За покликом душі та серця
Вікторівці вже звикли, що їхня односільчанка Ольга Миколаївна Касько щоранку поспішає до Миколаївської дільничної лікарні, де вона працює впродовж 15 років. Не зважаючи на осінню негоду чи літню спеку, на заметілі, вона щоденно долає відстань у півтора десятка кілометрів. І ніколи не нарікає на долю, бо професію обрала за покликом своєї душі.
Ще з дитячих літ мріяла стати лікаркою. Їй дуже хотілося лікувати людей від різних недуг, полегшувати страждання хворим. Все це до дівчини прийшло не випадково. Її мати, Лідія Григорівна, яка була передовою дояркою, в останні роки часто хворіла. Мала слабке здоров’я і сестра Ольги Миколаївни – Валентина. Дівчина не могла спокійно дивитись, як страждають найрідніші для неї люди. Ольга вірила, що коли в майбутньому вивчиться на лікаря, обов’язково їх врятує. На жаль, ні мати, ні сестра не дожили до того часу, коли Оля стала медиком. Мати померла у 48, а сестра у 24 роки. Ольга Миколаївна в той час ще була студенткою Одеського медичного інституту. Сімейна трагедія ще зміцнила дівочу мрію. До речі, до інституту вступила одразу ж після закінчення Вікторівської середньої школи із золотою медаллю. Після дворічної інтернатури в одній із одеських міських лікарень вона повернулася до села. Свою трудову діяльність лікарки-терапевта розпочала в Миколаївській дільничній лікарні. А у 2004 році перекваліфікувалась на сімейного лікаря. Сьогодні дільнична лікарня обслуговує більше двох тисяч сільчан. До лікарки Касько звертаються мешканці не тільки Миколаївки, а й Вікторівки, Мар’ївки, і навіть Романівки сусіднього Ананьївського району. Ольга Миколаївна лікує хворих не тільки медикаментами, а у важкі хвилини й підтримує добрим словом та чуйним, душевним ставленням.
Про сімейного лікаря О.М. Касько можна почути дуже багато гарних відгуків від пацієнтів. А ось що говорить про неї головний лікар Миколаївської дільничної лікарні Анатолій Миколайович Сидоренко:
– Ольга Миколаївна вирізняється високою професійністю, вмінням творити для хворих добро. Вона завжди людяна і щира душею. І саме за це користується великою шаною і повагою серед колег і у всіх людей, яких ми обслуговуємо.
Доля розпорядилась так, що Ольга Миколаївна рано овдовіла. У 2003 році не стало її чоловіка Сергія Івановича, разом з яким ростили донечку Наталочку. Та час летить, і донька, як і свого часу мати, закінчила Вікторівську школу із золотою медаллю. Тепер навчається в Одеському економічному університеті. Вона материна розрада і мрія, надія і віра, любов і наснага, які надихають Ольгу Миколаївну на кожен новий день.
Не зважаючи на власні клопоти, переживання, втому, вона завжди з обнадійливою посмішкою заходить до хворої людини та вселяє в її душу впевненість до одужання.
Іван ТРЕГУБЕНКО, Ширяївський район
Р.S.Коли матеріал був готовий до друку, нам повідомили, що Ольгу Миколаївну було обрано Вікторівським сільським головою.
Найдорожча нагорода
«Біографія моя типова для людини радянського часу. Атестат зрілості одержав у Любашівській середній школі. Освіту продовжив у Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова на юридичному факультеті. Вступ до вузу, наступні заліки, іспити, захист дипломної роботи проходили відповідно до рівня знань, без поборів і подарунків. На цих прикладах і виховувалося наше покоління. За принципом справедливості й будую свої взаємини з підлеглими».
Так лаконічно виклав свою позицію нещодавно призначений начальник Любашівського РВ ГУМВС України в Одеській області полковник міліції Віктор Якович Медведєв.
Школа життя
До військового способу життя Віктор звикав під час служби у лавах Радянської армії. Командування помітило дисциплінованого, сумлінного солдата й призначило його старшиною роти. Потім перспективному молодому чоловіку запропонували роботу в оперативному полку. Очолюючи відділок, відділ, Віктор Якович досягав позитивних результатів.
Особливо складними були 90-ті роки. Розквітав бандитизм…
У той час він очолював відділ на ринку «7-й кілометр». Але всі труднощі подолав. Загартувався в цій боротьбі та набув досвіду. В листопаді 2006 року був відряджений для виконання обов’язків начальника Любашівського райвідділу міліції з метою наведення ладу на запущеній ділянці роботи. Як тоді говорили – на прорив.
Коли з’являється
господар
В 2006 році, коли нашу районну міліцію тимчасово очолював В.Я. Медведєв, ми з дружиною одержали запрошення на відкриття пам’ятника загиблим міліціонерам. По прибутті я не впізнав території управління. Гарні алеї, вистелені плиткою, ряди берізок і ялинок, яскраві ліхтарі освітлення.
