Не зламайте хребет родини
17 грудня 1999 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства стосовно жінок і запропонувала проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми.
Вона для всієї України є злободенною. Жінки страждають як від фізичного, так і від морального насильства. У зв’язку із цим вони потребують, насамперед, якісної психологічної допомоги. Одна з відомих одеських громадських організацій, у якій надають підтримку жінкам, що постраждали від насильства, – «Віра, Надія, Любов».
Заступник голови організації Ольга Костюк говорить:
– Коли жінка не може самотужки впоратися з посталими проблемами, їй потрібна допомога. – Важливо, щоб люди знали, куди звернутися. Власне, для цього і створено громадську організацію «Віра, Надія, Любов». Головний напрям нашої роботи – соціальний, юридичний і психологічний супровід жінок, які опинилися у складній життєвій ситуації. Наші фахівці мають великий досвід роботи, і жінки довіряють нам свої найпотаємніші проблеми. Ми допомагаємо розібратися в причинах, що призвели до насильства, підказуємо шляхи виходу, консультуємо. Причому працюємо безкоштовно!
За її словами, сьогодні в Одесі конче потрібно створити стаціонарний центр, де б жінки і діти, які не можуть проживати в одній квартирі з насильником, могли одержати тимчасовий притулок, психологічну та інші види допомоги. При цьому слід впровадити механізм проведення корекційних програм стосовно кривдників, як це передбачено законодавством.
В Одесі є кризовий центр, створений Обласним центром соціальних служб для родини, дітей і молоді. Однак він, за інформацією О. Костюк, не приймає жінок з дітьми. Також при прийманні до центру існують вікові обмеження, що автоматично «відсіває» добру половину тих, хто потребує допомоги.
– На жаль, нинішня криза збільшила число жертв насильства, – зауважує Ольга Костюк. – Типовий випадок, коли чоловік втратив роботу, зневірився у власних силах і починає зганяти зло на дружині й дітях.
Наприклад, нещодавно зателефонувала жінка і розповіла, що її чоловік п’є. У звичайному стані він поводиться добре, але коли випиває, то дуже її б’є. Піти їй було нікуди, бо вона – сирота. Ми порадили їй відвести чоловіка на засідання групи анонімних алкоголіків. Тоді конфлікт вдалося б вирішити.
Проблема насильства над жінками згодом тільки загострюється. Від рук своїх чоловіків, співмешканців і родичів в Україні щороку страждають тисячі жінок. Щомісяця до організації «Віра, Надія, Любов» по консультації звертаються від 20 до 30 чоловік, що страждають від різного роду насильства.
Не можна говорити, що насильство чиниться тільки в бідних і неблагополучних родинах. У заможних родинах одеситів нерідко застосовується так зване економічне насильство. Чоловік-начальник або успішний бізнесмен сприймає дружину як річ, атрибут, показник престижу чоловіка. І на дружину-домогосподарку виливається весь негатив, накопичений за день на роботі.
– Часто телефонують жінки з таких родин, – говорить активістка організації Тетяна Костюк. – Розповідають, що чоловік грошей не дає, установлює контроль за витратами, позбавляє можливості користуватися особистими речами. У таких випадках жінка готова піти геть, але в неї немає свого житла. Якщо є маленька дитина, то її важко влаштувати до дитячого садка, щоб можна було самій піти на роботу і заробляти на життя. Такі проблеми розв’язати дуже важко.
– Це вічне і злободенне питання, – говорить юристка Єлизавета Левіна. – Єдиного рецепту немає. Жінка завжди була хребтом родини і опорою суспільства за всіх часів. І найбільше проблем випадає на її долю. Сьогодні, коли країна ще переживає наслідки економічної кризи, саме жінці доводиться вирішувати непрості завдання – як зберегти родину і гідно виховати в цих непростих умовах дітей. Але бувають випадки, коли жінка може спровокувати насильство. Припустімо, чоловік приходить п’яний. Адже необов’язково з ним лаятися, коли він у такому стані! Ліпше промовчати і обговорити ситуацію наступного дня. Є й питання виховання. На жаль, сьогодні загальний показник культури нашого суспільства дозволяє ось так чинити зі слабкою статтю. Крім того, наші діти бачать, як ставляться в родині батьки одне до одного. І повірте, вони будуть так само поводитися, коли підростуть і створять свої родини.
