Навкруги вода, а пляжу немає. Офіційного
Знайомий ізмаїльчанин, прочитавши в «Одеських вістях» за 9 липня кореспонденцію під заголовком «Пляжний сезон: купатися заборонено», порекомендував звернути увагу на таку ж біду в столиці Придунав’я – місті, оточеному водою, але яке не має сьогодні жодного свого пляжу. Але ж і справді так. Пам’ятаю, коли лише приїхав сюди у 1975 році, Ізмаїл від цього не страждав. Щонеділі всією сім’єю та з друзями йшли ми купатися. І могли цілком цивілізовано відпочити.
За часів, які можна назвати старими і добрими, оскільки тоді для людей робилося набагато більше гарного та доброго, у районі Фортеці, поруч із меморіальним музеєм «Діорама», справно діяв новий міський пляж. Він був відкритий у 1960му році. Перебував у розпорядженні комбінату комунальних підприємств (у народі – «зеленгоспу»).
Пароплавство поставило наприкінці пляжу понтон, і від морвокзалу сюди бігав річковий трамвайчик. У зеленгоспу на пляжі був свій штат рятувальників із шести чоловік на чолі із старшим рятувальником Іллею Васильовичем Мілих – колишнім водолазом Дунайської флотилії. Рятувальники несли вахту на човні та на березі. Надзвичайних ситуацій практично не було.
За часів горбачовської перебудови пляж почав занепадати. Часто залишався без господарів. Зрештою, влада міста ухвалила дуже просте рішення: пляж ліквідувати за принципом: немає пляжу – немає проблем.
Звичайно ж, проблема залишається. І велика. Лише до неї усі ці роки міській владі, виходить, діла як не було, так і немає. Як немає, якщо підходити офіційно, і самого пляжу. Тим часом «нерозумні» городяни в літню пору тут і відпочивають, і купаються, і засмагають, незважаючи на застереження тієї ж санепідстанції та інших контрольних служб, які попереджають – ніхто не несе відповідальності за життя відпочивальників. Що ж робити, коли надворі така спека, а Дунай вабить прохолодою? Чи знають про це нинішні керівники міста разом із депутатами? Хто б сумнівався. Лише ніби не в Ізмаїлі живуть вони, і ця тема їх ніби не стосується.
Скажемо більше. Раніше була закріплена за містом база «Прибій» на березі озера Ялпуг. Туди й міський транспорт регулярно ходив. Але після серії різних, не зовсім зрозумілих, маніпуляцій колишнього керівництва міську базу було здано в оренду, а потім, за наявною інформацією, і зовсім продано.
А городянам, як і раніше, подітися нікуди. І лізуть у воду, незважаючи на небезпеку. А звідси напрошується висновок – давно б час чиновникам замислитися, залучити підприємців, готових облаштувати та облагородити пляж, організувати рятувальну службу. Люди за це лише подякують.
Євген кузнецов, м. Ізмаїл
Чому без буйків?
Купальний сезон у сільській місцевості зовсім не пов’язаний із відкриттям пляжів. Справа в тім, що пляжів із парасолями, традиційними для міста тапчанами, роздягальнями, а тим паче човновими станціями, тут просто немає. Є всього лише місця для купання, їх здебільшого визначають самі жителі. Обираються такі місця за пологі схили, неглибоке русло та рівне дно. За такими вимогами у савранчан на річці Південний Буг є два улюблені місця відпочинку і називають їх тут «старим, або колгоспним» та «центральним» пляжами. Мальовничий куточок біля греблі на річці Савранка також наповнюється відпочивальниками.
У спеку малечу з річки не докличешся. Багато тут як місцевих, так і приїжджих. Ретельно стежать за дитячими забавками у воді їхні матері та бабусі. Немісцеві цікавляться, де глибоко, а де мілко.
– Чому не встановлені буйки? – чула, як допитувалася молода киянка у своїх знайомих. – Чому у вас громадські місця відпочинку біля водойми не облаштовані, куди дивиться мерія? – не вгамовувалася жінка.
І справді, чому? Савранці пам’ятають ті часи, коли на «центральному» пляжі і парасолі були, і волейбольний майданчик, і встановлені столики, навіть мангал для охочих поласувати свіжатиною. Виїздила і автолавка з прохолодними напоями. Від усього на «згадку» залишилися два металеві стовпи. Прикро, але не цінуємо те, що маємо. Більш того, цьогоріч у місцях, де купаються люди, на березі, навіть недалеко у воді з’явилися великі ями. Тут місцеві жителі самовільно добувають річковий сірий пісок, який використовують у будівництві та для виготовлення бетонних виробів. І залишають після себе глибокі вирви. При збільшенні рівня води виникає небезпека потрапити в ці пастки, особливо дітям. Всі відпочивальники обурені такими діями земляків. Прикро, що ми самі собі шкодимо.
Тетяна СТОРЧАК,власкор «Одеських вістей», Савранський район
