Рушійна сила – творчість
Вже стало традицією для педагогів Саранського району наприкінці року брати участь у Всеукраїнському конкурсі педагогічної майстерності «Вчитель року». Цьогоріч він відбувався за такими номінаціями: «Початкові класи», «Історія», «Іноземна мова. Німецька», «Зарубіжна література», «Образотворче мистецтво». Як правило, вчительські змагання відбуваються у кілька етапів: заочного, очного та фіналу. Метою заочного туру є розгляд конкурсних робіт і оцінка їх за такими критеріями, як актуальність, глибина розкриття системи роботи вчителя, застосування інноваційних методик та технологій, змістовність, оригінальність, практична значущість і стиль викладання. Під час очного етапу конкурсанти демонструють відкриті уроки. А у фінальній зустрічі претенденти на звання найкращого виборюють його у заздалегідь підготовлених конкурсах.
Цьогоріч позмагатися в педагогічній майстерності зголосилися вчителька початкових класів Савранської ЗОШ І – ІІІ ступенів Світлана Миколаївна Жирун, вчителька початкових класів Кам’янської ЗОШ І – ІІІ ст. Людмила Михайлівна Кабанова, вчителька початкових класів Бакшанського НВК Лариса Олександрівна Тарабанчук та вчитель історії Осичківської ЗОШ І – ІІІ ст. Іван Дмитрович Гура.
Фінальний етап змагань відбувся 26 листопада у районному Будинку творчості школярів. Йому передував конкурс відкритих уроків. Члени компетентного журі у складі працівників районного методичного кабінету завітали до Савранської, Осичківської, Бакшанської та Кам’янської шкіл, аби оцінити конкурсантів у звичній для них стихії – класах. Як зазначили методисти, кожен із конкурсантів творчо підійшов до підготовки відкритого уроку, що дало їм змогу яскравіше продемонструвати як власний професійний рівень, так і творчі та інтелектуальні здібності учнів. Так, Л.М. Кабанова запросила гостей до четвертого класу на інтегрований урок з позакласного читання, під час якого провела осінній бал «Осінь така мила, осінь така славна». С.М. Жирун підготувала для третього класу узагальнюючий урок з математики у формі усного журналу за темою «Дії з числами у межах тисячі». Їхня колега Л.О. Тарабанчук на занятті «Я і Україна» вивчала з четвертим класом південний берег Криму, використавши прийом уроку-подорожі. А І.Д. Гура провів у 9-му класі узагальнення знань за темою «Соціально-економічне життя українського народу та український національно-визвольний рух у першій половині ХІХ століття». Уважно проаналізувавши репрезентовані уроки, журі оцінило їх відповідно до прийнятих критеріїв.
На відкритті фінальних змагань усіх конкурсантів, їхні групи підтримки, членів журі та вболівальників привітав голова суддівської когорти – начальник відділу освіти райдержадміністрації С.І. Паламарчук. Затим ведуча свята С.І. Усата провела жеребкування, відповідно до якого визначилася послідовність виступів учасників.
У першому конкурсі, що мав назву «Педагогічне кредо», освітяни ознайомили присутніх із власним баченням свого педагогічного покликання, розкрили сутність і мету своєї професійної діяльності. За підсумками виступів стало цілком очевидно, що попри різні стилі викладання, властиві кожному учаснику, рушійною силою їхньої праці є творчість.
Наступний конкурс «Захист-презентація досвіду роботи» тематично продовжив попередній, давши можливість учасникам проілюструвати власні педагогічні методи та прийоми, які використовують вони під час навчально-виховного процесу. До цього конкурсу кожен учасник теж підійшов по-своєму. За допомогою мультимедійних засобів на екран проектувалися фото- та відеоматеріали, на яких збереглися миті шкільних буднів і свят. Оскільки троє конкурсанток репрезентували початкову шкільну ланку, то певні аспекти їхньої роботи були схожими. Серед них – використання ігрових засобів навчання, розвиток індивідуальних здібностей, заохочення школярів до самопізнання та самостійності. Разом з тим кожен вчитель-початківець працює над дослідженнями певної проблеми і використовує для цього різні форми роботи з дітьми. Так, Л.О. Тарабанчук практикує інтегровані уроки, заохочує своїх вихованців до дослідницької роботи. Основним завданням для С.М. Жирун є виховання в учнів мотивацій до навчання. А їхня колега Л.М. Кабанова впроваджує в процес навчання інтерактивні технології. Для І.Д. Гури надійним помічником у викладанні предмета, а також контролю за рівнем знань учнів є комп’ютер. Уроки історії, що провадяться у комп’ютерному класі, для осичківських школярів вже давно не новина. Таким чином конкурсанти довели, що попри різні методики, вони виконують спільне завдання – виховують свідомих, інтелектуально розвинених особистостей.