До речі, деякі наші співгромадяни впевнені, що марно боротися із сімейним насильством. Це все одно, що боротися з поганою погодою. Справді, звичай бити жінку такий же старий, як і сам шлюб. У стародавні часи закон відкрито заохочував і санкціонував цей аморальний звичай. І інші форми насильства над жінкою мають довгу історію. Але сидіти склавши руки і сприймати насильство, як неприємну даність, не можна.
– До нас завжди можна звернутися по допомогу. Ми хочемо бачити не лише одеситок, але й усіх жінок світу гарними, здоровими і щасливими, – підсумувала Тетяна Костюк.
Євген НИЗОВ
«Дурдім»чи правда життя?
У 2005 році телепроект «Дім-2» був занесений до Книги рекордів Гіннеса як найтриваліше реаліті-шоу у світі. А ще через рік корпорація Sony Pictures Television International купила у власників право на зйомки аналогічного проекту за кордоном. Показує «Дім-2» і один з вітчизняних телеканалів. Відколи рішенням суду від 21 жовтня 2009 року показ шоу в денний час було заборонено і перенесено на 23.00, його рейтинг стрімко зріс. Що ж насамперед приваблює людей в «Домі-2»?
Кохання і зради, дружба і неприкрита ворожнеча, чесність і таємні інтриги – все це, почасти придумане режисерами, почасти породжене самим життям великої групи людей в обмеженому просторі проекту, викликає непідробний інтерес глядачів. Кожен із них, сидячи біля екрана телевізора, мимоволі починає відчувати себе людиною, яка підглядає за чужим життям. Саме цей «ефект замкової щілини», на думку психологів, і додає багатьом ні з чим не порівняного задоволення, від якого не так-то просто відмовитися.
Сьогодні думки про телепроект – найрізноманітніші. Одні із захватом обговорюють чергову сварку заклятих «подруг», інші презирливо пхикають при одному згадуванні назви шоу. Але навряд чи знайдеться людина, яка б час від часу, перемикаючи канали, не зупинилася на «Домі-2». Хоча б до першої реклами, щоб підглянути за «будівництвом кохання».
Як же одесити та гості міста реагують на це шоу?
Олена, 24 роки:
– «Дім-2» – одна з найправдивіших передач на телебаченні. Там без прикрас показують взаємини між молодими людьми. Так, іноді з нецензурними слівцями. А хіба ви в житті ніколи не пропускали парочку матюків?
Нашій молоді є чого повчитися у учасників проекту. Хоча б на їхніх помилках. Знаючи, до чого призведе та чи інша дія, ти можеш відгородити себе, скажімо, від неприємної відмови дівчини піти на побачення. Ще можна підглянути, як красиво зізнатися в коханні.
Денис, 25 років:
– Все це просто грамотно відрежисована постановка. Герої проекту одержують надзвичайні гроші тільки за те, що сотні камер стежать за кожним їхнім рухом і словом. Що більше скандалів, бійок, любовних перипетій, замкнутих кіл і трикутників – то вищі рейтинги, а отже, – вищий оклад. Чистий бізнес. Їх можна поважати за заповзятливість і ненавидіти за позування. Але факт залишається фактом – «Дім-2» дивляться усе більше людей.
Зінаїда Борисівна, 45 років:
– На мій погляд, ця передача – справжнє моральне розтління молоді (не в плані сексуальному, у плані поведінки і взаємин). Мій син з подружкою не пропускають жодної серії. А потім у них починаються розбірки точно, як у передачі! Я навіть іноді час засікала. Хвилин 10 – 15 проходить, а вони як за сюжетом починають між собою сваритися і з’ясовувати взаємини.
Ольга, 33 роки:
– Проект абсолютно марний, на мій погляд. Говорю насамперед як мати двох дітей – нічого доброго він не навчає. І як педагог, не вбачаю в ньому якихось повчальних моментів. Навпаки, у дівчат при перегляді такої передачі складається стереотип, що чоловіків потрібно винятково використовувати, вимагати дорогих подарунків, не докладаючи при цьому особливих зусиль, щоб також проявити любов і турботу про свою другу половину. Юнакам же наочно показують, як поводитися з дівчатами. Рідко бувають серії, коли один з молодих людей не вилає свою кохану так, що доводитися «запікувати» лайки.
P.S. Горезвісна «замкова щілина» завжди викликала і викликатиме цікавість, як би ми з вами це не заперечували на публіці. Однак слід пам’ятати, що межа між необразливим, на перший погляд, підгляданням і повним моральним розкладанням не така вже чітка й однозначна.
Кіра НІКІТІНА
