Тисячі разів за цим сигналом відбувалися трюки на манежах. Тисячі разів за 35 років роботи килимовий клоун Володимир Свириденко промовляв це «чарівне циркове слово». Тепер йому сімдесят. Дивлячись на цього життєрадісного чоловіка, здається, що він був засмучений лише одного разу: коли настав час прощатися з ареною. Але хіба це могло бути надовго?
Він повернувся, тільки вже як режисер Школи постановки циркових номерів, яку 13 років тому організував при Одеському державному цирку. Свириденко – автор сценаріїв і творець трюкових концепцій, тренер та лікар за сумісництвом, вихователь і наставник молоді, що насмілюється скоряти серця публіки. Він підбирає музичний супровід виступів, проробляє реквізит, придумує костюми. Суворіше від усіх В. Свириденко картає за помилку. Він же – перший, до кого приходять із вдячністю юні конкурсанти, котрі здобули лаври.
За зізнанням Володимира Митрофановича, доля недовго змушувала його шукати свій шлях у житті. Він народився в будинку по вулиці Коблевській, напроти Одеського цирку. Перейшов через дорогу – і... Народився вдруге, вже як професіонал. Тому він відбирає для навчання тільки тих, хто «проковтнув цирковий мікроб». І уявляють своє життя насамперед як служіння цьому рідкісному сьогодні виду мистецтва. Тому число вихованців Школи не перевищує двох десятків осіб. На всю область!
Женя Василькевич, провчившись три роки в театральному училищі, зрозумів, що реалізувати себе зможе тільки як канатоходець. Саме тут, у Свириденка, склалася артистична індивідуальність Наталі Цибулко. Вона чекає на свої гастролі, щоб виступити як повітряний гімнаст. Віталій Островерхов опанував у Школі майстерність жонглера-міма, який балансує з ковпаками на «дроті, що вільно стоїть». Із цим номером він пройшов над головами європейців, американців. На традиційний комплімент публіці після завершення аудиторія встала і оплесками кілька хвилин утримувала юного одесита на арені. З Туреччини повернулася 13-річна Оленка Механошина, яка здобула там почесний титул «Юна міс світу-2010». І що ж: одразу берися працювати! Настав час готуватися до ролі Снігурочки у Новорічній виставі.
– Зараз ми їдемо на фестиваль циркового мистецтва до Луганська. У Школі є 7 лауреатів, можливо, ще додасться. Але хоча титули допомагають підписанню контракту, головне – довгий шлях удосконалення. Адже номер, з яким дебютуєш, ставиться не менше 3-4 років. А доопрацьовується протягом усього творчого життя, – говорить В. Свириденко. – Охочих ціною таких зусиль вибиватися в кумири публіки небагато. Не кожен розуміє, що циркове життя на колесах з постійними переїздами, невпорядкованістю побуту, силою-силенною виступів і репетицій вимагає цілковитої віддачі.
Справді, сьогодні артистичну кар’єру простіше зробити на естраді. Причіпливі худради скасовані, тому на естраду виходять і безголосі співаки, і танцюристи, далекі від хореографії. Замість таланту експлуатуються зовнішні дані. Пріоритетами стають наполегливість, з якою пробиваються на кастинги, і вміння знайти спільну мову із продюсером. Далі успіх у бомонді – тимчасовий, але яскравий.
Культуру циркового мистецтва формує виконавська майстерність. Антрепренери не дивляться на документи про закінчення навчального закладу. Щоб потрапити до трупи, потрібно навіч показати на манежі, що ти можеш. І потім кожен вихід стає іспитом.
Важко? Ще б пак! Невже тому цирк і справді вимираюче явище?
– Гадаю, доки є діти, цирк житиме, – говорить В. Свириденко. – Моє ж людське і акторське завдання – зробити усе можливе, щоб смерті не сталося.
В. Свириденко вважає доказом перспектив цирку те, що він розвивається. Цирк попрощався з принципами радянського минулого, де трюки набували переважно спортивного характеру. Відійшовши від ідеологічного регламенту, він увібрав усі вимоги сучасного шоу. І виправдав глядацькі сподівання у театралізації номерів, акторській імпровізації, музичному й світловому оформленні. Цирк став видовищним.
А відвідуваність знизилася скоріше з матеріальних причин. Багаторазове подорожчання квитків перетворило колишній всенародний цирк на елітарне видовище. Неможливість побувати в партері компенсують телебачення і сайти інтернету.
Позначається й обмежене фінансування цирку. Тільки колишні артисти і пам’ятають дуже відчутну підтримку від Міністерства культури. Зі свого боку, цирк теж давав надзвичайні прибутки. За словами В. Свириденка, нормою творчого колективу було 30 вистав на місяць, що забезпечувало план касових зборів. Та що про це говорити...
І все-таки послухаємо мудрого клоуна:
– Відходить вчорашній день циркової історії. Але залишається традиція. Найкраще в ній – здатність відволікти людей від буденності, наповнити радістю хвилини нового часу. Аллє оп! Хіба це не щастя?