Заключним етапом фінальних змагань «Вчитель року» став конкурс «Педагогічна ситуація». Учасникам було запропоновано розв’язати на власний розсуд певну проблему, що є типовою для шкільних буднів. Результати відповідей впливали на загальний підсумок. Набрані учасниками бали визначили цьогорічного переможця. Тож звання «Вчитель року-2010» виборола представниця Кам’янської школи Людмила Михайлівна Кабанова. На адресу переможця змагань, а також її колег-суперників звучали найщиріші привітання та побажання. Усім учасникам конкурсу головний освітянин району С.І. Паламарчук вручив почесні грамоти і цінні подарунки.
Проведений захід вкотре довів, що на педагогічній ниві трудяться творчі, неординарні особистості, які присвятили своє життя найвищій меті – навчанню та вихованню.
Ольга ХІЛЬ, Савранський район
А що чекає сиріт за шкільним порогом?
В одному художньому фільмі головна героїня Катерина, вихованка школи-інтернату, перед випускним вечором дуже плакала. Її лякала невідомість, що чекала за порогом школи. І це не дивно: важко дитині, яка тривалий період, а дехто й від народження, жила спочатку в будинку малюка, потім в дитбудинку та школі-інтернаті. Тут усе було звичним, все робилося за розкладом. А ще не потрібно було думати про їжу, одяг та дах над головою. А як бути далі, коли тебе випроводжають із-під цього даху? Куди йти?
Звичайно, художній фільм – то одне, а реальне життя – то зовсім інше. Щоби з’ясувати, що ж чекає дітей-сиріт після випускного вечора, завітала до комунального закладу «Жовтнева школа-інтернат».
Скажу одразу, що перше враження від самого цього закладу – дуже позитивне. Якщо не прочитати назву, то й не скажеш, що це інтернат. І в класах, і в їдальні, і в спальному корпусі зовсім по-домашньому чисто, гарно і затишно. Красномовним свідченням того, як годують тут вихованців, може бути такий факт: побувавши на оздоровленні в санаторії, окремі з них скаржились на те, що там годували їх значно гірше, ніж тут, «вдома». Для багатьох з них дійсно інтернат є справжньою і, на жаль, єдиною домівкою.
Саме з цих позицій виходять в організації роботи закладу і дирекція, і викладачі та вихователі.
– Вони всі для нас як рідні діти. Ми їх любимо і переживаємо не тільки за їхнє сьогодення, а й за майбутнє, – розповідає заступниця директора Наталя Георгіївна Аністратенко. – Крім того, що ми знайомимо їх із реальним життям, в останій рік навчання проводимо профорієнтаційну роботу.
– Із сьогоднішніми учнями випускного класу вже проводили семінари, тестування, анкетування, індивідуальні бесіди, – до розмови долучається директор школи Володимир Миколайович Матвійчук. – Наша школа – змішаного типу. У нас є діти, які мають батьків, а є круглі сироти та ті, які позбавлені батьківського піклування. Як правило, саме цій категорії ми приділяємо особливу увагу в плані профорієнтації. З початку навчального року уточнюємо у дев’ятикласників їхні бажання, співставляємо їх із нахилами, реальними здібностями та знаннями дітей. І вже в кінці навчального року намагаємось переконати випускників у потребі подальшого навчання, щоб одержати повну середню освіту у іншій школі-інтернаті.
До яких саме шкіл направляються діти, вирішують в обласному управлінні освіти. Наприклад, Анастасія Гончаренко та Марина Матейчук із минулого випуску продовжили навчання в Ананьївській школі-інтернаті І-ІІІ ступенів.
– Напевне, не всім просто адаптуватись до навчання та проживання в нових школах?