А найголовніше – пам’ятник нашим загиблим захисникам. Нас, усіх батьків і родичів, Віктор Якович запросив на урочисте відкриття пам’ятника. Були теплі, щирі слова взаємної вдячності. За сім місяців керівництва Віктора Яковича стало більше порядку в районі, поменшало правопорушень.
А потім…
Нахабство
та хамство
Призначили нового міліцейського керівника. Усе різко занепало, зокрема і якість роботи управління. Начальника не можна було знайти. Іноді в дворі управління чекали на прийом по 15 – 18 чоловік, але безрезультатно. Згодом люди зверталися до районного відділку міліції лише в крайніх випадках. А вони були жахливими. В.Л. було жорстоко побито за начебто якісь борги. Хто це зробив, стало всім відомо. Але оскільки у справі були замішані міліціонери, на неї рік тому було оформлено відмовний матеріал.
– Я звернулася до міліції після побоїв. Каблучки з травмованих пальців зняли, і вони залишилися в кабінеті слідчого. Коли я прийшла по них після одужання, мені в брутальній формі відмовилися їх віддати, – із обуренням констатує Оксана К.
Через безкарність у районі погіршилася криміногенна ситуація. У численних новоявлених «розливайках» часто спалахували бійки. Розквітав наркобізнес.
На звертання громадян працівники РВ ГУМВС відповідали по-хамськи, поводилися нахабно.
Повернення
– Цього разу я попросився до свого рідного району сам, – говорить Віктор Якович Медведєв. – Стало прикро, що з такими зусиллями налагоджена робота Любашівського РВ ГУМВС зводилася нанівець. Для початку довелося ґрунтовно вивчити та мобілізувати кадровий склад. Тепер на роботу працівники приходять радо, і люди змінили своє ставлення до них. Але, на жаль, усі поки що йдуть спочатку до Віктора Яковича.
Навіть прокурор району людям, які поскаржилися на те, що з ними не розраховуються з 2008 року за здане молоко, порадив: «Ідіть до райуправління міліції. Там новий начальник, він вам допоможе».
Погашення боргів, якщо там немає факту злочину, – питання не для міліції, але Віктор Якович взяв його на контроль.
– Якщо люди до нас звертаються, значить – вірять, отже, ми повинні в межах Закону вникнути в їхню проблему. На молокозавод був направлений дільничник, вивчив стан справ, заручився всіма потрібними документами. Дев’ятого листопада провів зустріч із жителями села Ясенового, уточнив деякі факти та дав конкретну пропозицію щодо вирішення питання.
– Слава Богу! За стільки років на нас, зрештою, звернули увагу. Спасибі Віктору Яковичу, – говорять селяни.
За фактом побиття В.Л. у травні відкрили кримінальну справу.
За золоті каблучки Оксані видали грошову компенсацію.
Закрито наркопритони.
– Мій чоловік, – із радістю розповіла жінка, – забув про наркотики. Ми тепер живемо щасливо.
У районі, після закриття низки «наливайок», стало спокійно.
– Дрібниць у нашій роботі немає. Доводимо до позитивного вирішення будь-який випадок правопорушення. Вкрали в бабусі курку. І цей випадок розкрито. Хіба дільничник не знає, хто в його селі може це зробити? Не зуміє викрити, нехай віддає свою, – жартує Віктор Якович.
Безкарності покладено край.
Сталося так, що 27 липня любашівський священик Іоанн повідомив В. Медведєву, що невідомими зламано замок вхідних дверей до церкви і викрадено чашу жовтого кольору. Сума збитку склала 1000 гривень.
Через 12 годин грабіжника було затримано, а чашу повернуто на місце.
Заслужена довіра
Віктору Яковичу велику допомогу подає начальник відділу кадрів Олександр Васильович Кушнерик. Добре озиваються люди про оперативного уповноваженого карного розшуку Олексія Олександровича Максименка.
Черги на прийом до райуправління тепер немає. Працюють тут цілий світловий день. Якщо треба, то й у вихідні.
Є в Медведєва й заздрісники, недруги. Адже одним стало неможливо брати хабарі, декотрі втратили «ліві» доходи.
У вмінні оперативно розв’язувати складні питання Віктору Яковичу не відмовиш. Посольство Соціалістичної Республіки В’єтнам нагородило В. Медведєва Почесною Грамотою «За мужність, виявлену при розкритті тяжкого злочину, скоєного проти в’єтнамського громадянина на території м. Одеси». У нього чимало нагород, але найдорожча – довіра та повага жителів району.
– Він – наш захист, – говорять люди. – Ми його нікуди не відпустимо.
Віктор ХУДЯКОВ
