарів, у неймовірному галасі, в диму, в задушливій атмосфері забувся у дивному сні й написав цілий розділ, не встаючи з місця. Вважаю ці рядки свої одними з найнатхненніших. Я рідко писав з таким піднесенням».
Увічнений п’яниця
В 1830-х роках у петербурзькому Александровському театрі грав малограмотний актор Прохоров. Виконував другорядні ролі. Відомий був як безпросипний п’яниця. І все ж Прохоров увійшов в історію російського театру.
На репетиціях «Ревізора» в театрі завжди бував М.В. Гоголь. Прохоров мав грати маленьку роль помічника пристава в першій дії. Коли наближався його вихід, режисер запитував: «А де Прохоров?» І завжди чув відповідь: «Прохоров п’яний». Гоголю так сподобався цей епізод, що він викреслив роль помічника пристава і замість них написав слова, які й нині звучать зі сцени: «А Прохоров п’яний?» І відповідь городового: «П’яний».