– Звичайно, є певні труднощі. Щоб подовше, образно кажучи, не відпускати дітей від себе, ми проводили один експеримент. Через дорогу від нас ташується Жовтнева ЗОШ І-ІІІ ступенів. Тож кілька років тому троє наших випускників продовжили навчання в цій загальноосвітній школі. І варто сказати, що добре її закінчили. Потім здобули вищу освіту. Оксана Атаманюк стала психологом, Микола Попов набув професію інженера-метеоролога, Наталія Шевчук стала кухарем-кондитером. На сьогодні всі працевлаштовані.
– Як я зрозуміла, експеримент дав хороші результати. То чому ж він не прижився?
– Справа в тім, що діти мешкали в нас. І зрозуміло, що ми, як і раніше, одягали їх, взували. А було це саме в ті роки, коли в загальноосвітніх школах ще не було обов’язкової шкільної форми. Тобто домашні діти ходили до школи в різноманітному, і, зрозуміло, в кращому одязі, ніж наші. Це травмувало наших вихованців. Вони почувались некомфортно в тому середовищі.
– Взагалі-то наші діти після випуску найчастіше йдуть до технікумів і училищ, – веде далі розмову Наталія Георгіївна, – і так як ми живемо в сільській місцевості, то орієнтуємо випускників на сільськогосподарські професії. Багато наших вихованців навчається в Петрівському аграрному технікумі та Ісаївському аграрному ліцеї.
– Але до завершення навчання ми ще вважаємо їх своїми, – додає заступниця директора школи за навчально-виховною роботою Галина Володимирівна Снісаренко, – на період канікул вони приїздять до нас і тут ми їх забезпечуємо житлом, харчуванням, одягом. Ось, наприклад, коли діти їхали на навчання до Ісаївського ліцею, нам іще не надійшли кошти на придбання теплого одягу та взуття. Цими днями ми їх одержали. Тепер надсилаємо дітям теплий одяг, взуття та грошове забезпечення. А ще впродовж всього навчання в технікумах, училищах, ліцеях ми відстежуємо одержання ними пенсій та – чи не порушується квартирний облік. Адже якщо дитина вийшла з родини, яка колись мала житло, то їй належить частина тієї житлової площі. І вона має за нею зберігатися. Якщо ж це була сирота від народження, то її зобов’язані поставити на квартирний облік для отримання житла в тому районі, звідки прибула дитина.
– Зрозуміло, що сьогодні це дуже проблемне питання. І вирішувати його може тільки держава. На місцях – це райдержадміністрації.
– Це справді так, та, на жаль, не завжди вони мають можливість, та й особливе бажання, займатися пошуками та наданням житла для таких дітей. Хоча ми в міру своїх можливостей тримаємо й ці питання під своїм контролем. За рік чи півроку до закінчення дитиною навчання ми повідомляємо райдержадміністрацію відповідного району про те, що її буде направлено до них на працевлаштування та мешкання.
Згідно з законом, до закінчення дитиною навчання вже мусять підготувати там для неї житло. До речі, питання працевлаштування дітей цієї категорії перебуває на особливому контролі і в обласному управлінні освіти.
– Чи багато дітей такої категорії випустилися цього року, і де вони зараз?
– В цьому році у нас було восьмеро випускників-сиріт. Григорій Махненко за сприяння наших шефів ВАТ «Одесагаз», де президентом Ігор Леонідович Учитель, вступив до Одеського нафтогазового технікуму. По закінченні буде працевлаштований у цій структурі. Павло Білий навчається в морехідному училищі. Решта далі навчаються в Ісаївському аграрному ліцеї.
– А охочих стати педагогами немає?
– Чому немає? Є. Більше того, наша випускниця Віра Мушинська нині працює у нас вихователькою і заочно продовжує навчатися в одному з педагогічних закладів. З роботою справляється дуже добре, бо знає її, так би мовити, ізсередини. Вміє знайти спільну мову зі своїми вихованцями.
– Скільки учнів маєте нині у випускному класі?
– Всіх 35, із них 15 сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Серед них є вже такі, що точно визначились з вибором професії. Троє хлопців мають намір навчатися в залізничному технікумі, двоє дівчат – у медучилищі. Є такі, що бажають стати педагогами.
Отже закони для всіх одні. І добре, коли на шляху дітей-сиріт зустрічаються такі люди, як педколектив Жовтневої школи-інтернату, що дбають про них ніби про власних дітей, простежують їхні долі впродовж багатьох років після випуску.
Лариса АЛЕКСЄЄВА,Ширяївський район
