«Без паніки. Все одно будемо працювати». Цю фразу промовила наприкінці зборів трудового колективу ДП «Санаторій «Лермонтовський» ЗАТ «Укрпрофздравниця» голова обкому профспілки медичних працівників Галина Василівна Кокшарова. З 18 квітня в Лермонтовському оголошено простій. Путівки дотепер не закуплені. На те, щоб почати працювати, треба знайти 250 тисяч гривень. Нормальна робота санаторію можлива лише за умови одержання доходу в розмірі 1 млн 700 тис. грн на місяць. З усіма цими проблемами Лермонтовський залишився віч-на-віч. Хоча, на мій погляд, до нинішньої ситуації найвідомішу здравницю Одеси вели не один рік.
За іронією долі, радянська система санаторно-курортного оздоровлення на десятиліття вперед передбачила розвиток подій, коли через хронічні стреси і перенапруження, розлад нормальних людських взаємин у родинах інфаркти та інсульти почнуть стрімко молодшати. А зрослі швидкості на дорогах збільшать кількість тяжких травм, одержуваних людьми у ДТП. І якщо у хворого на інфаркт є золота година, протягом якої допомогу йому може бути надано найбільш ефективно, то сучасний санаторій – це золотий шанс якнайкраще відновитися після перенесеної тяжкої недуги, повернутися до нормального життя і не стати інвалідом.
За кордоном ці істини засвоїли і взяли на озброєння. Зокрема, у Фінляндії система відновного лікування багато в чому скопійована з нашої. Держава, яка зацікавлена в здоровому населенні, розуміє: його треба не тільки вчасно лікувати, але й грамотно відновлювати.
Одним з перших відчутних ударів по наших здравницях стало популістське рішення колишнього керівництва країни про збільшення виплат із приводу народження дитини за рахунок грошей на санаторно-курортне лікування. Тобто народжуваність у нашій країні заохочували за рахунок збільшення смертності, зокрема від гострого інфаркту міокарда. Адже етап реабілітації при цьому захворюванні не менш, а часом і більш важливий, ніж етап лікування.
Потім взагалі почали закуповувати путівки на відновне лікування після інфарктів та інсультів… до будинків відпочинку інших областей України! Ніхто не замислювався про те, чи доїде хворий взагалі (більшості транспортування було категорично протипоказано), яка користь йому від перебування в закладі, орієнтованому на відпочинок, а не на відновне лікування? Головним у тій абсурдній ситуації було підтримати деякі області України та їхні здравниці. А якою ціною – не важливо.
Сьогодні економічна криза і реформа системи надання соціальної допомоги призвели до того, що Фонд соцстрахування з тимчасової втрати працездатності скоротив кількість закуповуваних путівок удвічі. Виходить, нестачу їхньої кількості здравниці повинні добирати самі. Але тут власник – Федерація профспілок України – не запропонував ніякої виразної та зрозумілої політики, не розробив схему, за якою санаторії мають право працювати, займаючись поширенням путівок. Не з’явилося у штатному розкладі й посад директорів або менеджерів, які повинні були налагодити цю роботу.
Яскравим підтвердженням позиції байдужих спостерігачів з боку власника санаторію стали слова голови Федерації профспілок України Василя Хари, наведені на зборах трудового колективу головою Федерації профспілок Одеської області В’ячеславом Буратинським: «Так, про проблеми Лермонтовського знаємо. Будемо допомагати». Ні конкретних термінів, ні шляхів надання допомоги озвучено не було. Тільки нагадування про те, що усі санаторії «Укрпрофздравниці» повинні працювати з 10%-ю прибутковістю. І це в ситуації, коли вже не про допомогу, а про порятунок унікальної одеської здравниці повинна йти мова! Куди більш активну і діяльну позицію посіли люди, яким небайдужа доля Лермонтовського.
Депутат міської ради Георгій Селянін звернувся до мера Одеси і планово-бюджетної комісії міської ради з проханням надати пільгу санаторію щодо сплати орендної плати за землю. Це 1 млн 600 тис. грн на рік. На ці кошти санаторій міг би оздоровити по курсівках, наприклад, педагогів. Тим більше, що аналогічний, унікальний для України, досвід співпраці місцевої влади і лікувального закладу в Одесі уже є. Нещодавно договір про надання допомоги соціально незахищеним категоріям громадян був підписаний із приватною кардіологічною клінікою «Свята Катерина – Одеса».
Георгій Всеволодович запропонував також звернутися і до губернатора області як гаранта дотримання прав жителів регіону на одержання санаторно-курортного лікування. Адже курсівки і путівки можна закуповувати і для жителів районів області.
Голова громадської екологічної ради при Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Одеській області Юрій Геращенко запропонував шляхи поширення путівок у Росії, Білорусі, Казахстані.
Спостерігаючи за усім, що відбувається, не могла позбутися відчуття того, що якби усі ці люди зібралися раніше і реалізували усі свої пропозиції, Лермонтовський відкрився б не 16 травня, як планується сьогодні, а в лютому-березні. І не опинилися б працівники здравниці в передінфарктному стані від страху втратити справу всього свого життя, втратити санаторій, де вдалося втілити ідеї геніальних лікарів, які розуміли головне: здоров’я людини непросто зберегти, а вже відновити – набагато складніше. І заощаджувати на цьому неприпустимо.
